Аскар «Ногаєць» Зарманбетов, Баран «Ні кроку назад» Сасон та інші «українські бойовики» в Сирії
Як повідомляє прес-служба Сил курдської народної самооборони YPG, під час бойових операцій 6 та 7 січня в провінції Дейр-ез-Зор було затримано 8 бойовиків Ісламської Держави, серед яких ідентифіковано 2 громадян Узбекистану - Аділа Рахімова (Абу Амін Узбекі) 58 років та Фархада Кадерова (Абу Біляль Узбекі) 28 років, одного громадянина Таджикистану – 22-річного Мохаммада Давлата (Абу Мошаб Таджікі), громадянина Казахстану Сатібека Ошібаєва (Абу Рукайя) 30 років, громадянина РФ Бежана Бімураєва (Абу Сара) 30 років, 16-річного американця Сула Ноа Су (Абу Сулейман аль-Амрікі), громадянина Німеччини Лукаса Гласа (Абу Ібрагім аль-Альмані) 31 рік, та громадянина України – 27-річного Аскара Зарманбетова (Абу Дауд Нога).
З цього приводу можна сказати кілька доволі очевидних, але деякі і не зовсім очевидні речі.
По-перше, а власне, чому серед бойовиків ІД не може бути громадян України? Суто теоретично, показники структури нашого суспільства та індикатори соціальної безпеки свідчать, що ми мали б продукувати хоч порівняно і не дуже значну, але певну кількість людей до цього руху. Отже, здавалося б, приводів для здивування бути не має.
Приблизно так ми з колегами і вважали, коли в 2015 почали досліджувати це питання. Але не все виявилося так просто. Зокрема, виявилося, що по-перше, Україна з певних причин чомусь не продукує бойовиків до ІД, принаймні так, як це могло б бути, виходячи з чисто теоретичних припущень. По-друге, виявилося, що «український слід» в ІД все ж існує.
За більш як три роки досліджень, в тому числі і польових, нам з колегами вдалося відшукати 34 випадки, коли особи, які мали стосунок до ІД, користувалися якимись документами, що ідентифікувалися, як «українські». Це були різноманітні довідки, тимчасові посвідчення, завірені копії, свідоцтва тощо. Серед них були навіть папірці якоїсь ГО - взагалі анекдотичний випадок. І це, за певних умов, давало підстави казати про носіїв таких документів, як про «українців».
При цьому, звісно, слід пам’ятати, що ІД не визнавала громадянства чи документів інших країн, і видавала свої «документи». Отже, національні документи були потрібні бойовикам радше для легалізації під час подорожей за межі території контролю ІД.
Чотирьох з тих осіб, що мали документи, видані або засвідчені українськими органами, я навіть бачив: вони не були ані етнічними українцями, ані громадянами України. Двоє з них мали довідки з нашої міграційної служби (посвідки на проживання, наскільки я зрозумів), а ще один мав фальшиві документи, які він придбали в Туреччині у агентів, які допомагали бажаючим приєднатися до ІД потрапити на територію Сирії. Отже, існують ґрунтовні підстави вважати, що більшість інших випадків з тих 34, про які нам вдалося дізнатися, це по-перше, не люди, а документи, по-друге, документи, переважно, сфальшовані.
І тут, доречі, є інша цікава деталь: серед іншого нашими співрозмовниками з ІД було згадано про «бланки паспортів», які нібито доступні дилерам. Ці бланки хтось завіз в Туреччину зі території РФ (ймовірно зі Ставрополя) в 2015 з метою використання в якості прикриття для бойовиків ІД. Ймовірне походження цих документів – окупований Донецьк. Якщо це так, то гучні історії про «українських терористів» з дагестанськими, чеченськими, або як в даному випадку – ногайськими іменами та походженням ми ще почуємо неодноразово.
Також, мабуть є сенс нагадати, що «джерелом», на «ексклюзивних зливах» якого було базовано сумнозвісні розвідки про ІД «Громадського» є саме «ногайський активіст» Абу Мансур Ногайський (відомий також як Абдул Алім Нога), якій мешкає в Туреччині і серед іншого «допомагає бойовикам ІД повернутися додому». При цьому, і сирійці, і турецька влада, і багато хто в релігійних спільнотах давно і небезпідставно підозрюють його в агентурній роботі на ФСБ РФ. Тож, було б занадто дивним збігом, щоб отак, раптом, затриманий в ІД ногаєць виявився володарем українських документів.
Так чи інакше, цей випадок потребує ретельного і обережного аналізу. І, бажано, без залучення сумнівних «джерел» і деяких охочих до легкої слави журналістів.
А в цьому контексті є не зайвим нагадати ще одну епічну байку про «бойовика Правого Сектору» в лавах курдських YPG в Сирії, яка була популярною в 2015.
Ця історія почалася в 2014, коли кілька членів байк-клубу з Нідерландів вирішили поїхати в Грузію на фестиваль народного танцю. Як вони їхали – лише GPS знає, але незабаром вони опинилися посеред донецького степу, яким в той момент гасали банди найманців з російськими прапорами, а за ними ганялися суворі і красиві українськи хлопи. Ця потужна картина вразила тендітні души голландських байкерів, і вони не тільки не доїхали до омріяної Колхіди, а навпаки – охоче розчинилися в стихії щойно знайденої війни.
Один з тих летючих моторизованих голландців, 23-річний шукач пригод на прізвисько Баран Сасон, навіть приєднався до локального загону «Правого Сектору». Принаймні, судячи з його слів, та наявної в нього «довідки», виданої керівництвом загону. Пан Баран гасав поміж осередками боїв на своєму байку, охоче фотографувався з новими побратимами, писав, що «західним люди втратили орієнтири, вони не знають навіщо жити, а тому не мають, за що вмирати» і виглядав цілком задоволеним життям. Втім, вже за кілька місяців – разом із наведенням ладу у наших військових підрозділах та переходом війни у «організовану» стадію – він відчув розчарування. «Ця війна більше не є війною за свободу, а стала війною за владу», - сказав він, заправив свого залізного коня, і попрямував шукати пригод на південь.
За кілька місяців він опинився на півночі Сирії, де приєднався до загонів курдської самооборони YPG, щоб «боротися за свободу, бити бандитів з ІД, та вивчати курдську мову та культуру». Додатковим мотивом його приєднання було те, що в лавах YPG вже були три його побратими з амстердамського байк-клубу «No Surrender», та більше півтора десятки інших громадян Нідерландів. Розповідаючи місцевим ЗМІ про своє життя і погляди, пан Баран охоче згадував своє славне минуле та демонстрував своє посвідчення Правого Сектору, чим сприяв поширенню міфу про «українських бойовиків в Сирії». Історія остаточно розкрилася влітку 2017, після публікації голландських журналістів, в якій було висвітлено історію Барана і остаточно розвіяно міфи про «українських бойовиків».
Найважливішим в цій історії є те, що цей Баран Сасон, за характеристикою друзів, знайомих і родичів, завжди був людиною тихою, замкненою, не схильною ані до насильницької, ані до спонтанної поведінки, а навпаки - схильною до глибоких роздумів і рефлексії, а головне – він був високофункціональним аутистом. Специфіку його особистості і поведінки, його сприйняття світу та бажання бути не зайвим серед нас багато хто хотів використати у своїх – дуже часто не зовсім етичних – цілях. Що і позначилося на його житті і долі.
Його справжнє ім’я було Sjoerd Heeger, він народився в голландському місті Гелмонді в провінції Північний Брабант в 1993, загинув в провінції Дейр-ез-Зор 12 лютого 2018…
Тож, будьмо неквапливі і вкрай обережні, коли ми говоримо про людей, про їхнє страждання, біль і смерть. Не треба поспішати ані з огульними висновками, ані зі звинуваченнями.
