Розпалювання вогню
Антисемітська акція: тепер аеропорт Махачкали
Українські і світові ЗМІ, починаючи з 30 жовтня, коментують, аналізують, всебічно обговорюють антисемітський шабаш, вчинений вельми чисельною групою молодиків , явно заздалегідь підготовлених, ідеологічно оброблених й доведених до потрібного «градусу злоби» , які прикривали свої вчинки «справою честі й віри». Зрозуміло, що ані до честі, ані до віри, зокрема, мусульманської, ці бандити жодного стосунку не мають. У покидьків не може бути ані національності, ані справжньої віри, ані, тим більше, честі, - про це потрібно нагадувати посеред божевілля.
Переважна більшість чесних експертів погоджуються з декількома засадничими речами. По-перше, події в Махачкалі, попри деякі абсурдні моменти (погромники шукали євреїв навіть у турбіні літака) – це страшне попередження людству. Воно, безперечно, демонструє, що путінська влада, яка впевнена в тому, що контролює ситуацію у вибухонебезпечному Північному Кавказі, і, отже, може з вигодою для себе гріти руки біля вогню міжнаціональних зіткнень та воєн – катастрофічно помиляється. Той, хто бачив масштабну пожежу в степу, незалежно від того, чи була ця пожежа наслідком навмисного підпалу, чи виникла стихійно (щодо махачкалінських подій одне, мабуть, не суперечить другому), той знає, як неймовірно складно, навіть неможливо вчасно загасити її . Цілком можливо, що знавісніле «полювання» на євреїв перетвориться на «полювання» на росіян – тим більше, що на Кавказі добре знають історію і потенціал ненависті є жахливий. Кремль може спалитись сам на цьому багатті, яке розводив багато років.
По-друге. Те, що відбувалося в Махачкалі, як, безперечно, і трагедія 7 жовтня в Ізраїлі, є свідченням страшних речей. Надзвичайно тонким, крихким, вразливим залишається мікрошар цивілізованості й культури, який так легко знищується – і натомість з*являється печерний звір у людській подобі, нічим не обмежений. Треба акцентувати на тому, що надію людству тут можуть дати засади гуманістичної ідеології, страшною ціною виробленої людьми впродовж століть (що тільки зобов*язує до суворої необхідності давати необхідну відсіч звіролюдям), а не архаїчні інстинкти національної ненависті, зверхності чи невігластва.
Намагання Путіна та його оточення угледіти коріння та причини шабашу в Махачкалі (і не тільки там, а і в Нальчику та інших містах Північного Кавказу) в підступах українських бандерівців та ЦРУ США нічого нового не сповіщають, укладаючись в загальний тренд просторікувань нинішньої кремлівської влади. Проглядається постать доктора Геббельса, який має вправних учнів.
Впродовж століть українсько-єврейські стосунки складалися надзвичайно суперечливо. Було багато всього. Тема надскладна і вимагає найвищої об*єктивності. Зараз Україна є єдиною в Європі, де немає жодних антисемітських акцій.
Антисемітизм в Росії, ще за часів Романових ( останній з яких відправляв теплі вітальні листи чорносотенцям), давно вже переріс рамки побутового явища і став державною, офіційною політикою. Товариш Сталін йшов саме цим шляхом в 1948-1953 роках. Ось про що вкрай необхідно знати для подальших висновків.
Ігор Сюндюков
