Доки?
Розправа з Навальним
Звістка про те, що лідер російської опозиції Олексій Навальний помер 16 лютого 2024 року у колонії № 3 у Ямало-Ненецькому автономному окрузі Росії, за Полярним колом, за офіційною версією тюремників – від «раптового обриву тромбу» - посіла основне місце у світових медіа. На цю трагічну новину відреагували майже всі провідні політики країн Заходу. Причому звертає увагу те, що абсолютно ніхто з них не згадав цинічне пояснення про «тромб» як причину смерті Навального, натомість всі, буквально як один, заявили: йдеться саме про політичне вбивство, здійснене за прямим наказом господаря Кремля й спричинене особистою ненавистю Путіна до лідера опозиції РФ й страхом перед ним за місяць до так званих «виборів» президента Росії. Адже відомо, що Навальний, навіть перебуваючи у страшній колонії «Полярний вовк» на Ямалі, не мовчав і регулярно направляв на волю листи з вкрай різкою критикою російської тоталітарної влади.
Роль персоналій в історії не можна недооцінювати. Тепер російська опозиція, так, надзвичайно слабка, дезорієнтована, розпорошена (значна її частина залишила межі країни, інша – мовчить або перебуває за гратами), залишилась без свого лідера. Зрозуміло, що це на руку кремлівському диктатору. Саме тому не можна погодитися з численними коментарями українських «фейсбучних активістів» на кшталт: «Україні від його смерті ані холодно, ані жарко», «помер ще один імперець – що нам до того», «пам’ятаймо його слова, що Крим – не бутерброд» тощо. Такі, з дозволу сказати, «думки», та ще й висловлювані здебільшого анонімами із закритими профілями, є убогими хоча б з прагматичного міркування: коли гине ворог мого ворога (тим паче, що саме цей ворог його вбив), то тут немає жодного приводу для радості. Крім того, і це, мабуть, ще важливіше: крах путінського режиму прискорює не тільки перемога над тираном на полі бою, але й, не меншою мірою, тектонічні зсуви всередині самої Росії. Якщо , звісно, не очікувати висадки загонів України або НАТО в Москві. І тут спроможність опозиції, хай би якою вона була, забезпечити такі зміни є дуже важливою. Без Навального ця спроможність буде непорівняно меншою.
Ця людина була здатною розвивати, уточнювати, коригувати й розширювати свої погляди – нечаста здатність для політика. Деякі українці й зараз нагадують його слова: «Крим – не бутерброд» (осінь 2014 року). Проте чи багато наших співвітчизників пам’ятає про наступні висловлювання Навального: «життєво необхідно негайно ж запровадити дієві санкції проти Путіна та бізнесменів з його оточення» (серпень 2021 року , з інтерв’ю французькій «Ле Монд» - ще до широкомасштабного вторгнення); 16 березня 2022 року, виступаючи у Лефортівському суді Москви, Навальний заявив, що «наслідком вторгнення Путіна в Україну буде неминучий розвал Росії», а «війну розв’язала група божевільних дідів на чолі з Путіним, яким не шкода нікого й нічого». У твітері від 2 березня 2022 року Навальний назвав Путіна «шаленим царем» і додав: «Все має ціну і зараз цю ціну маємо платити ми. Більше немає кому. Давайте не «бути проти війни». Давайте боротися проти війни. Я не боюся – і ви не бійтеся». Олексій, якого намагалися вбити отрутою ще 2020 року (що підтверджено незалежною експертизою), який, всупереч КГБ-шним загрозам про негайний арешт, повернувся в Росію на початку 2021-го й був схоплений прямо в аеропорті, який згодом отримав декілька суворих вироків – зокрема, спочатку на три з половиною роки тюрми, а невдовзі – 19 років колонії на Ямалі – мав право так говорити. Один з дуже небагатьох в Росії.
Путін здатен абсолютно на все – це розуміє дедалі більше людей після розправи з Навальним. Здатний і в Україні, і в Росії, і в цілому світі. Мусимо усвідомити одне: годі тільки розповідати правду, вже давно настав час діяти. Немає межі злочинам, поки не буде зупинене й покаране зло. Потрібні реальні заходи (насамперед з боку Заходу), а не чергові декларації, попередження або висловлення «глибокої стурбованості». Люди вийдуть на боротьбу в Росії лише тоді, коли зрозуміють, що немає можливості будь-що «перечекати». І ще: конформізм апріорі додає сили злу. Це треба розуміти для позитивних змін.
Ігор Сюндюков
