Щит над Царгородом

Сьогодні йтиметься про одного з найтаємничіших, який справді «губиться в тумані історії», правителів України-Русі.

Припускають, що київський князь Олег народився близько 855 року. Про походження князя різні джерела подають різні тлумачення. Так, київський літописець Нестор у своїй знаменитій «Повісті минулих літ», написаній у 1112 році, яка є першим історичним дослідженням про походження Русі, повідомляє, що в 879 році новгородський князь Рюрик, помираючи, передав владу родичу Олегу, а також «віддав йому на руки сина Ігоря, бо той був ще дуже малий» (йому виповнилося два роки. — Авт. ). Уточнюючи це рідство, Воскресенський літопис і деякі інші іменують Олега племінником Рюрика. Відомий Іоакимівський літопис називає Олега свояком Рюрика, тобто братом його дружини Єфанди, «князем урманським» (мурманським. — Авт. ), мудрим і хоробрим. У свою чергу Новгородський перший літопис іменує Олега просто воєводою князя Ігоря.

ПОЧАТОК КНЯЗЮВАННЯ ОЛЕГА В КИЄВІ

Після смерті новгородського князя Рюрика Олег три роки княжив у Новгороді і, зміцнивши тут своє становище, зібравши дружину з варягів і північних племен, надумав вирушити на південь водним шляхом Волхов — Дніпро. Як повідомляє літописець Нестор, у 881 році князь Олег із військовою дружиною узяв місто Смоленськ і зобов’язав кривичів платити йому данину, а потім попрямував уздовж Дніпра й, завоювавши міста Любеч і Чернігів, наклав данину на сіверян. У 882 році князь Олег пішов на Київ, знаючи, що там правлять князі Аскольд і Дір, які мають свою відважну дружину.

Не вступаючи поки що у військове протистояння, Олег пішов на хитрість. Ось як про це розповідається в «Повісті минулих літ». Залишивши позаду військо, Олег із юним Ігорем на руках і кількома людьми приплив до берегів Дніпра. Сховавши озброєних ратників у човнах і прикривши їх брезентом, він велів оголосити князям київським, що варязькі купці, відправлені князем новгородським до Греції, хочуть бачити їх як друзів і співвітчизників. Аскольд і Дір, не підозрюючи про обман, зійшли на берег. Воїни Олега їх одразу ж оточили, а Олег заявив: «Ви не князі і не славного роду, а я — князь», — і, показавши Ігоря, промовив: «Ось син Рюриків»! Засуджені на страту Аскольд і Дір миттю загинули, а Олег увійшов до Києва як переможець. Жителі міста, налякані самим фактом лиходійства та сильним військом, визнали в ньому свого законного государя. Принади Києва, судноплавне Дніпро та можливість торгувати або воювати з грецьким Херсоном, із хазарською Тавридою, з Болгарією та Візантією полонили Олега, і він з великою впевненістю сказав про Київ: «Оце хай буде матір’ю міст руських»! Після цього столиця князівства була перенесена з Новгорода до Києва. Оволодівши Києвом і полянськими землями, батьківщиною українців, мудрий і відважний київський князь Олег звернув свою увагу на сусідні племена. Спершу він підкорив жорстоких древлян (883 р.) і зобов’язав їх платити данину куницями. Потім рушив на сіверян (884 р.) й, оскільки вони практично не чинили опору, наклав на них меншу данину. У 885 році Олег завоював сусідів-радимичів і вони погодилися платити князю таку ж данину, яку давали хазарам, — по шелягу (дрібна монета) з кожної сохи. Таким чином, об’єднавши ланцюгом завоювання — Київ і Новгород, Олег знищив панування хана хазарського на Вітебській і Чернігівській землях.

Підкоривши північ, Олег звернув увагу на південь, де ліворуч від Дніпра жили слов’яни, єдиноплемінні з чернігівцями, завоював їх, а також сучасні Поділля, Волинь та частину Херсонщини. При цьому слід зазначити, що вся організація Олегової держави була побудована на простих, військових засадах. Вирішальною була воля князя, і при його дворі була зосереджена вся влада Київського князівства. Олег будував міста, визначав розміри податей зі словен, кривичів і мері, наказав Новгороду платити щорічну данину варягам у розмірі 300 гривень для збереження миру. Як вважають деякі історики, 882 рік треба вважати початком утворення ранньофеодальної держави Русь Україна.

ТОРГІВЛЯ ТА ВІЙНА З ВІЗАНТІЄЮ

Основою київської торгівлі з Візантією й іншими країнами були продукти лісового господарства (мед, хутро, сушені ягоди тощо), зібрані з підкорених Олегом земель. Використовуючи відомий шлях Дніпром «від варягів до греків», який був нелегким (тільки складних порогів уздовж Дніпра доводилося долати більше семи з висадкою з човнів людей і з проштовхуванням вантажів убрід через вузькі отвори в прибережних скелях), добиралися купці до грецьких міст. Але не тільки цими транспортними труднощами відрізнявся шлях до греків: доводилося й захищати свої товари від грабежів із боку печенігів. Крім того, самі греки, володіючи монопольною торгівлею з усіма прибережними містами Чорного моря, у власних інтересах намагалися не допускати зростання української торгівлі.

Щоб примусити Константинополь змінити свою торгову політику відносно Київського князівства, Олег вирішив розпочати військовий похід на Візантію. Зібравши в 907 році велике військо з усіх підкорених ним племен, Олег посадив воїнів на 200 кораблів (по 40 чоловік у кожному), а частину військ відправив кінним походом. Греки закрилися в Царгороді і закрили порт. Війська Олега висадилися і, знищивши околиці, церкви та будови, взяли в полон і вбили безліч людей. Щоб швидше добратися до самого Царгорода, Олег наказав свої воїнам приробити колеса до їхніх човнів і поставити на них вітрила. Використовуючи попутний вітер, війська незабаром опинилися під стінами грецької столиці. Греки злякалися штурму міста і звернулися до Олега з мирними пропозиціями. Відмовившись від винесених греками вина та їжі, припускаючи, що вони можуть бути просочені отрутою, Олег зажадав контрибуцій. Почалися переговори, де основними умовами Олега були такі: 1) греки зобов’язані заплатити по 12 гривень сріблом за кожного його воїна та дати подарунки для «великих князів», які правили в Києві, Переяславі, Любечі й інших великих містах Русі України;2) послам, які приїжджатимуть із Києва до Царгорода, імператор Візантії повинен від себе надавати утримання; 3) київські купці, перебуваючи у Візантії, мусять протягом шести місяців бути забезпечені хлібом, м’ясом, рибою, вином й овочами за грецький рахунок. А при поверненні до Києва — продуктами та корабельними знаряддями (вітрила, канати, якорі тощо); 4) Олег дав обіцянку, що його люди не завдаватимуть шкоди в грецьких краях і входитимуть у Царгородські ворота без зброї і не більше 50 осіб під наглядом імператорських чиновників. Проживати вони повинні в певному місці — біля монастиря св. Маманта.

Ці умови підписали обидві сторони, причому греки склали присягу на хресті, а русичі — на своїй зброї і своїм язичницьким богам Перуну та Велесу. Названий договір із Візантією 907 року вважається першим дипломатичним актом Київської держави. Як стверджує літописець Нестор, повертаючись до Києва, на знак свого звитяжного походу до Візантії, князь Олег повісив свій щит над воротами Царгорода. До Києва він повернувся з багатим трофеєм: золотом, тканинами, різними коштовностями, винами, фруктами тощо, а народ, здивований його славою та багатствами, ним привезеними, одноголосно назвав Олега «віщим», тобто мудрим або волхвом.

ДРУГИЙ ДОГОВІР ІЗ ВІЗАНТІЄЮ

Пославши в 911 році до Віз антії своїх послів, князь Олег велів укласти новий, більший і юридично обґрунтований договір із греками та Руссю Україною, який 2 вересня 911 року й був підписаний. Як зазначає літописець, договір 911 року відрізнявся тим, що в ньому «вже не словесно, як раніше, а письмово затвердили свою любов і присягалися в тому за законом руським своєю зброєю». Договір складався з 10 статей, які можна звести до таких основних положень: 1) судочинство з цивільних і кримінальних справ; 2) злочини проти життя та тілесної недоторканості; 3) злочини майнові: крадіжки на місці злочину та пограбування; 4) допомога в разі нещастя на морі, викуп полонених, наймання воїнів; 5) відшукання рабів, охорона спадщини, повернення злочинців-втікачів. Щоб пересвідчитися, наскільки суворими, але справедливими були статті цього договору, досить як приклад навести одну з них, наприклад ст. 3: «Якщо грек уб’є русича або русич — грека, то винуватця треба вбити на місці злочину. У тому випадку, якщо вбивця сховається, то його маєток віддається близькому родичу вбитого». Цей договір встановив на тривалий час (близько 20 років) мирні відносини між Києвом і Константинополем. Як договір 907 року, так і 911 року слід вважати найціннішими джерелами нашої історії. У них Русь Україна виступає якдержава, яка не поступається Візантії своєю культурою, має свою політичну організацію, стійке законодавче право. Вельми виразно про значення договору 911 року для престижу держави сказав російський історик М. Карамзін: «Цей договір представляє нам росіян уже не дикими варварами, а людьми, які знають святість честі та народних урочистих умов; мають свої закони, що затверджують безпеку особисту, власність, право спадщини, силу заповіту, мають торгівлю внутрішню та зовнішню».

ПОХІД ОЛЕГА НА КАСПІЙСЬКЕ МОРЕ

Розширення торгових відносин зажадало від Олега звернути увагу не тільки на Захід, а й на Схід, звідки з Туркестану, Персії і навіть з Аравії йшли в Русь Українукупці та купецькі каравани зі східними товарами. Деякі історики вважають, що Олег і в східній торговій політиці прагнув, як і на Чорному морі, закріпити позиції своїх купців на берегах Каспійського моря. Спершу він постарався усунути зі свого шляху хазарів і звільнити дорогу для своїх купців на Далекий Схід (хоча окремі зарубіжні джерела вважають, що розгром Олегом хазарського каганату мав на меті тільки здійснення пограбувань). Так, арабський письменник Масуда описує великий похід військ Олега таким чином. Князівська флотилія у складі 500 кораблів (по 100 чоловік у кожному) перейшла з Дону на Волгу. Хазарська охорона спробувала чинити опір цьому переходу, але воїни Олега пообіцяли віддати їм половину отриманої в Каспійському морі здобичі, з чим хазари й погодилися. Щойно русичі перейшли з Волги в море, вони почали знищувати прибережні міста та селища й дійшли аж до «нафтової землі» (Баку). Місцеві жителі, які багато років не бачили у себе військових дружин, а тільки мирних купців і рибаків, були страшенно налякані. Ті з мусульман, хто, намагаючись оборонятися, не міг протистояти величезній військовій силі, були вбиті, а їхні дружини та діти стали невільницями, як військовий трофей. Так господарювали русичі кілька місяців на берегах Каспійського моря.

Повертаючись додому тією ж дорогою, дружинники Олега віддали половину здобичі хазарському каганату, який був готовий вільно пропустити русичів додому. Однак місцеве мусульманське населення чинило опір цьому й вирішило помститися за свої біди. Воїни князя відважно прийняли бій, військо вийшло з кораблів на берег і стало проти хазар. Бій тривав три дні, але хазари мали кінноту, хороше озброєння й остаточно розгромили Олегові полки, на місці бою вбили багато тисяч русичів, решта врятувалися втечею, але їх вбивали й сусідні народи. Так трагічно та нещасливо закінчився цей Каспійський похід князя Олега.

ЛЕГЕНДИ ПРО СМЕРТЬ ОЛЕГА

Як пише літописець Нестор у «Повісті минулих літ», волхви напророкували князю, що йому судилося померти від свого улюбленого коня. Відтоді князь не хотів їздити на ньому. Минуло чотири роки, восени п’ятого року пригадав Олег про прогноз, і почувши, що кінь давно помер, посміявся над волхвами; захотів подивитися на його кістки, став ногою на череп і сказав: «Чи його мені боятися?» Але в черепі заховалася змія: вона ужалила князя, і герой помер. Як відомо, легенду про загибель князя Олега використав О.С. Пушкін у своєму вірші «Пісня про віщого Олега». Слід зазначити, що смерть Олега від укусу змії російські літописи датують по- різному. Так, літописець Нестор вказує на 912 рік, а Новгородський літопис пізнішого зводу — на 922 рік. Олег був похований, за одними відомостями — в Києві на горі Щекавиці, за другими — в Ладозі, за третіми — десь за морем. Очевидно, перевагу слід віддати даним, вказаним у «Повісті минулих літ», тим паче, що, як відомо з історії, за наказом нащадка Олега князя Ярослава Мудрого, кістки Олега відкопали, похрестили та повторно поховали під Деснянською церквою. Описуючи наслідки смерті Олега, Нестор зазначає, що, дізнавшись про це, «народ стогнав і проливав сльози». Таким чином, видно, що князь Олег Віщий не тільки лякав ворогів, його ще любили власні піддані. Насамкінець так і хочеться завершити цю статтю про життя київського князя Олега відомим чотиривіршем В. Висоцького: «Каждый волхвов покарать норовит, — А нет бы — послушаться, правда? Олег бы послушал — еще один щит Прибил бы к вратам Цареграда».