Вартовий таборових ключів

Бодай нагадати – український громадський діяч, розповсюджувач самвидаву, член Української Гельсінської Групи, політв'язень, публіцист, історик дисидентського руху, співробітник Харківської правозахисної групи. І в час святкових привітань розгорнути сповна ці пласти репресованого ХХ століття –немає змоги.

Тим паче, що всю історію Руху опору 60-90-х Василь Овсієнко беріг у собі, і зостається до сьогодні єдино відданим цій справі.

Символічно: вечір почався із фольклорного дійства - театр «Дай Боже», ансамбль української музики «Дніпро». Давні архетипні коди у танцювальній веремії, заклики весни і віншування на довгі роки, засівання житом, пшеницею на багатство. А колись таким способом дисиденти берегли свою душевну рівновагу, жінки у таборах співали колядки. Із сусідніх кам'яниць до Стуса долунювала щедрівка Ірини Калинець.

Офіційна частина вечора пошани заповнювалася заочними привітаннями від Президента, прем'єр-міністра. Окремо від голови Комітету з питань культури і духовності Миколи Княжицького та протоієрея Павла Мельника як представника владики Епіфанія.

Міністр культури Євген Нищук, вручаючи ювіляру державну нагороду, звірив свої особисті спогади, коли у 2014-му запрошував на майданівську сцену Василя Овсієнка, аби той, як ніхто влучно, прочитав Стуса. Міністр підмітив закономірність – радше настороження: «Кожен ювілейний час пана Василя – турбулентний період виборів. Але якою б сильною не була хитавиця, саме Василь Овсієнко у такі моменти – істинний орієнтир, взоруючи на який, з українського шляху точно не скособочиш».

Мирослав Маринович як член-засновник Української Гельсінської групи пояснив молодому поколінню християнські константи незгодних, борців за права: любов до країни, а відтак і держави, – вчинками, незламна вірність у всіх вимірах, скромність і постійний вишкіл духа. І ці риси у сьогоденні особливо вирізняють дисидентів, політв'язнів, бо значення стійкості хребта, на жаль, затерто. «Пам'ятаєте легенду Блаженнішого Любомира Гузара – притчу про старця, який зі свічкою вдень шукав справжньої Людини? Так-от Овсієнко – це Людина, яку знайшов Гузар…», – на завершення сказав Маринович.

Колишній директор Української служби радіо «Свобода», представник «Міжнародної амністії», журналіст Богдан Нагайло у часи українського опору був інформаційно важливим медіатором, аби світ дізнавався, що чинилося насправді в Імперії зла. «Те, що вирізняє пана Овсієнка серед інших, – це скромність. Двадцять років праці за кулісами...І важко осягнути здійснене. Бо це невимовно багато. Зібрані матеріали про всіх діячів опору й фактичне уникання слави. Тоді як інші йшли до публіки, ішли в політику, Ви були просто зв'язковим у сірих буднях – без регалій і дифірамбів. Це велична справа!» – висловив пан Нагайло.

До вітальних промов долучилися також і представники центральних органів влади, історики, громадські активісти, серед них – Володимир В'ятрович, Вахтанг Кіпіані, директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров та учасники національно-визвольного руху, дисиденти – Олесь Шевченко й Раїса Руденко.

Концертна частина була наповнена піснями Віталія Свирида, романсовим виконанням поезій Стуса Оленою Голуб, композиціями у виконанні Тараса Компаніченка, а також Оксани Мухи.

З нагоди 70-ліття видавництво «Кліо» презентувало унікальну книгу Василя Овсієнка “Життя як покута”, де зібрано спогади, нариси, статті Михайла Хейфеца, Євгена Сверстюка, Михайлини Коцюбинської, Раїси Руденко, а також багатьох інших - причетних до утвердження нації.

Захід організовано за підтримки Українського інституту національної пам'яті спільно з видавництвом «Кліо», науковим товариством імені Сергія Подолинського, Товариством політв’язнів і репресованих України та Музеєм шістдесятництва.