«Особиста справа»

«...Для того щоб переглянути всю розміщену у всесвітньому павутинні інформацію, пов’язану з діяльністю відомого українського діяча Євгена Марчука, потрібні місяці. Для того щоб її проаналізувати — роки. Але навіть поверховий аналіз біографії Марчука говорить про те, що зробленого ним цілком вистачить на кілька повноцінних кар’єр — громадських, політичних, військових.

Якщо ж у ці рядки із назвами посад і роками історії вчитатися уважніше, неважко помітити таку закономірність: де б не доводилося служити чи працювати Марчуку, всюди це відбувалося, що називається, «під мікроскопом». Так було, і коли став головою Служби безпеки України, і коли очолив уряд, і коли узяв на себе відповідальність за реформування армії. Але при всій ці прискіпливій увазі, яка вилилася в море інформації, персона Євгена Марчука досі залишається чи не найменш дослідженою на політичному небосхилі України...», — це одні з перших фраз у документальній стрічці «Особиста справа» виробництва АВ студії, автором якої є журналіст і режисер Василь ХМЕЛЕВСЬКИЙ. Панові Василю вдалося зняти 7 серій, і була запланована принаймні ще одна. На жаль, записати основний коментар до неї не встигли.

Днями Василь Хмелевський став гостем «Дня». Він надав редакції можливість познайомити широку аудиторію з цими важливими й унікальними кадрами — від цієї п’ятниці ми оприлюднюватимемо стрічку на Youtube-каналі «Дня».

Ми поговорили з паном Василем про його знайомство з Євгеном Марчуком і те, як виникла ідея фільму.

— Працюючи в редакції телепрограми «Доброго ранку, Україно!», я вперше побачив польоти пілотажної групи Військово-повітряних Сил нашої держави «Українські соколи». Готуючи перші сюжети про неї, звернув увагу на те, що рішення про створення групи ухвалювалося у 1995 році, що базуються пілотажники в Криму, а перший публічний виступ «соколів» відбувся у 1996 році. Пошук інформації за простою формулою 1995-96 роки і Крим незмінно виводив на прізвище Марчук, — пригадує Василь Хмелевський. — Повідомлення про діяльність тодішнього прем’єр-міністра України різко дисонували з тим, що раніше доводилося писати самому про труди високопосадовців Української РСР. Вирішення Кримської проблеми за допомогою «Альфи», непоступливість росіянам на переговорах з розподілу Чорноморського флоту, відмова йти на поступки шахтарям, які страйкували перед Кабміном — чим не екстрим?!

Вже тоді дивувало — політику є стільки всього розповісти, а він не використовує і сотої частки можливості розрекламувати власну персону. Відтоді намагався не пропустити жодної публікації про Євгена Марчука, його пресконференції або інші заходи, де він брав участь. Хотілося розпитати про деталі дивовижної спецоперації в Криму, про фантастичну подорож гривні з Канади в Україну, або ж про такі нехарактерні для наших політиків захоплення, як хоровий спів чи фотомистецтво... Зрештою, весь цей інтерес до «загадкового і невідомого» вилився в сотні відео і аудіокасет, у величезні стоси паперів і фотографій, у «гектари» файлів з Інтернету.

Наприкінці 90-х у мене не виникало жодних сумнівів, що збираю матеріали, які через дуже короткий проміжок часу стануть основою для документального фільму про третього Президента України. Не склалося. Натомість випадкове знайомство з легендарними  «Українськими  соколами» переросло у дружбу, яка згодом допомогла політати з ними в одному небі і зробити фільм про тріумф і трагедію наших найкращих військових льотчиків.

У 2003 році міністр оборони України Євген Марчук запропонував попрацювати головним редактором на військовій телерадіостудії — пропозиція, від якої не відмовляються. Вона дозволила політати на бомбардувальнику в Україні і на бойових вертольотах в Ліберії, попрацювати з відеокамерою на Новобогданівських складах одразу після вибухів, ще до того, як там з’явилися перші журналісти з цивільних ЗМІ, на власні очі побачити, чим займаються наші миротворці в Косово і... поповнити «Справу Марчука» великою кількістю нових фактів і документів. Тоді остаточно дійшов висновку, що з усім цим журналістським багатством мушу щось зробити: змонтувати фільм чи випустити книгу, адже і на той час за Марчуком зберігався образ чи не найзагадковішого українського політика. Тож ідея ця «визрівала» тривалий час.

— Якщо коротко, про що ваша стрічка?

— За всі ці роки всі інформаційні «пазли» про Євгена Марчука почали складатися в одну картину. Вона про те, як людина, народжена в СРСР, пройшла, м’яко кажучи, непростий шлях від співробітника одіозного КДБ до одного з найвідоміших будівничих незалежної української держави. Вона — про честь і зраду, про перемоги і поразки, про мрії, які не збулися, і уроки історії, які варто ґрунтовно засвоїти.

Це спроба через біографію відомого політика, з яким пощастило певний час працювати поруч, проаналізувати ті чи інші критичні ситуації у новітній історії нашої держави, зрештою, застерегти від повторення помилок недалекого минулого.

Фільми — це розповідь, у яку вміщені інтерв’ю різних людей (як-от тільки в першій серії Левко Лук’яненко, Ірина Ратушинська тощо) і його самого. Це історія нашої держави через призму життя видатної особистості, яке викликало дуже багато різних, часом контраверсійних питань, чуток. Адже співставлення міфів і фактів про політичну діяльність Євгена Марчука вражає.

Водночас прикметно, що Левко Лук’яненко пригадував: він відчув, що Євген Кирилович став на позицію української державності, ще улітку 1991 року, коли наша країна ще не проголосила своєї незалежності. Це також висвітлено у фільмі.

— Що ви встигли викласти в цих семи серіях? Про що мала б бути наступна?

— Період до 2014 року. Кінець стрічки — це Майдан, 2013-й рік, попередження Євгена Кириловича, що потрібно звернути увагу на Крим, що там відбуваються дивні речі. Фільм закінчується фактично таким його застереженням, що можливі загрозливі події у 2014 році. Сценарій наступної частини написаний, але вона залишилася не змонтованою, тому що основного коментаря ми не встигли записати. Ми спілкувалися з Євгеном Кириловичем, коли він був у госпіталі, він мав ще дати інтерв’ю з приводу 30-річчя відновлення Незалежності України, але не судилося, на жаль...

***

Стежте за оновленнями на Youtube-каналі «Дня» — першу серію документальної стрічки з унікальними архівними кадрами епізодів діяльності Євгена Марчука та новітньої історії держави ми покажемо вже цієї п’ятниці, 27 серпня. Життя видатного українського державника обірвалося 5 серпня цього року, і фільм, що знімався з 2007 по 2013 рік, дозволяє ще сильніше відчути, наскільки це велика втрата для України.