Жінка з кіноапаратом
Слово самостійно — тут не випадкове. В ті часи жінка могла потрапити в ті місця, де бувала Софія Яблонська, лише в кількох іпостасях — наприклад, як сестра милосердя чи дружина колоніального чиновника. Про те, що жінка може сама вирушити в мандри пісками Сахари чи джунглями Балі за власним інтересом та професійним покликом, тим паче, молода і незаміжня, — тоді навіть не йшлося. Тим ціннішим є досвід Софії Яблонської і тим ціннішими є її візуальні та текстові архіви, які сьогодні повертаються не лише до українців, а й загалом у мистецький контекст міжвоєнної Європи.
Днями в Києві презентували фотоальбом «Теура. Софія Яблонська», який вийшов у видавництві «Родовід» за підтримки Українського культурного фонду. Презентація книжки та відкриття виставки фотографій, костюмів та деяких архівних речей Яблонської відбулися у Возіанов-галереї. Чорно-білі світлини, на яких переважно зображені люди, ідеально вписалися в камерний мистецький простір. Хоча, як кажуть дослідники творчості Яблонської, віднайдених фотографій, які раніше окремо не публікувалися і не виставлялися, вистачить не на одну виставку і пасуватимуть вони і до значно більших виставкових просторів.
ОНУКА ЯБЛОНСЬКОЇ НАТАЛІ УДЕН (НА ФОТО ЛІВОРУЧ) ЗБЕРЕГЛА УНІКАЛЬНИЙ АРХІВ ФОТОМАЙСТРИНІ, ПИСЬМЕННИЦІ Й МАНДРІВНИЦІ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
Кураторами цієї виставки стали дизайнери Федір Возіанов та Лідія Захарченко в співпраці з Валентиною Клименко та Каміло Ракано.
Ці фотографії лягли і в основу альбому «Теура. Софія Яблонська». Створювали дизайн та відбирали світлини Марія Норазян та Ілля Павлов зі Студії «Графпром». Передмову «Мистецтво втечі: кілька уроків від Софії Яблонської» написала письменниця Оксана Забужко. Дослідили і написали детальну біографію Софії — Вероніка Гоменюк та Андрій Беницький. Власне, саме Вероніка і Андрій п’ять років тому запустили процес, який зрештою вилився в книжку, фотовиставку та кілька проектів на майбутнє.
Франкомовний варіант книжки вже презентували в Парижі. В планах видавництва — видати найближчим часом три арт-буки з подорожніми нотатками Яблонської «Чар Марокко», «З країни рижу і опію» про Індокитай, «Далекі обрії» про навколосвітню подорож.
У СВОЇХ ЗБІРКАХ СОФІЯ ВМІЩУВАЛА ВЛАСНІ ФОТОГРАФІЇ, ЯКІ ВДАЛО ІЛЮСТРУВАЛИ ПОБУТ І КУЛЬТУРУ ЕКЗОТИЧНИХ КРАЇВ І НАРОДІВ
Як наголосила під час презентації письменниця Оксана Забужко, жінки почали самостійно подорожувати лише з кінця 1970-х. «А ця галицька дівчина в 20 років кидає все та їде спочатку в Париж, навчатися кінематографії, потім у далекі краї», — розповідає письменниця і наголошує, що історія Софії, — це справжня історія успіху, яка мала би бути екранізована. Софія — одна з перших жінок-операторок у світі. Вона почала знімати документальні короткометражні стрічки про людей, побут та природу інших країн за рік до того, як відома кінорежисер Лені Ріфеншталь вирушили в Гренландію на зйомки фільму Арнольда Фанка «SOS — айсберг».
Архіви Софії — це справжній скарб. Тут і фільми, і фотографії, щоденники, репортажі з мандрів, колонки про красу та моду, які вона писала в тогочасні журнали, це і костюми, які вона привозила з подорожей. Більшість із цього зберігається в домі онуки Софії — Наталі Уден, яка приїхала з Франції до Києва на презентацію альбому, а раніше пустила до себе додому Вероніку Гоменюк та Андрія Беницького.
П’ЯТНАДЦЯТЬ РОКІВ СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА ПРОЖИЛА В КИТАЇ, ДЕ ПОЗНАЙОМИЛАСЯ ТА ОДРУЖИЛАСЯ З ФРАНЦУЗОМ ЖАНОМ УДЕНОМ, ЯКОГО НА ГАЛИЦЬКИЙ МАНЕР НАЗИВАЛА ІВАНОМ
«Коли ми з Андрієм п’ять років тому починали всю цю роботу, це мало бути перевидання романів Софії. Але коли ти починаєш копати глибше, а випадок із Яблонською тут є дуже показовим, ти можеш знайти набагато більше, ніж очікуєш. І коли ми знайшли Наталі Уден, онучку Софії та правовласницю на її творчий спадок, виявилося, що у неї вдома зберігається фантастичний архів фотографій, які ніколи ніхто не бачив. Загалом же Яблонська запам’яталася у Львові, на Галичині, як письменниця, і тут, у Києві так само. А ось ці фотографії, цей її здобуток залишився невідомим, просто складені негативи та закручени бобіни, закриті залізною великою кришкою, — розповідає Вероніка Гоменюк. — І хочеться цю кришку підняти, хочеться, щоб з цього виріс фільм, тому що матеріалу вистачить навіть на серіал про те, що відбувалося в 1930-х. Це був надзвичайний час, і Яблонська в цьому часі була чимось дуже особливим. І хочеться, щоб ми розуміли, що наше жіноцтво ще в 30-х роках було фантастично сучасним і що ми маємо, звідки брати і нести далі. Нехай це буде початком великої історії про Софію Яблонську».
Виставка представлена в столичній «Возіанов-галереї», а з 22 листопада її можна побачити у Львові в Центрі міської історії Центрально-Східної Європи.