Куди ведуть сліди біженців
Чому перемога талібів у Афганістані викликала емоційний шок і прикувала увагу мільйонів людей на всіх континентах?
Ось уже півстоліття ми не отримували хороших новин із країни, що стала місцем загибелі тисяч солдатів різних армій із різними місіями. Здавалося б, нова трагедія — це лише одна з ланок перманентного нещастя. Але світ у відчаї сприйняв серпневий бліцкриг бійців шаріату. В цьому болі та співпереживанні, що охопили планету, прозвучав спільний об’єднувальний мотив значної частини людства, яка відрізняє цивілізацію від дикості і не може бути байдужою до покалічених доль мільйонів жінок і дітей, що забажали стати вільними громадянами, але звимушені повернутися до стану рабів. Тіньова сторона Землі не визнала захоплення Кабула бідою та висловила симпатії новому режиму в готовності до «взаємної співпраці». Два ці полюси склалися в одне потужне інформаційне випромінювання. У ньому співпереживання друзів Америки межує зі злорадністю її закоренілих ворогів у загальному прагненні виявити на тілі демократії ті вади, які допомогли талібам захопити владу. Якщо не було б цього конфронтаційного мотиву між цивілізаціями, події в Кабулі опинилися б у низці звичайних новин з гарячих точок.
Тепер ми розуміємо: армії демократичних країн можуть десятиріччями захищати населення, але не здатні вивести його з тіні минулого, як не може найпередовіша медицина вилікувати країну від тоталітаризму. Якщо ми хочемо демократії, то повинні довести людей до хоч би близької міри її розуміння, інакше диктаторські режими повернуть політичний прогрес назад. Таку думку перед Другою світовою війною висловив видатний соціолог Карл Маннгейм. Не випадково після краху фашистської диктатури та зміцнення сталінської, світ активно будував демократію, сутністю якої був пріоритет особистості, повага її гідності, прав і свобод. По інший бік спущеної тоді залізної завіси людина оцінювалася, як доданок колективної волі, гвинтик системи.
АФГАНСЬКІ БІЖЕНЦІ ЇДУТЬ НА АВТОБУСІ, ЯКИЙ ДОСТАВИТЬ ЇХ В ЦЕНТР ОБРОБКИ БІЖЕНЦІВ ПІСЛЯ ПРИБУТТЯ В МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ ІМЕНІ ДАЛЛЕСА В ДАЛЛЕСІ, ШТАТ ВІРДЖИНІЯ, 25 СЕРПНЯ 2021 РОКУ
І хоча завіса впала, але два шляхи до майбутнього залишилися колишніми. Одним крокують мільйони індивідуумів, іншим — колективи. Залежно від способу мислення та розвиненості почуття самозбереження, кожен долучається до привабливої для нього ходи. Охочих підхопити прапор шаріату, путінського і сідзіньпінського режимів більше ніж тих, що мають намір влаштувати своє життя самостійно. Що цілком очевидно пояснюється легкістю одного і трудністю іншого. Під газонокосарку диктаторів першими потрапляють високі стеблинки, а в густій і низькій масі трави можна перечекати періоди косіння. Так що не всі люди ментально сприймають демократію, особливо в тих місцях, де «випинатися» небезпечно для життя та кар’єри. Проте на підсвідомому рівні всі віддають перевагу особистим гараздам замість колективного щастя. На це вказує напрямок слідів біженців XX та XXI сторіч. Біжать від тоталітаризму до свободи, а не навпаки. Ізгоїв Афганістану, Сирії, Іраку тоталітарні режими навчилися перетворювати на особливий вид зброї, спрямований туди, де захищаються права людини. Тисячі голодних, доведених до відчаю людей з незрозумілими біографіями стають тяжким тягарем для європейських прикордонних, імміграційних, муніципальних служб, змушених розбиратися з персональними трагедіями. Зрозуміло, демократичний світ не тішить перспектива вселенського притулку для жертв автократів і фанатиків. Біженців приймають неохоче, особливо коли на одному боці межі їх підганяють до перетину, а на іншому — зобов’язані годувати та надавати дах. «Коли ви так піклуєтеся про права та життя людей — отримуйте їх, нам не жаль». Можливо, не такими словами, але такими діями автократія промовляє до демократії. А та кляне своїх політиків, влаштовуючи евакуацію своїх і афганських громадян із полеглого під варварами Кабула. «В усьому винна Америка й особисто Джо Байден», «Афганістан — найбільша поразка Заходу» — ось заголовки сьогоднішніх статей вільної і невільної преси, що виявила єдність у тлумаченні перемоги талібів.
ЕВАКУЙОВАНІ ЛЮДИ СІДАЮТЬ НА БОРТ BOEING C-17 GLOBEMASTER III ПІД ЧАС ЕВАКУАЦІЇ В МІЖНАРОДНОМУ АЕРОПОРТУ ІМЕНІ ХАМІДА КАРЗАЯ В КАБУЛІ, АФГАНІСТАН, ЗНІМОК ЗРОБЛЕНИЙ 23 СЕРПНЯ 2021 РОКУ КОРПУСОМ МОРСЬКОЇ ПІХОТИ США
Що буде далі, ми знаємо і без політологічного аналізу. Афганістану загрожує гуманітарна катастрофа, голод, масові страти, насильство над жінками та продовження громадянської війни. Нічого іншого таліби не можуть запропонувати ні населенню країни, ні своїм союзникам, що ненавидять Захід настільки сильно, що готові вимостити шлях його вигнання черепами своїх одноплемінників.
Проблеми Америки відомі давно, і це проблеми всієї демократії. Масова культура, масове виробництво та масові стандарти фінансового благополуччя розчиняють індивідуальність особистості, витісняючи її зі сфер політичного життя. Проте вади не змінюють головного надбання цивілізації — вкоріненого звичаю цінувати людське життя. Один із вимогливих критиків вад сучасної Америки покійний філософ і соціолог Елвін Тоффлер охарактеризував свою країну, як місце, де дозволено здійснювати помилки, які нерідко призводять до соціальних проривів. «Тут майже будь-яку невдачу можна виправити, і тут «блудних синів» вітають, а не виганяють».
На наших очах тисячі афганців знаходять притулок в Америці, якій не вдалося змінити Афганістан. У США виростуть їхні діти. Вони відродять націю вільних від Талібану людей. Ми це знаємо зі своєї історії, коли українські діаспори в США та Канаді стали потужними силами підтримки нашої незалежності.
Фото РЕЙТЕР
