Несвяткові думки вголос до свята Перемоги

Про шлях двох тоталітарних соціалістичних держав до війни між собою і про перебіг цієї війни в останні десятиліття сказано та написано стільки справді наукових розвідок і популярних статей і книг, що, здавалося б, усі крапки над "і" мають бути розставлені. Проте – ні! Сталінські історичні міфи досі чинні; вони існують не тільки у масовій свідомості, а й у текстах деяких серйозних авторів, дещо трансформуючись відповідно до поточного моменту.

Щоби успішно боротися з ними – а це вкрай необхідно, бо саме на цих міфах ґрунтується легітимність путінського режиму як "спадкоємця рятівників людства", як продовжувача справи "визволителів Європи", - потрібні зусилля не лише ентузіастів-істориків і публіцистів, але й державного апарату, в особі хоча б Міністерства інформації та Міністерства культури. Проте…

Проте, поки українські державні мужі відсиджуються в кабінетах, доводиться брати ініціативу на себе – добре, що в Україні сьогодні вже є десятки здатних професійно долати сталінсько-путінські міфи експертів. Отож і я сьогодні дозволю собі звернутися до одного з цих міфів, про який доцільно вести мову саме 9 травня, у день воістину піррової перемоги СРСР, оплаченої внаслідок бездарності радянської системи десятками мільйонів життів…

…Отже, маємо парадоксальну ситуацію: ведучи мову про те, що "історія нам відпустила замало часу", радянські і російські пропагандисти й історики у формі та у цивільному неявним чином визнають перевагу націонал-соціалізму над інтернаціонал-соціалізмом як суспільного ладу. Бо ж Гітлеру історія відпустила значно менше часу, ніж Сталіну; останній же, всупереч популярним твердженням, "прийняв Росію" зовсім не з ралом, а з найкращим на ті часи важким бомбардувальником "Ілля Муромець", з бронеавтомобілями і літаками власної конструкції та виробництва, з потенційно потужним флотом (і школою кораблебудування), із власною стрілецькою та артилерійською зброєю, з важкою промисловістю, розвиненою мережею залізниць, торговим флотом, численними науковими школами… Інша справа, що більшовики у перші роки свого владарювання істотно прорідили ряди наукової і технічної інтелігенції, та й потім займалися цим; крім того, була зруйнована частина промислової бази, а та, що залишилася, 10 років не оновлювалася. Флот був понищений (на металобрухт пішли не тільки застарілі бойові кораблі, а й недобудовані найновіші, зокрема, лінійні крейсери, рівня яких СРСР уже ніколи не мав). Відставання особливо відчувалося у моторобудуванні, де оригінальний авіадвигун Мікуліна М-34 з’явився тільки на початку 1930-х і залишався (маючи кілька модифікацій) єдиним оригінальним потужним двигуном аж до середини 1940-х років – всі інші були або ліцензійними, або краденими…

Тим часом насправді Німеччина була істотно обмежена у можливостях – аж до середини 1930-х – умовами Версальської угоди, за якими не могла мати жодного танка й бойового літака, а чисельність збройних сил не повинна була перевищувати 100 тисяч осіб. 1933 року СССР багаторазово випереджав Німеччину за чисельністю та технічною оснащеністю армії. На той час у Рейхсвері було тільки 7 піхотних і 3 кавалерійських  дивізії. У сухопутній армії було тільки 3500 офіцерів. Призовний контингент 1901-1914 років народження не проходив підготовки в армії. Важкої артилерії та танків на озброєнні війська не було. Щоправда, реально Рейхсвер готував унтер-офіцерів на рівні молодших офіцерів, а рядових – на рівні унтер-офіцерів, щоправда, у різноманітних напіввійськових партійних формуваннях певний вишкіл здобув мільйон молоді, щоправда, перепідготовку офіцерських кадрів піхоти проводив "чорний рейхсвер", а льотчиків – цивільна авіація. Нові ж танки та літаки будувалися і випробовувалися за кордоном – в СССР, Швеції, Нідерландах.

Лише 1935 року Гітлер остаточно знехтував усіма заборонами Версальської угоди і впровадив загальну військову повинність. Але СССР, не маючи такої повинності, мав значно більшу кадрову армію і численних резервістів, пропущених через територіальну систему підготовки. Проте командування не вважало, що Червона армія готова до серйозних походів, принаймні, та його частина, яка належала до професійних військових. Скажімо, маршал Тухачевський, коли спалахнула громадянська війна в Іспанії і йшлося про відправку туди "радників", а насправді – військових фахівців разом із технікою, був проти цього: Червона армія ще не готова. Здавалося б, до чого саме не готова? До того, щоб відібрати кількасот кращих командирів і послати їх під виглядом "добровольців" на Піренеї? Абсурд. Насправді маршал мав на увазі сталінські плани розпалювання нової світової війни; схоже, "підпалити Європу" вождь усіх народів мав намір із заходу. Іспанія, Португалія, Франція – всюди впливові компартії, всюди традиції боротьби із владою, а, крім комуністів, ще купа інших лівих, - одне слово, чудовий "витратний матеріал" для революційних експериментів.

Проте Сталін пускає під ніж скептиків, які не вірять у готовність Червоної армії (бо знають її реальний стан, попри бутафорію грандіозних навчань). І від того стан війська тільки погіршується. Чистка кадрів та загальні настрої командного складу призводить до ситуації, змальованої у таємній доповіді заступника начальника генштабу чехословацької армії, до речі, союзницької щодо СССР (листопад 1937 року): "Потік масових репресій викликає побоювання щодо можливості внутрішнього розкладу армії, послаблення її оперативної ударної сили, її неспроможності вести наступальні дії і в майбутньому внаслідок відсутності тактичного і стратегічного досвіду у нових молодих командирів, котрі тисячами у званні лейтенантів стали командирами полків, а майорів – командирами дивізій". Наступного року ця та подібні цілком правдиві оцінки стануть однією з головних підстав для капітуляції чехословацької армії перед нацистами…

Власне, це вплинуло й на інші держави. Навіщо мати союз з СССР, де армія та урядовий апарат наскрізь просякнуті іноземними шпигунами та ворогами влади? Ясно, що всі вони недієздатні. Тому 1938-39 року не було дурних у демократичному світі, щоб іти на союзницькі угоди з СССР. Пішов Гітлер, бо у нього був інший ракурс, чимось близький до сталінського: він теж чистив партію та частково армію (1934 рік – Рьом, генерал Шлейхер).

У телеграмі, відправленій до Москви 24 березня 1938 року, посол Майський повідомляв, що в Англії поширюється версія, згідно з якою внаслідок внутрішніх подій в СССР не може бути й мови про здатність совєтських збройних сил успішно протистояти Вермахту. Далі Майський описував свою бесіду з Черчиллем, в якій останній заявив: "Нам конче потрібна сильна Росія, мені ж багато хто говорить, що внаслідок недавніх подій Росія перестала бути серйозним фактором міжнародної політики. Дайте мені відповідь на мої сумніви". Майському, за його словами, "довелось прочитати Черчиллю доволі довгу лекцію з політграмоти", прослухавши яку Черчилль начебто вигукнув: "Ну, слава Богу, Ви вселили в мене надію... Я цілком за політику Сталіна. Сталін створює сильну Росію, це якраз те, що зараз потрібно понад усе". Чи й справді говорив це Черчилль, чи Майському потрібні були рапорти про "успішно проведені уроки політграмоти"?

Принаймні з власноручних документів західних діячів постають інші оцінки. Скажімо, колишній американський посол в СССР Булліт зазначав, що "останні чистки, особливо усунення маршала Блюхера, викликали повну дезорганізацію в Червоній Армії, яка неспроможна до будь-яких активних воєнних дій". Улітку 1939 року аналітики британського генерального штабу прийшли до висновку, що внаслідок чисток Червона армія "не здатна до наступальних операцій поза своїми кордонами".

Схожа оцінка домінувала і в Німеччині. 1938 року начальник генштабу генерал Л. Бек говорив: "С російською армією можна не рахуватися як зі збройною силою, бо криваві репресії підірвали її моральний дух, перетворили її на інертну машину". Під час переговорів з Муссоліні у жовтні 1938 року (вже після Мюнхену) міністр закордонних справ Німеччини фон Ріббентроп заявив: "Оскільки могутність Росії підірвана на багато років уперед, ми можемо повернути всю нашу енергію проти західних демократичних держав".

…Це тільки один із сюжетів, пов’язаних із передоднем спершу союзницького пакту, а потім війни між двома соціалістичними державами, кожна з яких прагнула до світового панування. І з питанням про Сталіна як "ефективного менеджера", що начебто вів СРСР від перемоги до перемоги…