ЕМАНУЕЛI — ім’я у життєпису трьох народів
Серед багатьох дітей Арсена і Ганни найбільш відомим у Російській імперії став Георгій. Народився він у Вершиці 2 квітня 1775 року, закінчив місцеве училище. З юних років виявляв великий інтерес до військової справи. Як свідчить дорадянське російське видання: «У 1788 р. ...турки вторглися у Банат... мешканці Вершиця у більшості залишили місто, але 13-річний Е. зібрав своїх товаришів і умовив їх захищати місто. Роздобувши зброю, хлопчики дієво стали готуватися до захисту і розставили скрізь караули і пости. Коли турки підійшли до міста, то юнаки... зустріли їх гарматним вогнем. Турки, думаючи, що Вершиць зайнятий сильним гарнізоном, не зважилися до нього підступити і пройшли мимо...». Незабаром Георгій вступив до корпусу волонтерів Міялевича. Потім він служив в угорській дворянській гвардії.
У 1797 році імператор Павло I зараховує Емануеля (саме так трансформувалося його прізвище) поручиком лейб-гусарського полку. Згодом серба за його проханням переводять служити на Україну, де він стає шефом Київського драгунського полку, з яким бере участь у походах проти французьких військ у 1806 — 1807 роках. А в роки Вітчизняної війни 1812 року Емануель діє в армії князя Багратіона; 24 серпня захищає знаменитий Шевардинський редут під Бородіно, де був черговий раз поранений. Але вже через місяць Емануель повертається в стрій. Із грудня генерал-майор бере участь у визволенні європейських народів від наполеонівської окупації. 17 березня 1814 року Емануель призначається командуючим авангардом наступаючої на Париж армії. За взяття столиці Франції він отримав звання генерал-лейтенанта.
Із 1826 року Емануель служить начальником Кавказької області, командує військами цього регіону. Шляхом дипломатії і воєнної сили підкоряють гірські народи. Генерал послужив і науці. Адже саме під його керівництвом було здійснено першу вдалу експедицію на вершину Ельбруса. Але в черговому бою завершилася його військова кар’єра: у битві під фортецею Внезапною Емануеля тяжко поранено. На цей час груди бойового генерала прикрашали отримані наприкінці XVIII — початку ХIХ столiть нагороди — золота медаль Австрії, ордени Росії — св. Георгія, св. Володимира, св. Анни, Олександра Невського, орден Червоного Орла — Прусії, орден Меча — Швеції... Він був нагороджений золотою шаблею з написом «за хоробрість». Під час служби на Кавказі Емануель отримав звання почесного члена Академії Наук.
У 1831 році генерал від кавалерії Г.А.Емануель переїздить до у Єлисаветграду (тепер — Кіровоград). Можливо, лікарі порадили бойовому генералу змінити кавказький клімат на помірний середньоукраїнський. Крім того, у місті знаходилися штаб-квартира і полки 2-го резервного кавалерійського корпусу, де служило багато друзів і знайомих Емануеля. Він з великою сім’єю поселився на околиці міста, в будинку неподалік річок Інгул і Сугоклея, отримавши наділ згідно зі своїм рангом.
У 1834 році в саду маєтку було збудовано родинну усипальню Емануелів. Цього ж року тут поховано доньку Олену. Наступного року народився син, але під час пологів померла дружина Емануеля, донька російського генерала Кнобеля Марія Віліамівна, з якою він прожив 30 років. Щодня вдівець проводив по кілька годин біля праху дружини в усипальні, переживаючи раптове горе. А 14 січня 1837 року, благословивши сiмох доньок і трьох синів помер і він. Держава встановила дітям Емануеля пенсію у 10 тисяч рублів на всіх. Вони й продовжили генеалогічне дерево серба в Україні.
Емануелі були відомими поміщиками і офіцерами в Єлисаветградському і Олександрійському повітах Херсонської губернії. Син генерала Микола був гласним Єлисаветградського повітового земства, в армії дослужився до звання полковника, похований у склепі поруч з усипальнею Емануелів. А Георгій і Олександр Емануелі стали генералами. Перший з них розпочав військову кар’єру, не маючи ще й 15 років, а в 38-річному віці став генерал-майором (його батько у 37 років!). За час служби в російській армії Георгій Емануель-молодший отримав ордени св. Анни 3-х ступенів, святого Георгія 4-го ступеню, св. Станіслава 1-го ст. та грецький орден Спасителя. Серед адрес військової прописки Георгія, зустрічаємо і Єлисаветградську (30-40-і роки XIX cт.) — у якості ротмістра, ад’ютанта командира 2-го резервного кавалерійського корпусу, де згодом став майором. Пізніше він служив в Новогеоргіївську (тепер — Світловодський район Кіровоградщини, зона затоплення Кременчуцьким водосховищем) у кирасирському Військового ордена полку. У Єлисаветграді Г.Емануель-молодший служив разом із відомим російським поетом Афанасієм Фетом. Нерідко останній запрошувався в будинок серба «до столу» чи на вечори танців. Описує Фет і відвідини «одного з найприємніших міських домів полковника Емануеля».
До 100-річчя з дня народження засновника родоводу Емануелів у Росії і Україні його сім доньок замовили на Санкт- Петербурзькому монетному дворі пам’ятну медаль із зображенням батька. Її викарбували 1875 року. А з нагоди ювілею Вітчизняної війни, у вересні 1912 року до Єлисаветграду прибула делегація від Київського драгунського полку. Відбулася панахида з покладенням вінка до місця поховання Г.А.Емануеля. У ній взяли участь родичі, в т. ч. численні правнуки героя тієї війни. Цікаво, що вчилися вони переважно в місцевому земському реальному училищі, там, де й визначні діячі української культури і мистецтва Євген Маланюк, Юрій Яновський, Іван Тобілевич, Євген Чикаленко. А от громадянська війна поставить колишніх однокласників по різні сторони барикад. Емануелі воюватимуть на боці білого руху.
Цей факт пригадають у роки масових репресій. Зокрема нквдисти заарештують майже 70-річного Сергія Емануеля за листування з синами, які емігрували разом із врангелівцями на Балкани. Як напише в анкеті цей вчитель, за соціальним станом після революції він — службовець, його дід і батько були сербами; «народився в Україні, вважає себе українцем СРСР»; «участі в білогвардійських частинах, бандах, повстаннях проти Радянської влади не брав, шпигунством не займався». Але в обвинувальному висновку позасудової «трійки» по Миколаївській області йшлося: «...У період громадянської війни надавав сприяння білобандитам і денікінцям, являвся учасником збройних повстань проти Радвлади, надавав свою квартиру для штабу банди, підтримував зв’язок із сином-денікінцем, який проживає за кордоном. До цього часу групував навколо себе контрреволюційно налаштований елемент». Онука і сина генералів-сербів було розстріляно. Родина його доньки Інни Крепак, побоюючись подальших репресій, знищила багатий сімейний архів. Лише лічені фамільні реліквії ретельно запакували в оцинковану скриню, завдяки чому вони вціліли.
У 1956 році розпочалася додаткова перевірка справи. У скарзі Інни Крепак, зокрема, зазначалося, що ім’я її прадіда увічнено Радянською владою: «у м. П’ятигорську на Кавказі є парк і грот імені генерала Георгія Емануеля, бюст його встановлений за Москвою на Бородінському полі, де він прикривав знаменитий Шевардинський редут у битві під Бородіно 24 серпня 1812 р. Як нащадку людини, що вкрила нев’янучою славою російську зброю і російську науку, мені зараз дуже боляче і образливо усвідомлювати, що мій батько без усякої провини перед Радянською владою був розстріляний внаслідок грубого порушення соціалістичної законності бандою Єжова, у зв’язку з чим незаслужено лягла пляма на мене і на увесь наш рід. Я добиваюся тому посмертної реабілітації мого батька...». Наступного року військовий трибунал КВО відмінив вирок.
Марка, сина репресованого, який у 1958 році відвідав Кіровоград, вразив стан родової усипальні Емануелів. Він дізнався, що в 1919 році прах його прадіда було винесено і ще раз розстріляно. На кінець 70 хроків залишилася тільки підземна частина усипальні, яка загубилася у занедбаній лісосмузі, серед бур’янів. Як писав член правління обласної організації охорони пам’яток С.Бонфельд у місцевій пресі: «Дім, де жив Г.А.Емануель, зберігся до наших днів... А от каплицю, де він був похований і надмогильний пам’ятник зруйнували фашисти під час тимчасової окупації. На кам’яній колоні, що якось уціліла, ледь видніється напис: «Генерал від кавалерії Емануель». Те, що не довершили фашисти, взялися завершити «нові українці», коли в 1988 році розпочали тут спорудження будинків-котеджів. Один з бульдозерів провалився на місці поховання. На захист пам’ятного місця піднялася громадськість, виставивши пікети з вимогою припинити будівництво в районі усипальні. Згодом було визначено зону, заборонену для будівництва. Інтерес до праху генерала виявили і в Росії, де висловили готовність його перепоховати.
...За станом на осінь 2002 року в Кіровограді існує охоронна зона навколо усипальні Емануелів. Над входом до неї споруджено гранітний пам’ятний знак без напису. Хто там похований не здогадується більшість перехожих. Можливо, так і треба? Адже коли була та війна 1812-го року? Давно поросли бур’яном могили не тільки русичів, гайдамаків, козаків, а й воїнів Першої світової війни, періоду національно- визвольних змагань 1917 — 1921 років. Можливо, й про Велику Вітчизняну війну забудемо, коли піде з життя останній її учасник? А між тим, у Кіровоградському районі Німеччиною утримується цвинтар загиблих воїнів фатерланду...
