Українське кіно пішло в атаку на... «трамваї»

У конкурсі студентських робіт було заявлено 27 фільмів. Приємний факт, якщо врахувати, що ще два роки тому їх було усього близько 15. Тоді головна проблема молодих режисерів чекала на митниці, де плівку просто не хотіли пропускати на територію України. Уроки було враховано, і в цьому році подібних накладок не сталося. Не було і відверто слабких фільмів, які при всій специфіці та жанровому поєднанні студентського кіно виявляються відразу.

Дуже сильне враження залишили німецькі кінематографісти. Співвітчизники Тома Тіквера і Дорріса Дорі знову довели, що німецька кіношкола нині одна з найсильніших у Європі і нових культових імен довго чекати не доведеться. Запорука успіху — чудово поставлений кінопроцес вже на стадії навчання, починаючи від вибору сценарію і закінчуючи пост-продакшеном і прокатом. Кіно (навіть студентське) в Німеччині — це бізнес, на який працюють і маркетингові служби, і ще багато чого такого, що українському студенту на даному етапі просто недосяжно з технічного і фінансового боку. Не хотілося б бути нав’язливим, але якщо нічого в українському кіно найближчим часом не зміниться, то безодня між нами і ними може стати просто нездоланною. Проте не буду надовго зациклюватися на цій болючій темі, «День» вже досить детально писав про неї. Зокрема, як і про ситуації на кінофакультеті в інституті ім. Карпенка- Карого, де в переддень фестивалю у молодих кінематографістів трохи не відібрали кілька цехів, без яких процес навчання перетворився б на фарс.

Але повернемося до фільмів. Німецький «Хрестоносець» Флоріана і Себастьяна фон Доннерсмарк просто вразив своєю дорожнечею, яка кидається у вічі. П’ятнадцять хвилин екранного часу глядачі дивилися не що інше як голлівудський блокбастер. Де все, від титрів до спецефектів і костюмів, було виконано на найвищому рівні. Батальні сцени нагадали «Хоробре серце», а спецефекти — «Від світання до смеркання». Причому все по-дорослому. Дівчина — подруга хрестоносця перетворилася на вампіра так несподівано і реалістично, що зал, здається, перелякався не менше, ніж сам герой історії. Як розповідав Себастьян Доннерсмарк на прес-конференції, він і сам здивувався тому, що в цьому фільмі в результаті побачив. З одного боку, стрічка — стьоб над Голлівудом, з іншого — продуманий розрахунок цей самий Голлівуд зацікавити. Молоді режисери показали, що можуть знімати масове кіно на високому рівні, а тепер, напевно, чекають вигідних пропозицій із Фабрики мрій.

Ще один німецький фільм «Батерфляй» Єлке Росслер розповідає про те, як прибиральниця басейну закохується в плавця стилем батерфляй. Щоб бути ближчою до нього, вона долає свій страх перед водою і вчиться плавати. Дуже ефектні підводні зйомки в поєднанні із виразною життєвою історією глядачами та критиками були прийняті на «ура».

Відразу після показу ще одного німецького фільму «Cantando la Vida», стало зрозуміло, що зі своїми фаворитами «Молодість», схоже, визначилася. Життєстверджуюче кіно про немолоду іспанську жінку, розбиту важкою фізичною недугою, для якої краща частина життя проходить у морі. Там вона щаслива, там вона забуває про свою слонову хворобу і може бути сама собою. Молодою, веселою, з фліртом... У морі вона співає пісні про кохання і прекрасних чоловіків. Та як співає! Фактично вся короткометражка знімалася в морі зі співаючою жінкою, але дивитися фільм не нудно. Практична допомога для психолога. Стрічка по-справжньому зворушила й розчулила. Не залишилася вона непоміченою і в журі. Режисери Інес Томсен і Вольф М. Гоппнер поїхали додому з призом фестивалю за краще студентське кіно. Ще одна симпатія можновладців — фільм «Креветки» — знов- таки німецький, отримав заохочувальний приз у цій же номінації. Признатися, такий вибір Кім Кі Дука і Ко трохи розчарував. Також мелодрама про немолоду жінку в будинку пристарілих, до якої прив’язується молода медсестра. На відміну від переможця «Креветки» (режисер Петра Б. Вольпе) — ігровий фільм. І досить посередній. Тема, піднята у стрічці в усі часи нещадно експлуатується студентами, а художнє виконання бувало й кращим. Набагато більше заслуговував на нагороду, наприклад, російський фільм «Контрабас» Ганни Мелікян. Повчальна історія про людину, яка була народжена, щоб стати щасливою, і про контрабас, який перешкодив їй у цьому. Дещо філософська розповідь про вибір пріоритетів у житті.

Приємно запам’яталися і два англійськi студентськi фільми. «Готова» Савіни Деллікур розповідає про жінку, яка все життя знала, що помре рівно за день до своїх 58 років. У цьому ж віці вмирала вся її сім’я вже кілька поколінь. На відміну від предків, які намагалися обдурити смерть різними хитрощами, Наомі сказала собі «Я готова», але не дивлячись на всю «підготовку» залишилася жити. Отже, нічого не бійся — і все буде добре. Головне йти на ситуацію, а не старатися уникнути її.

Фільм «Обмін» молодого англійця П’єра Монарда — це весела комедія, де діти об’єктом обміну зробили власного батька, який прикипів до свіжого номера «Таймс». Його підприємливий син Вільям поміняв батька на електрогітару, але одумавшись, вирішив забрати назад, щоб не засмучувати маму. Проте це виявилося непросто. Іншим дітям також нецікаво мати таку нецікаву іграшку, й вони міняють батька Вільяма на більш цікаві забави. Акваріум iз рибками, велосипед... У результаті Вільям насилу знайшов батька в одного зі своїх знайомих, який із задоволенням «обміняв» тата з газетою, який так нічого і не помітив, назад. Треба приділяти більше уваги своїм близьким, адже «загубитися» в житті, як бачимо, не так уже й складно.

Ще один прекрасний фільм «Завтра день народження» режисером Ларисою Бочаровою було знято на навчальній кіностудії ВДІКу. Переддень дня народження. Дівчині не хочеться жити. Ще б пак! Цілих вісімнадцять років, і краща частина життя, здається, вже позаду. Але переживши немалу внутрішню боротьбу й зробивши різні філософські висновки, дівчина розуміє, що життя тільки починається.

У конкурсі студентських і короткометражних фільмів за традицією беруть участь і анімаційні роботи. У студентів найбільше запам’ятався чеський мультик «Світло». Це історія про двох невгомонних дітей, які вирахували, що якщо розбити лампочку, то можна наповнити всю кімнату світлом. Вони так і роблять, влаштувавши зі свого будинку цілий світловий басейн, в якому можна навіть на човні покататися. Єдиний представник України від студентів Анатолій Лавренішин також подав на конкурс мультфільм «Зяблики та інші» — про нелегку долю мами трьох ненажерливих зябликів, за якими потрібен пильний нагляд. То з гнізда випадуть, то пітона образять... Проте це був не найголовніший успіх України в анімації.

Як правило, студентські та короткометражні картини близькі і за духом, і за концепцією. На минулих фестивалях вже не раз складалася ситуація, коли фільми при нагородженні кочували з однієї номінації до іншої, і кращою студентською роботою визнавалася, наприклад, заявлена на конкурс короткого метра картина. Цього разу номінанти залишилися в рамках своїх категорій, але повторюся, рівень і якість були схожими. Єдиною відмінністю можна вважати віковий поріг режисерів.

Головним дебютантом «Молодості» від України став... Михайло Ільєнко. На прес-конференції з цього знаменного приводу особливо прискіпливі журналісти цікавилися в Михайла Герасимовича, як воно сидіти за «однією партою» зі своїми студентами, (нагадаємо, що Ільєнко обіймає посаду декана кінофакультету), і взагалі, як вийшло, що відомий режисер раптом перетворився на дебютанта. Михайло Герасимович послався на регламент фестивалю, в якому передбачений параграф про те, що будь- який режисер, який не знімав раніше фільм певного жанру й формату, може бути допущений до участі в конкурсній програмі. Як виявилося, Ільєнко ще ніколи не знімав короткометражного ігрового фільму й анімаційного. Обидва ці упущення режисер за останній рік надолужив, і, крім художньої стрічки «Невелика подорож на великій каруселі», зняв мультфільм «Одноразова вічність». Проте, здається, можна було обмежитися одним. Причому, будь-яким. Михайло Герасимович розповідав, що багато нагромадилося за роки вимушеного простою. Але раз так, то вже можна було підібрати більш вдалий сценарій. А так... «Подорож...» схоже на нарізку з гумористичної програми «Маски». Місцями смішно, місцями не дуже. Карусель у Ільєнка — це Земля-матінка, яку потрібно невтомно обертати, аби уникнути загального хаосу. Але, як водиться, життя вносить свої корективи. Землю (величезний макет якої довгий час кияни могли бачити на вулиці Горького) і зупиняють, і крутять у зворотньому напрямі, і взагалі ставляться до неї по-хамському. В результаті перемагає кохання. Кохання ліричного героя до дочки Ільєнка, а за сумісництвом ліричної героїні. Полку кінематографічної династії прибуло. Діалог режисера з глядачем кінообразами (тексту взагалі не було) був якийсь невиразний і вже дуже «попсовий», як для маститого режисера. Єдине, що радує, то це оптимізм, яким буквально просочилися роботи Ільєнка. Герої «Одноразової вічності» природжені оптимісти та мрійники. Кожен із них «працює» на вічність вже хоча б цим.

Усього в конкурсі короткометражних фільмів було заявлено 36 картин і написати про всі не вдасться. Хочеться відмітити значну кількість українських робіт. Крім вже двох згадуваних, це «Обережно, пофарбовано» режисера Сергія Наталушка. Кіно про творче життя в усіх його іпостасях. Про те, як іноді складається доля художника, його полотна і його кохання. Фільм «Старі люди» Валентина і Максима Васяновичей про старих, які живуть у селі, далеко від цивілізації. Молодь давно поїхала у великі міста в пошуках кращого життя. А для них — і це життя прийнятне. Мало того, вони щасливі, тому що живуть у гармонії з природою і самими собою. До «вічної» теми життя в глибинці так чи інакше звертається чи не половина молодих режисерів, але нічого в цьому поганого немає. По-перше, як чесно призналися творці фільму, таке кіно знімати легше, і до того ж наше старше покоління завжди залишається найцікавішою темою для творчого пошуку молодих режисерів. За принципом, якщо хочеш знати майбутнє, потрібно знати минуле.

Але справжнім відкриттям «Молодості» став анімаційний фільм Степана Коваля «Йшов трамвай №9». Стрічка вже отримала визнання на великих міжнародних форумах. Зокрема, взяла гран-прі на фестивалі «Крок» цього року. Чудова пластилінова історія про людей, які їдуть у трамваї. Усе, як в житті. Салон битком набитий, хтось, перетворюючись на телевізор, розповідає чергову серію чергового серіалу, снують кишенькові злодії, обговорюються життєві ситуації. Дуже смішна історія для людей, які не бояться посміятися над собою і своїми друзями. Адже всі ми пасажири цього трамвая. Мультфільм зроблено дуже добротно, з масою дрібних, майже ювелірно виконаних деталей. Не дарма Степан «ліпив» свою історію цілих три роки. Але тепер дивіденди він отримав сповна. Приз за кращий короткометражний фільм і Приз глядацьких симпатій — яскраве тому підтвердження.

На цьому, загалом-то, можна поставити крапку. Або, швидше, знак оклику. До наступної «Молодості». А тому, що їй стане на рік більше, старішою вона не стане. Головне, щоб вдалий почин українця в цьому році було підтримано його послідовниками. І хоч «українському прориву» цілком можуть перешкодити об’єктивні та суб’єктивні причини, перед очима є приклад.

ВІД РЕДАКЦІЇ: Розповідь про програму повнометражних фільмів і загальні підсумки — у завтрашньому номері.