За одного битого Ющенка...

Хоча кожному ясно, що неможливо занадто довго безкарно входити в першу четвірку представників влади, бути яскравою фігурою в економіці, мати популярність у мас-медіа і при цьому, демонструвати певну індиферентність до політичного життя. Останні років чотири Віктору Андрійовичу це, загалом-то, вдавалося. Та рано чи пізно цьому повинен був настати край.

Хто перший кинув камінь в главу НБУ — питання настільки ж цікаве, наскільки й інтимне. А офіційний старт дано тижнів зо два тому, коли водночас збіглося кілька подій: у новинах УТ-1 згадали про раптову фінансову перевірку будівництва спортивного комплексу НБУ, в надрах Верховної Ради почали «гуляти» копії доповідної записки СБУ до Олександра Ткаченка про зловживання в Національному банку і, синхронно з цим, Леонід Кучма висловив невдоволення кредитно-грошовою політикою.

Похмуре тло для ситуації створювала нависаюча загроза відставки уряду. Відповідно до законів жанру, Віктор Ющенко в цей момент перебував у США на зборах МВФ і Світового банку. Негайно поповзли чутки про дострокову відставку глави НБУ.

Проте, перша атака захлинулася. Напередодні урядового звіту в парламенті Леонід Кучма на засіданні Кабінету Міністрів висловив задоволення професійними діями НБУ в момент кризи. Після такої заяви було б дивним чекати ініціювання відставки Віктора Ющенка з боку Президента. Здавалося б — інцидент вичерпано. Особливо, коли вважати його причиною чергові обговорення можливості висування Віктора Ющенка кандидатом на наступних президентських виборах. Та чомусь здається, що сюжет із виборами присутній тут, скоріше, як додатковий елемент.

Що б там не було, звіт глави НБУ в парламенті пройшов при напівпорожньому залі й байдужості до нього депутатів і публіки. Мабуть, лише відсутність достатньої кількості депутатів у залі не дозволила закрити питання. Навіть представник вічних ідеологічних супротивників Ющенка перший віце-спікер Адам Мартинюк не сумнівався в позитивному для НБУ закінченні справи. Можливо, так воно й було б, якби не певні особливості нинішнього політичного сезону.

Якось тісно стало в українській кредитно-грошовій системі. Не лише в ній, звичайно, — взагалі ресурсів у вітчизні стало бракувати. Хтось згадує, як дивовижно робляться капітали під час гіперінфляції. А прагнення розв’язати навалу економічних проблем шляхом друкування грошей і загалом ніколи не залишало керманичів нашої держави. Тож Ющенко зі своїм монетаризмом явно в меншості.

Ще більше незадоволених породжує нинішній режим роботи УМВБ. І курс гривні, і обсяги продажу валют уже другий місяць на ручному управлінні. Коли доларовий попит на біржових торгах протягом тижня падає з $75 млн. до $5 млн., то в нашій ситуації це аж ніяк не сигнал стабілізації валютного ринку. Це свідчення максимального скорочення покупців валюти на УМВБ. Від такого режиму потерпають уже не тільки дрібні імпортери, а й досить впливові фігури. Ось СДПУ(о) також довелося звернути увагу на це у своїй заяві з приводу роботи НБУ. Цілком вірогідно, що з п’ятниці до вівторка якась із структур, що раніше терпимо ставилася до Ющенка, не змогла купити долари на біржі.

Можна пригадати й інтервенцію готівковими доларами з резервів НБУ для зняття ажіотажу в роботі обмінних пунктів, розподілом якої також далеко не всі задоволені. Ясна річ — НБУ бореться з економічною кризою. Та либонь сама ця боротьба спроможна цілком перекроїти існуючу банківську систему, а в ширшому плані, всю структуру економічних інтересів. Чого варта, приміром, лише одна реструктуризація банку «Україна». Особливо коли пригадати, що на державний пакет акцій банку претендує «УкрРос», голова якого пройшов у парламент за списком СелПУ. У повітрі запахло авантюризмом. Під шумок кризи для цілої низки структур відкрилися такі можливості влізти в чужі сфери впливу, про які за стабільної ситуації годі й говорити.

Ситуація розпалилася, передусім, тому, що в зв’язку з кризою посилився адміністративний контроль над усім більш-менш значущим на цій території. Віктор Ющенко, як, до речі, і прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко, виявився однією з центральних фігур, від котрих залежить, яким чином і на чию користь буде вирішено існуючі суперечності між групами впливу. Власне, незалежно від рішень цих людей, вони все одно будуть жертвами «ручного» управління, бо завжди знайдуться «скривджені». Однієї причини, як і однієї рушійної сили, усіх цих загроз відставок, створень слідчих комісій тощо немає й бути зараз не може. Варто було комусь почати процес, і решта гравців вирішили скористатися ситуацією. Виниклі у процесі фігури досить випадкові й ситуативні. Якби не СДПУ(о) виступила з «антиющенківською» заявою, то це міг зробити хтось інший, приміром, СелПУ. (Додамо, що при виконуваному НБУ обов’язковому взаємозаліку заборгованості за міжбанківськими кредитами й депозитами серед інших постраждали банки «Фінанси і кредит», «Правек

с», «Укрінбанк», «Брокбізнесбанк», «Укргазпромбанк», і парламентські представники деяких із них уже ввійшли в «перевіряючу» НБУ комісію).

Прихильників Ющенка в цій ситуації також не завжди можна назвати стратегічними партнерами. Коли його підтримують вдало працюючі на УМВБ банкіри та представники імпортерів — це цілком закономірно. Можна зрозуміти і членів Народного Руху, котрі поважають голову Національного банку як герб і гімн. Та несподівану допомогу від «лівих» фракцій ніякою ідеологією не пояснити. У вівторок вони залишили залу, й завдяки цьому парламент обмежився створенням слідчої комісії. Розмову спритно перевели з особи глави НБУ на проблеми бюджету, основи урядової політики і вислуховування виправдовувань Валерія Пустовойтенка. Ще екзотичнішим соратником виявився Павло Лазаренко. Це він, як з’ясувалося, «вважав своїм обов’язком державного діяча запровадити в Україні довгождану гривню». Які ще прозріння чекають на нас? Адже поки не «устабільниться» економіка, всі ці ситуативні союзи та конфлікти змінятимуть один одного з калейдоскопічною швидкістю.

У цій усеохоплюючій веремії найважчими є однозначні рішення, особливо в кадрових питаннях. Вірогідно, тому їх майже немає. У підвішеному стані залишився уряд. Поки не ухвалено програму його діяльності на рік, про що благав парламент Валерій Пустовойтенко, залишається загроза відставки. А з іншого боку, на ротації також ніхто особливо не наполягає. Схожа ситуація й з Віктором Ющенком — звіт начебто не прийнято, працює слідча комісія, проте явну недовіру начебто не висловили. Ну а чого ще можна було чекати в момент, коли старі союзи й коаліції почали руйнуватися, а нові ще не встигли сформуватися? Благо попереду безліч цікавих речей: бюджет, програма уряду, закон про Національний банк тощо. Переоцінити значення цих документів важко. Але не для економіки країни, а для груп впливу. Як черговий мотив полякати когось відставкою. Зрештою, іншого способу вплинути на прийняття рішень провідними фігурами в парламентських лобістів немає.

№204 24.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»