Три причини, які змусили опозицію об’єднатися

Об’єднання двох нині найбільших політичних сил опозиції відбулося. Заяви їхніх лідерів уже не передбачають відступу. Бо ж такий відступ на цій стадії був би рівнозначним поразці.

Адже мотиви опозиції прозорі.

•Найімовірніше, результат «Батьківщини» з Арсенієм Яценюком на чолі партійного списку на майбутніх парламентських виборах буде дещо більшим за арифметично складені рейтинги цих політичних сил. Уже нині об’єднана опозиція — це певний бренд, і на виборах до Верховної Ради багато українців ділитиме кандидатів на владу й опозицію, незалежно від нюансів. Тобто, виходячи з нинішньої електоральної ситуації, на «пропорційній частині» виборів спільний список візьме не менше 30%.

•Також опозиція отримує серйозний інформаційний привід напередодні виборчої кампанії, який «грітиме» її з місяць, коли не більше.

•Крім того, швидке утвердження об’єднаної опозиції як реальної альтернативи владі дасть змогу потенційним прихильникам опозиції на місцях зорієнтуватися і не бути заангажованими в проектах влади.

Вочевидь, опозицію підштовхнуло до цієї консолідації те, що об’єднана опозиція у складі двох найбільших опозиційних політичних сил стає значно вагомішим суб’єктом політичного процесу, ніж арифметична сума впливу кожної з них. Грубо кажучи, посадити у в’язницю представника об’єднаної опозиції буде складніше, ніж представника окремо «Батьківщини» чи «Фронту Змін».

А найголовніше, об’єднана опозиція — серйозний претендент на перемогу на виборах.

Як показує останнє соціологічне опитування КМІС, в Україні не залишилося регіонів, у яких більшість населення довіряла б Президентові Віктору Януковичу. За цими даними, на сході йому не довіряє майже вдвічі більше людей, аніж довіряє (57,4% проти 30,6%), а найгірший баланс довіри і недовіри навіть не на заході, а в центрі, де рівень довіри становить 12,5% (проти 14,6% на заході) та недовіри — 77,4% (проти 69,4% на заході). «Козацько-гайдамацький» Центр виявляється радикальнішим, аніж навіть західні області: цікаво, чи не так?

За правильної організації роботи опозиція цілком може взяти на виборах за партійними списками більшу підтримку, ніж Партія регіонів (можливо, навіть із союзниками), що дасть змогу чітко поставити питання про моральне право уряду Партії регіонів перебувати при владі.

Хоч би яким був досвід співпраці нинішніх опозиціонерів та «послужні списки» їхніх досягнень, мусимо визнати: в процесі об’єднання найбільші опозиційні сили виявилися на диво адекватними.

Ми можемо закидати нинішній опозиції чимало вад і гріхів, починаючи від відсутності реформ та боротьби з корупцією до нечистоплотності кадрової політики.

Однак, попри всі застереження щодо опозиції, залишати нинішню клептократію було б негуманним щодо країни. Якщо ми чекатимемо святих або нових Махатм Ганді, то можемо не дочекатися. Їх-бо у світі загалом негусто. А доки громадяни чекатимуть на ідеал замість того, щоб ставати до роботи там, де можна, нинішня влада, яка еволюціонує зі швидкістю динозаврів, так і продовжуватиме витискати життєві соки з країни. Зрештою, той же Ганді сказав: «Хочеш змінити світ — сам стань частиною цієї зміни».

Водночас в об’єднанні опозиції постає кілька суттєвих проблем. Насамперед необхідно кваліфіковано поділити мажоритарні округи, виходячи з реального потенціалу кандидатів виграти вибори і не стати «тушкою», а не виходячи з амбіцій, коштів тощо. Останні вибори мера в Обухові та вибори в інших регіонах країни поки не додають оптимізму.

По друге, курчат, як відомо, рахують восени. Шанси на перемогу і сама перемога — дуже різні речі. Щойно сама Юлія Тимошенко заявила, що Партія регіонів тотально контролюватиме членів комісій та спостерігачів на виборах у «своїх регіонах». По суті, це означає визнання самою опозицією своєї невеликої здатності організувати серйозний опір можливим фальсифікаціям на сході країни.

Нарешті, третя і головна проблема — об’єднана опозиція, вочевидь, поки не здатна акумулювати абсолютну більшість опозиційно налаштованих виборців. Дві найбільші опозиційні партії країни не здатні охопити всі протестні настрої в суспільстві. У нинішньої, вже об’єднаної опозиції на двох лише 30% підтримки, хоч за нинішніх соціальних умов теоретично могло б бути 60 чи навіть 70%.

До того ж, багато в кого з опозиційно налаштованих виборців накопичилося роздратування принаймні до однієї з двох найбільших опозиційних сил.

Це означає, що залишається простір для неформатної опозиції, коли нинішня об’єднана опозиція у складі «Фронту Змін» і «Батьківщини» представляла б традиційні, «форматні» опозиційні партії, а друга акумулювала б «неформатну опозицію».

Згуртування непарламентських партій, котрі мають рейтинг по кілька відсотків, могло б бути досить доцільним. Воно на 100% забезпечило б їм проходження в парламент. Ця «друга колона» могла б додатково мобілізувати для опозиції до десяти, а може, й більше відсотків виборців, які, в іншому разі, або не підуть на вибори, або проголосують випадково (це може означати — безрезультатно, з огляду на необхідність для партій перестрибнути виборчий бар’єр). У політичній структурі України такі відсотки означають питання перемоги чи поразки на виборах для всієї опозиції.

Особлива відповідальність за те, що менші, непарламентські опозиційні сили поки не можуть об’єднатися й повторити шлях «більших товаришів», об’єктивно лежить на найбільших із політичних сил «другого ешелону». Так, «УДАР» Віталія Кличка вирішив іти на вибори самостійно, не об’єднуючись ні з «великою опозиційною двійкою», ні взагалі з будь-ким, — без кадрового потенціалу, а базуючись на історії спортивного успіху Віталія Кличка. Схоже, Віталій Кличко вважає, що має час (і, головне, право) на індивідуальні політичні поразки.

Нещодавно Віктор Ющенко заявив про «перебування на фінальній стадії консультацій» щодо об’єднання «Нашої України» з низкою правоцентристських сил та громадянських ініціатив (УНП, УРП «Собор», КУН тощо). Проте хто з ким і про що говорить, не второпати. Голова політради «Нашої України» Валентин Наливайченко заявив, що «спроби організувати так звану правицю є безвідповідальним кроком збанкрутілих політиків. Вони мають покаятись, бо протягом десятиліть обдурюють українських людей, годуючи їх обіцянками про об’єднання. Ці політики заради власних амбіцій та сумнівних політичних дивідендів вносять розбрат в опозиційний табір, дезорієнтують патріотичного виборця й забирають шанс на зміну політичного курсу країни... Вправляючись у націонал-демократичній риториці, на ділі ці політики свідомо чи несвідомо підіграють нинішньому режимові корупціонерів та українофобів. Такі дії лише дискредитують правоцентристську ідеологію».

Звичайно, нема великого сенсу об’єднувати диванні «партії-мікроби». Бо це нагадуватиме «Батрахоміомахію». Таку назву має комедійний твір античних часів (у перекладі з грецької — «Війна жаб та мишей»). У ньому абсолютно серйозно оповідається про «подвиги» воїнства маленьких істот. В України вже просто не вистачить сліз, щоби сміятися з такої «кумедії», уже так довго дарованої нам політиками з кредо «лузерства». Хоча кілька відсотків «не туди» — і після виборів на шиї в країни знову сидітиме Партія регіонів. Щось схоже вже траплялося з Україною 1999 року, коли розпалася «канівська четвірка» і президент Кучма вступив у найдеструктивніший період своєї діяльності.

Попри все, на майбутніх виборах український виборець, найімовірніше, видасть опозиції значний кредит довіри. Головне — вкотре його не розгубити. Кадрова нечистоплотність — одна з головних причин того, чому нині лідери опозиції сидять у тюрмі, а не на Банковій. Нині «Батьківщина» заявляє про очищення: БЮТ на 42% змінив керівництво міських і районних організацій. Якщо «тушкування» залишиться в минулому — чудово. Втім, хоч би як скептично ми ставилися до обіцянок опозиції «очиститися», мусимо визнати: перебування в опозиції об’єктивно сприяє очищенню лав.

Тому слід чітко розуміти, що чергова порція «тушок» може завдати непропорційно великого удару по опозиції та політичному майбутньому її лідерів.

КОМЕНТАР

Олена ДЯЧЕНКО, директор консалтингової компанії «Партія влади»:

— Об’єднання опозиції було би дуже позитивною подією, якби відбулося один раз і назавжди. Наразі ми спостерігаємо восьме чи десяте за рахунком об’єднання. У виборця одразу виникає питання: до цього часу опозиція була роз’єднана? А та частина опозиції, яка не долучилася до «Фронту Змін» та «Батьківщини» — це що? КОД відтепер — це що?

Щодо шансів на проходження в парламент, то соціологія свідчить, що сумарні рейтинги «Батьківщини» та «Фронту Змін» як об’єднаних, так і роз’єднаних приблизно однакові — до 25—27%. Це близько 60—70 депутатських мандатів за партійними списками. Навіть якщо вдасться набрати приблизно таку ж кількість мажоритарників, перспектива опозиції — максимум 130 мандатів. Це менше, ніж нинішня сумарна чисельність фракцій БЮТ і НУ-НС і дуже далеко від числа 300. Як цей результат дасть змогу сформувати більшість і змінити «режим Януковича»? Опозиційні лідери прекрасно розуміють свої шанси, проте продовжують говорити про це виборцям. Тож або вони не до кінця чесні з виборцями, обіцяючи більшість, або мають інші сценарії приходу до влади, які, не виключено, зовсім не передбачають участі у виборах.

Досить вірогідне проходження в парламент партії «УДАР», але що можуть запропонувати Віталію Кличку Арсеній Яценюк із Олександром Турчиновим, крім поглинання його фракції?