Ротації все немає...
Ситуація майже анекдотична: прем’єр-міністр майже місяць не відправляє нікого у відставку — нібито чекає пропозицій від парламентських фракцій. Фракції, у свою чергу, не хочуть пропонувати кандидатури за наявності діючих міністрів і чекають вакансій. У принципі, процес може тягнутися як завгодно довго. Небезпідставно почали шугати чутки про домовленість у парламентсько-урядових верхах: не робити змін у Кабінеті Міністрів до кінця цього року.
Першими здали нерви в зелених — мовляв, обіцяли ротацію під слухання звіту про бюджет 1997 року, то давайте її сюди. У середу співголова фракції ПЗУ Василь Хмельницький цілком визначено вказав на можливі жертви: віце-прем’єрів Анатолія Голубченка й Сергія Тигипка, генерального директора «Укртелекому» й голову правління ДАК «Хліб України». Імена віце-прем’єрів згадувалися, схоже, «заради красного слівця». Роздратування зелених пояснюється, скоріш за все, задовгим очікуванням двох міністерських постів і чотирьох позицій заступників міністрів. На відміну від досвідченіших фракцій, зелені вже встигли заявити свої претензії ще місяць тому в листі до прем’єр-міністра.
Загалом панують настрої, близькі до метушні, навколо слухання звіту за 1997 рік. Інші фракції парламенту також думають про те, про що зелені говорять. Навіть імена тих, на кого чигає відставка, за місяць не зазнали змін. Представники всіх фракцій солідарно називають Анатолія Голубченка, Сергія Тигипка й Ігоря Мітюкова. Про відставку Сергія Тигипка говориться з особливою впевненістю. Приводом послужили його власне інтерв’ю газеті «Факты» 10 листопада й засудження на засіданні уряду з боку Валерія Пустовойтенка за провал ухвалення в парламенті проекту про передекспортні гарантії для сільського господарства. Залежно від власних амбіцій фракцій, час від часу згадуються також міністри сільського господарства, МЗЕЗ, промислової політики. Напевне, значну динаміку й визначеність в обговорення урядової ротації внесе сесійний тиждень. Не марно вже тепер парламентарії натякають на важке проходження бюджету 1999 року. А в надрах КПУ визріває ідея відкласти розгляд бюджету й ухвалити спочатку близько 50 бюджетних законів.
Таким чином бюджетний процес загрожує затягнутися з цілком «поважних» причин.
Ще більше має пригнічувати уряд перспектива незатвердження програми діяльності Кабінету Міністрів. Марно Валерій Пустовойтенко благав ухвалити програму уряду й відпустити його з миром на рік — це дуже несвоєчасна думка. Особливо коли пригадати ідею Олександра Ткаченка розширити повноваження парламенту в питаннях призначень і відставок, включивши в список віце-прем’єрів і міністрів-силовиків. Якою б не була програма Кабінету Міністрів, можна наперед стверджувати: більшості для її прийняття у Верховній Раді не буде. Перманентна загроза відставки — це нині для парламентаріїв єдиний важіль тиску на Валерія Пустовойтенка.
Найвірогідніше розв’язання ситуації — «повзуча» ротація Кабінету Міністрів протягом року. Вона дозволить постійно підтримувати певну проурядову масу в парламенті на необхідному для прийняття рішень рівні й водночас завжди залишатиме певну надію обійденим при призначеннях. Навряд чи такий уряд можна буде вважати коаліційним, як це намагається декларувати Валерій Пустовойтенко. Проте, й це істотніше, такий уряд зможе виконувати одну важливу функцію — служити наочною демонстрацією доброї волі Президента до компромісів із різними групами тиску. Прем’єр-міністр зараз навіть із профспілками готовий співробітничати, чого вже років вісім не помічалося. Чому, — запитує Валерій Пустовойтенко, — профспілки не стежать за виконанням колективних договорів? Неначе сам не знає, чому. Бо вплив профспілок — це зручна для уряду фікція. Однак у боротьбі з неплатниками до бюджету і профспілки згодяться. Загалом, розділятимуть виконавчу владу тепер майже з усіма, а царюватимуть, як заведено, самотужки.
Тим часом Леонід Кучма з дедалі більшою енергією демонструє турботу про ввірений йому народ. От особисто «знайшов» у Резервному фонді Кабінету Міністрів 10 млн. грн. для Закарпатської області. Не бачити б Закарпаттю цих грошей без президентської протекції. Дуже перспективна нива діяльності. Є пропозиція не виділяти бюджетного фінансування жодній області до втручання Президента, а згодом афішувати ці дії як зусилля з наведення порядку в країні. Паливо для роботи електростанцій, газ і нафтопродукти також розподіляти з особистої санкції Президента. Якщо їх вистачить для того, аби пережити зиму, то кожна невідключена лампочка й гаряча батарея в країні буде персональною заслугою діючого гаранта Конституції. А коли не вистачить, то тільки внаслідок непрофесіоналізму Кабінету Міністрів.
Зрештою, й сам Леонід Кучма за останні чотири роки знудьгувався за «сильною рукою». Вірогідно, у нападі відчаю взяв і зобов’язав уряд за 4 дні розробити конкретний план для розв’язання соціально-економічних проблем. Бо не час сьогодні розмірковувати — діяти потрібно. Крок, безумовно, рішучий. Проте стратегічності, бачення перспективи Президенту якось бракує. Інша справа Голова парламенту Олександр Ткаченко. Поки Кучма четвертий рік будує плани, як до кінця літа дотягнути та зиму протриматися, спікер мислить масштабно — створює програму відродження України до 2010 року. І справді, не довіряти ж такий грандіозний задум людині, котра досі не знає, «куди ми йдемо». Між іншим, Ткаченко цілком може таку програму прийняти протягом року й змусити «підганяти» програми уряду під неї, а не під щорічну доповідь Президента про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики. Отоді й подивимося, хто «сильніша рука». Тепер адміністрації Президента доведеться в авральному порядку створювати якусь альтернативну стратегію розвитку країни — інакше який же Президент після цього центр формування державної політики. Отак «без шуму й пилу» обійшли Президента на крутому ідеологічному віражі.
№220 17.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
