«Елеос» - це милосердя, а справжнє милосердя виявляється у діях

Сьогодні громадська організація «Елеос-України» відзначає 10 річницю з дня створення. Тоді – у 2014 році, коли росія розпочала війну проти України, люди, що опинилися у епіцентрі бойових дій, прийшли за порятунком до «інстанції останньої надії» - до Бога.  

Як каже наш співрозмовник – голова правління ГО «Елеос-України», військовий капелан Сергій Дмитрієв, саме церква і священики залишалися до останнього там, звідки вимушена була евакуюватися «Держава». Центрів соцзахисту не було, соцпрацівників не було, а люди, які потребували їжі, теплого одягу, ліків, захисту – були.

Будь-що, але допомогти, людям, які опинились у біді, вирішила тоді невелика ініціативна група, яка складалась зі священників та прихожан Української православної церкви Київського патріархату (нині – Української православної церкви). Але домовились, що допомагати будуть професійно й усім, не залежно від того, прихожанином чи прихожанкою якої церкви є людина.

Так народилась «Елеос-України».

Чи вдалося досягти те, що планувалося та про плани на майбутнє ми зустрілися поговорити напередодні 10-ї річниці організації -  з головою правління ГО «Елеос-України», військовим капеланом та давнім читачем і героєм публікацій газети «День» - отцем Сергієм Дмитрієвим.

Дніпровська регіональна команда проєкту гуманітарної допомоги ВПО "Дорога надії", що фінансується Johanniter International Assistance

«Це був виклик і водночас заклик до дій»

- Розкажіть для наших читачів трохи передісторії:  з якою метою і коли було створено громадську організацію “Елеос-Україна”?

- У 2014 році росія принесла на Донбас не лише війну і смерть, але й - величезну гуманітарну катастрофу. Люди – особливо в зоні бойових дій – шукали допомоги і прихистку. І часто – йшли до церкви як до інстанції останньої надії. Адже тоді, коли евакуювались всі державні служби, включно із соціальними, священик залишався з людьми до останнього. І церква ставала єдиною надання допомоги людям.

Це був виклик і водночас заклик до дій.

Практично всі релігійні організації, які об’єднались задля допомоги людям ще під час Революції гідності, продовжували працювати з постраждалими у війні на сході країни. І ми бачили, що багато хто з них, наприклад УГКЦ, або деякі спільноти євангелістських церков, мали розвинуте соціальне служіння.  

Православна церква України на той час не мала структурованої професійної соціальної служби. Тому за рішенням патріарха Філарета у 2014 році було створено Синодальне Управління соціального служіння Київського патріархату.

Звичайно ж ми мали працювати в рамках правового поля України. І оскільки релігійні організації мають певні обмеження, а ми прагнули саме створити професійну спільноту соціального служіння,  яка зможе залучати фінансування, в тому числі, міжнародних донорів, та допомагати людям з різними релігійними переконаннями, але спільними цінностями (допомога людині, гідність, любов до батьківщини), то вирішили взяти за основу для роботи організаційно правовову форму громадської організації. Є такий термін у Європі – «організації засновані на вірі».  Це – ми - "Елеос-Україна".

- Скільки людей працює в організації? Як вам вдається витримувати баланс між релігійною та громадською складовими її діяльності?

- На початку роботи команда центрального офісу у Києві складалася із трьох працівників. До того ж не всім одразу було зрозуміло: «а як це так - громадська організація, але пов’язана з церквою?» Як це поєднати?

Однак для мене тут було все очевидно. Я багато років працював  за кордоном як священик. І  бачив, як там використовується потенціал релігійних організацій, адже вони теж є частиною громадянського суспільства.

А якщо заглибитись в історію, то соціальна робота як професія походить від соціального служіння саме релігійних організацій. Ми всі знаємо слово “хоспіс”. А звідки взялась ця назва? Хоспіси  створювали лицарі-християни уздовж доріг, якими проходили головні маршрути паломників. Там надавалась допомога безнадійно хворим людям, щоб ті могли перепочити і перейти у вічність в гідних умовах.

Організація почала свою діяльність в надскладних умовах. Війна, півтора мільйона внутрішньо-переміщених осіб - медична і соціальна системи не справлялись з таким навантаженням.

Попри ці виклики та шалене навантаження нам потрібно було ще і  навчатись професійному підходу до соціального служіння: вибудовувати структуру організації, залучати професіоналів, запроваджувати управлінські процеси, знаходити точки дотику з іншими громадськими організаціями.

Ми починали з невеликих грантів у розмірі 5-10 тис доларів.  Довіру з боку донорів потрібно було ще заслужити. Спочатку нас супроводжували «100%життя» ( тоді організація називалась ЛЖВ), Альянс громадського здоров'я, Міжнародний фонд «Відродження», який перший відгукнувся і підтримав нас, а також ІСАР Єднання - організація, що займається розвитком громадянського суспільства в Україні. Це - ті чотири організації, яким ми вдячні, за те, що вони зрозуміли, для чого було створено ГО “Елеос-Україна”, і за те, що вони розглядали свою допомогу як інвестицію у розвиток громадянського суспільства.

Наразі наша команда складається з 12 працівників центрального офісу, та ще 30 людей - по регіонах. Є близько 20 експертів, яких ми постійно залучаємо до наших проектів. Наглядова рада, в якій працюють п’ятеро людей із дуже високою експертизою. Є два представники нашої організації за кордоном - у США та Німеччині. А мережа “Елеос-Україна” налічує 15 регіональних організацій. Ми реалізуємо довгострокові проекти, і деякі з них мають бюджет у кілька мільйонів доларів.

Від початку повномасштабного вторгнення завдяки “маршрутам порятунку” команді ГО "Елеос-України" вдалося вже евакуювати тисячі людей, та попри небезпеку організація не збирається зупинятися

«Ми реалізуємо довгострокові проекти, і деякі з них мають бюджет у кілька мільйонів доларів»

- Як організація “пройшла” ковідні часи, адже це було випробування не менш складне, ніж військові дії та величезна кількість біженців?

- Насправді ковід став наступною точкою зростання організації, адже для громадського сектора будь-яка криза в суспільстві - це можливість проявити себе.

Пам’ятаєте Санжари? Наша команда була першими, хто поїхав туди налагоджувати грамотну комунікацію з мешканцями, разом з очільниками МОЗ. На той час ми вже мали експертизу, як працювати з людьми, яких суспільство вважає небезпечними, яких цураються, оскільки один із постійних напрямків діяльності Елеос-Україна є супровід ВІЛ інфікованих. А це також історія про хвороби, які стигматизуються.

Місцевий священик тоді підтримав агресивну поведінку місцевих мешканців та закидання автобусу з людьми камінням. Ми ж привезли туди священиків з різних релігійних організацій, які вже були навчені, як працювати в таких ситуаціях. І тільки вони змогли знайти порозуміння з Нацгвардією, людьми, що були на карантині, представниками МОЗ, журналістами, тому що вже мали 5 років досвіду роботи з ВІЛ інфікованими та протидії стигмі і дискримінації. Ми нічого нового не вигадали. Ми діяли за методикою адвокації інших людей, які також боялися.

«Засудження не сприяє одужанню»

- Як взагалі з’явився напрямок роботи з ВІЛ інфікованими?

- Напрямок “Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні” був фактично першим в нашій діяльності. На 2014 рік в Україні було зареєстровано майже 140 тисяч ВІЛ-інфікованих осіб. За  неформальними даними таких людей було вдвічі більше. Це - населення декількох невеликих міст.

Було розуміння, що стигма і дискримінація спричинені необізнаністю. І дуже часто стигму поширюють саме релігійні організації, адже хворіють на СНІД люди з ризикованою поведінкою, а така поведінка засуджується церквою. Та засудження аж ніяк не сприяє одужанню. І щоб припинити засуджувати, потрібно почати супроводжувати.

Тому ми почали працювати з релігійним організаціями - проводити тренінги, навчання, створювати підручники для духовних навчальних закладів, щоби саме за допомогою релігійних організацій, чиє покликання є насправді працювати з людьми, які потребують співчуття та наставництва, ми зупинимо стигматизацію хворих людей.

Наразі Україна залишається однією з країн, де продовжує зростати кількість нових випадків інфікування ВІЛ та смертей від СНІДу. Це відбувається через кризову ситуацію, спричинену російською агресією.

Тому ми не лише не припиняємо роботу в цьому напрямку, ми її посилили, додавши ще і навчання саме для військових капеланів, адже тепер ми ще маємо і збільшені ризики поширення хвороби серед військових на фронті.

Більше того, наші шелтери Святої Ольги приймають жінок із діагнозом ВІЛ/СНІД. Цього не відбувається в жодному іншому шелтері.

- Що до ваших шелтерів, скільки їх, для кого вони, та що відбувається з людьми після того, як вони закінчують своє перебування в установі?

- Елеос-Україна управляє мережею з п’яти шелтерів Святої Ольги. Перший був створений у Бучі ще у 2020 році. На відкритті був присутній митрополит Епіфаній, який насправді дуже підтримує нас.

Ці шелтери створені для того, щоб жінки, які пережили насильство, втрату домівки чи інші кризові ситуації, могли знайти безпечне місце, отримати захист від кривдника та почати нове життя. У наших шелтерах жінки отримують не лише тимчасове житло, а й комплексну допомогу, спрямовану на їхню реабілітацію та інтеграцію.

Кінцева мета діяльності наших шелтерів – це повне фізичне та психічне відновлення жінок і їх успішна інтеграція в суспільство.

До мережі також входить Жіночий Хаб Святої Ольги у місті Чернігів. Це -великий ком’юніті центр, де можна отримати психосоціальну підтримку, послуги із фізичної реабілітації, консультації щодо працевлаштування, доєднатися до тренінгів та груп підтримки.

І в планах у нас відкриття родинного центру у місті Звягель (колишній Новоград-Волинський), де розташовано кілька військових частин, і де родини військових потребують додаткової уваги.

- Якщо Бучанський шелтер Святої Ольги існує з 2020 року, це означає, що з перших днів війни він опинився прямо в центрі бойових дій. Що відбувалось із шелтером? Чи вдалось евакуювати людей?

- Це був серйозний виклик. Я зустрів повномасштабне вторгнення на Донбасі. Географія проектів, де ми повинні були відкрити шелтери - це вже окупована територія.

Щодо шелтеру у Бучі, то так він опинився буквально в епіцентрі бойових дій через близькість до аеродрому.  Можна сказати, що російські солдати десантувались у нас «на городі».  Евакуація жінок та дітей, які в той час пербували у шелтері, була організована дуже оперативно. Тогочасний директор шелтера пані Наталя посадила людей в автобус і вивезла до Києва, потім далі - на захід країни.

Нашу команду з усіх міст ми також зібрали на заході Україні і почали працювати. Ми відкрили три шелтера, встигнувши вкластись у терміни і виконати всі наші зобов’язання перед донорами. Ми проводили закупки, оголошували тендери. І це попри те, що доводилося працювати в умовах обмежень банківської системи, які тоді діяли.

Зараз у нас одні з найкращих шелтерів. І якщо в інших організаціях фінансування шелтерів закінчилось, наші шелтери досі працюють і мають фінансування. Тому що донори нам довіряють. І довіряють настільки, що по одному з проєктів , які ми зараз реалізуємо, з бюджетом 13 млн грн, донор нам довірив самостійно визначати критерії щодо отримувачів допомоги та визначати тих, хто отримує фінансування.

«Ми евакуюємо людей з гарячих точок на лінії зіткнення»

- Які ще у вас є напрямки діяльності?

- Ми доставляли і будемо продовжувати доставляти гуманітарну допомогу у ті місця, які близькі до зони бойових дій, адже не всі організації погоджуються їхати туди. Наприклад, минулого року в рамках проєкту вінтеризації ми доставляли засоби утеплення і тверде паливо до Харківських громад, у томи числі до Вовчанська.

Ми евакуюємо людей з гарячих точок на лінії зіткнення. Працює окрема програма допомоги жінкам і дітям, що постраждали від воєнних злочинів.

Одним з ключових наших напрямків є також навчання для жінок ВПО. Ми вже провели 7 випусків бізнес-школи для жінок ВПО “Я знаю, ти можеш”, через які пройшли близько 500 жінок, частина з яких отримала грантову допомогу для старту власної справи.  Зараз триває ще один набір і невдовзі розпочнеться навчання.

Ми також реалізуємо проєкти з професійного навчання та підвищення кваліфікації жінок ВПО,  і для цього залучаємо в якості партнерів ВУЗи та заклади професійної освіти.

10 років Елеос-Україна виступає платформою, яка об’єднує зусилля релігійних організацій у боротьбі зі стигмою та діскрімінацією людей, що живуть з ВІЛ

«Інвестуйте у добро, бо добро завжди повертається!»

- 10 років ви відпрацювали. Що у вас в планах на майбутнє?

- Розширювати команду, залучати професійних та мотивованих людей, збільшувати кількість осередків мережі Елеос-Україна. До речі, невдовзі відкриваємо офіс у Польщі. Там - багато наших людей. Запит на допомогу величезний. Проте, є там на місці і з кого обирати в якості членів команди, адже багато жінок виїхало, а наші жінки дуже освічені і професійні.

Медичне капеланство у сфері охорони здоров’я - теж частина нашої роботи.

Ми будемо збільшувати кількість проєктів, заходити у потужне партнерство із іншими громадськими організаціями, тому що разом ми можемо більше. Тому розраховуємо і на збільшенні фінансування від донорів. То ж закликаю усіх небайдужих: інвестуйте у добро, бо добро завжди повертається!

Алла ДУБРОВИК-РОХОВА