«Вершник без голови»

Минулого тижня закрилася 8-ма сесія Верховної Ради. На ній парламент планував розглянути 863 законопроекти — 243 законопроекти, що підготовлені, а також 620, які потребують доопрацювання. Проте план недовиконано — ухвалено трішки більше від 200 законів.

Але це суха статистика. Ще древні підмітили, що велика кількість законів плодить беззаконня. А Наполеон, який створив Кодекс законів, що проіснував у Франції 200 років, якось сказав, що хороший закон має бути коротким.

Тож, вочевидь, критерієм роботи парламенту не може бути проста кількість ухвалених законів. Бо в такому разі найкращими парламентарями були б газетники.

Тож звернімося до якості.

Упродовж останньої сесії Рада нагадувала вершника без голови, що скаче на чолі ескадрону — вона то «розробляла» рішення, то вносила проекти, то забирала.

Приклад — зміни до Податкового кодексу. Не встиг розхвалений Кодекс пропрацювати й трьох місяців, як до нього почали вносити правки. Розрекламована владою «податкова реформа» залишила після себе одне запитання: навіщо це все було городити, псувати нерви бізнесу, для якого, як відомо, потрібна тиша?

Інший «практичний результат» парламенту — пенсійна реформа.

Коментуючи необхідність пенсійної реформи, Президент Віктор Янукович відзначив: «Сьогодні кількість пенсіонерів зростає, кількість працюючих людей скорочується. Якщо ця динаміка буде продовжуватися далі, то куди ми прийдемо?».

Питання до влади: як же може тривати «ця динаміка»? А як же 50 мільйонів українців у 2020 році, обіцяних Партією регіонів у її виборчій програмі? Виходить, навіть у Президента немає сподівань на виконання власних передвиборчих обіцянок...

Тим часом, згідно з експрес-випуском Державного комітету статистики, у 2010 році вперше з 2005-го зафіксовано падіння народжуваності й тенденція до наростання спаду населення.

Успіх «реформ» в Україні такий значний, що без траншу МВФ (який був би неможливий без пенсійної реформи) в Україні передбачувано стався б дефолт з відповідними для країни та влади наслідками.

Зміст «реформ» нинішньої влади полягає в тому, що вона перекладає тягар своєї неефективності, апетитів та корумпованості на населення. Приміром, у результаті пенсійної «реформи» відбулася дискримінація жінок на статевому ѓрунті (збільшення віку виходу на пенсію), торжествувала ѓеронтократія чиновників (яким збільшили вік виходу на пенсію на 2 роки), посилився тиск і визискування нинішніх працюючих. Тим часом, єдиною логічною формулою стало би збільшення віку виходу на пенсію на 2 роки — і для чоловіків, і для жінок — оскільки саме настільки зросла середня тривалість життя українців з 2005 року. І жорстка прив’язка наступних ініціатив збільшення віку виходу на пенсію до збільшення середньої тривалості життя в країні.

Тож, якщо критерієм ефективності парламенту не може бути кількість ухвалених законів — тоді що може бути таким критерієм?

Може, оце? За даними ООН, Україна нині посідає 83 місце в рейтингу розвитку суспільства, утративши 7 позицій за рік. Кожні 4 з 5 українців живуть за межею бідності. При цьому протягом останнього року українці збідніли на 10%.

У загальносвітовому рейтингу якості життя International Living Україна за рік опустилася з 68 на 73-е місце. Україна зайняла місце в групі з такими державами, як Марокко (71), Намібія (72), Ботсвана (74). Автори дослідження визнали українську економіку однією з найгірших у світі.

За даними рейтингу конкурентоспроможності Інституту розвитку менеджменту швейцарської бізнес-школи (IMD), Україна посідає 57-у позицію серед 59 досліджуваних країн, випередивши лише Хорватію та Венесуелу. Проте за показником рівня корупції Україна посіла останнє місце, навіть нижче за Росію, яка розташувалася на одну позицію вище.

Україна зайняла передостаннє — 100-те — місце в «Рейтингу прогресу», складеному на основі результатів найвідоміших у світі рейтингів, присвячених тим чи іншим аспектам розвитку країн світу. Індекс економічної свободи в Україні — найнижчий у Європі. З таким рівнем здирництва дивно, що в Україні взагалі ще щось виробляють. І ця проблема справді об’єднує всю країну — не лише громадян, а й тих же бізнесменів з Партії регіонів.

Нині влада хвалиться, що зростання економіки за підсумками 2010 року було на рівні 4,0%. Але при цьому не говорить про те, що зростання світової економіки у 2010, за даними Світового банку, було практично таким же — 3,9%.

А зростання економіки країн, що розвиваються, і на які Україна, природно, повинна рівнятися, становило у 2010-му — 7%.

Тобто економіка України росте майже в два рази повільніше, ніж зростають співмірні країни. І це при тому, що падіння України в попередньому році було чи не найглибшим, і нині просто фіксується «ефект відскоку». Власне, різниця між 7 і 4 і є приблизним наслідком «корупційного податку».

А нині влада говорить про світле майбутнє. Цікаво, а де вона «заникала» світле сьогодні?

Хоча є й напади відвертості. Нещодавно голова Донецької облдержадміністрації Анатолій Близнюк, а нині міністр ЖКГ, рекомендував мешканцям України в наступному році «ще жорсткіше підтягнути пояси».

«Оскільки за п’ять років, за принципом класика марксизму-ленінізму — «крок вперед і три назад», було зроблено п’ять кроків назад за час тієї президентської влади» — зазначив Близнюк.

Зважаючи на те, що пік народного споживання в Україні припав на 2006 — 2008 роки, до такого рівня країна «з затягнутими поясами» буде йти ще довго й навряд чи дійде при цій владі. Як кажуть, поки не настане завтра, не зрозумієш, як тобі було добре вчора.

Ухвалення бюджету — це взагалі «апогей апофеозу» діяльності Верховної Ради, який характеризує її як ніщо інше.

Ось як, наприклад, влада «затягнула пояси» сама.

У бюджеті-2011 витрати Президента збільшено на 40,9%, Генпрокуратури на 77,8%, витрати на утримання резиденцій, ведення мисливського господарства — на 50,5%, утримання владних санаторно-курортних закладів збільшено на 82%, поліклінічне обслуговування депутатів, керівників — на 20%, стаціонарне медичне обслуговування депутатів, керівників — на 62,6%.

Примітно, що керівники значно успішніших країн ЄС, усвідомлюючи свою долю відповідальності за стан своїх країн, скорочують витрати на себе — де на 10, де на 20, а де й на 50%.

Перетворення законодавчого органу на посміховисько, де змагаються в кількості натиснутих кнопок за 10 секунд голосування, також не зменшило його видатки. Усе це щастя коштує народові 924 мільйони 359 тисяч гривень. Рада продовжує проїдати більше грошей, ніж за «докризових» часів і за часів парламентсько-президентської республіки.

Найбільш показовими стає збільшення витрат Верховної Ради у процесі формування бюджету — що в 2010-му, що в 2011 році. Останнім рішенням, в останній момент перед ухваленням бюджету в ці роки Верховна Рада ухвалювала збільшення своїх витрат на десятки мільйонів. У країні немає інших питань, крім добробуту Верховної Ради — ні хворих, ні пенсіонерів?..

Якось Михайло Грушевський сказав, що найбільшою проблемою України є те, що нею керують ті, кому вона не потрібна.

Висновок. В Україні запроваджено деструктивний і, по суті, клептоманський тип господарювання, який не є й не може бути життєздатним. У країні існує цілий прошарок людей, які живуть на корупції й не роблять нічого корисного для країни, отримуючи при цьому все. УВсе, що зроблено хорошого в економіці України, зроблено завдяки «кравчучці» та всупереч владі.

Зараз люди в усьому світі користуються комп’ютерами. На Заході завдяки своєму програмному забезпеченню Білл Гейтс заробив свої мільярди. В Україні олігархи теж мають мільярди. Проте їхні «досягнення» обмежуються переважно присвоєнням власності, придбаної не ними.

Великий бізнес має ресурси на підкуп влади й лобіювання необхідних рішень, він не використовує можливості, властиві його природі, і фактично не здійснює масштабних загальнонаціональних проектів. А натомість загальнонаціональні проекти будуються за державний кошт, при цьому копійки виривають у платників податків.

Увесь цей спадок радикально зменшує життєздатність країни, ганьбить державу перед світом.

Чому українці мають так мало у порівнянні навіть з цими колишніми соціалістичними державами, не кажучи вже про країни Заходу? Адже мільйони наших співвітчизників працюють на Заході значно більше й тяжче, аніж місцеві жителі. Відповідь одна — класична: «Українці мають те, що мають» (цитата з Кравчука). А решту — вкрали.

Політики в Україні часто говорять про «професіоналізм» свій і своїх колег, депутатів тощо. Крім гіркого сміху, це мало що може викликати. Якби про такі речі говорили керівники Данії, Норвегії чи інших держав світу з першої десятки за рівнем ВВП на душу населення, це було б доречно. Але не в Україні, з її найнижчим у Європі рівнем ВВП, і не людьми, які вже цілими десятиліттями сидять на урядових посадах або у Верховній Раді. Зараз ці люди йдуть у відпустку на півтора місяця, «попрацювавши надміру», коли країна перебуває у такій ситуації, що вони, якби справді думали про неї, працювали б день і ніч.

Головна проблема України — постгеноцидна верхівка.

Еліти, яка готова взяти відповідальність за країну, немає. Є уламки «совка» і герої «капіталізму зі звірячим обличчям» із дев’яностих, які часто-густо — одне й те ж «в одному флаконі». В умовах будь-яких серйозних проблем більшість нинішньої «еліти» можна уявити у двох місцях — серед дезертирів за кордоном і серед поліцаїв.

У нинішній ситуації є одна втіха. Кажуть, часом Бог карає того, кого любить — щоб зробити його кращим. Зараз наш народ на заході, у центрі, на півдні та на сході країни має шанс зрозуміти: не варто ворогувати на задоволення нашим спільним ворогам. Краще об’єднатися й повернути собі країну. Влада ділить народ на «східних» і «западенців» не від любові до Сходу, а від ненависті й до тих, і до інших, щоб легко було розділити народ і перемогти його.

Нинішній «уряд реформаторів» до смішного передбачуваний; швидше до нас прилетять інопланетяни і зроблять реформи.

Виборців Януковича, як і решту населення, «послали» прямо в очі. Правда, якщо це когось втішить, послали по-російськи.

Сьогодні країна, не ділячись за етносами й мовами, має шанс запам’ятати, що не можна ні зараз, ні в майбутньому довіряти долю країни людям, яким би не довірили навіть гроші. Не можна довіряти країну людям, які її зневажають. Якщо ми зробимо правильні висновки, це означає, що все не дарма і що країна має шанс.

І нинішня, і попередня верхівка безпосередньо причетна до явища, величина якого ще навіть не осмислена — виїзд за кордон мільйонів працездатних громадян. Сьогодні ці громадяни вже побудували і продовжують будувати сотні іноземних міст і десятки держав, замість того щоб будувати свою єдину. Саме тому Україна відстала від своїх західних сусідів і має дохід на душу населення у п’ять-сім разів нижчий, ніж у державах Центральної Європи. При цьому, наприклад, країни Балтії відразу після отримання незалежності були в гірших умовах, ніж Україна, оскільки не мали власної великої промисловості й ніяких природних ресурсів, а транспортні можливості Литви, Латвії та Естонії тривалий час були паралізовані внаслідок блокади з боку СРСР, а пізніше — Росії.

Кравчук, Кучма, Ющенко, а тепер Янукович так і не стали ані Вашингтоном, ані Ататюрком, ані Махатмою Ганді. Вони всього лише продукт системи, свідомо вирощений «совком» для того, щоб на ньому не виросло нічого ціннішого і здатного захистити український народ і свою країну. Як сказав одного разу непоганий практик Володимир Ленін, немає кращого способу дискредитувати ідею, ніж поставити нездібних виконавців.

Для радянської людини, вихованої без «Бога в голові» в атеїстичних умовах, навіть невелика влада є надзвичайною спокусою, яка «зносить дах» і перетворює суб’єкта на малоадекватну особу, схильну до очевидних безглуздостей. Як кажуть, кого Бог карає, того позбавляє розуму. Через це пройшла верхівка, винесена помаранчевою революцією, зараз проходить нинішня влада. Окремі політики в Україні полюбляють походи на Говерлу. Судячи з усього, не дарма — бо один філософ сказав: якщо довго підніматися на гору, стаєш розумнішим. Краще б уся верхівка, не ділячись на кольори, звідти й не злізала.