ЩОДЕННИК

— Розлучаємося, — плакала знайома молода жінка. — Кілька місяців усього пожили... І все через те, що тарілка розбилася.

— Та це ж на щастя! — переконую, підсипаючи в голосовий тембр побільше оптимізму.

— Яке там щастя! — махає рученям, як зламаним крилом. — Тож найдорожча тарілка в нашому господарстві.

— Не гроші, повір, головне, а — нормальні людські взаємини.

Нарешті заспокоїлася:

— Ну, добре... Я йому прощу.

По якомусь часі зустрілися.

— Як справи?

— Та... Розлучилися.

— Чому?

— Я простила, а він — упертий, як осел.

— А тарілка чия? Його?

— Ні, моя.

— То чому ж він?

— Каже, що ніколи не забуде, що розбила свою тарілку на його голові.