Урочистості та похорон
«26.08–1.09.2021»
Проєкт великого герба — це дзеркало всієї державної історичної політики в Україні за останні роки. Наліплено до купи всього — від корони, що казна-звідки взялася в уже більш як 100 років республіці, традиційних калини з шароварами (ех, от би ще вареників, вишню й хрущів) до лева з двома лівими лапами (за двома лівими лапами видно, що лев цей є збірним образом українських чиновників), якими цинічна тварина на пару з козаком топчеться по синьо-жовтому полотнищі. І без нинішніх дилетантів у владі навколо Печерських пагорбів завжди вистачало людей, які на державні символи, та й на всю історію України, дивляться, як на конструктор LEGO, з деталей якого можна зібрати все, що тільки спаде їм, або високопоставленим замовникам, на думку.
Ось і з нинішнім президентським указом про День української державності, я спершу було подумав, що на Банковій просто сплутали Володимирів. Самі посудіть. День хрещення Руси-України, що традиційно відзначається 28 липня, з яким вирішено поєднати «День української державності», так вже історично склалося, приурочений до дати смерті Володимира Великого. — Перший Ювілей Хрещення Русі на державному рівні відзначався ще за часів Російської імперії, 1888 року, тож рішення про дату урочистостей приймалося царським Священним Урядовим Синодом (бюрократичним відомством, яке починаючи з Петра І до зречення Миколи ІІ замість скасованих патріархів управляло в імперії Церквою). Точну дату (не те що з місяцем і днем, навіть із роком, і то проблеми) Хрещення не пригадували ще за часів укладачів Повісті временних літ. Навіть рік народження хрестителя Володимира, і той невідомий. Тому царські церковні чиновники визнали доречним приурочити урочистості на честь Хрещення до дня вшанування в церковному календарі святого рівноапостольного князя Володимира, як це заведено і з іншими святими, що найчастіше відзначаються за датою їхньої смерті. Від царського «відомства православного віросповідання», а зовсім не з Русі, отримали у спадок цю трохи парадоксальну традицію відзначати річницю Хрещення в день смерті хрестителя й ми. Здебільшого вже не усвідомлюючи, який зміст несуть у собі ці безликі й схожі одна на одну для необізнаного дати. Ок, нехай, через церковну традицію, це й доречно для по своїй суті церковного свята. Але до чого цей «заупокій» до Дня української державності?! Чим авторам цієї ідеї з Банкової так насолив святий Володимир, що вся у формулюванні Указу «тисячолітня традиція українського державотворення» втілена в його кончину? Мені особисто на думку спадає лише один Володимир, чию смерть варто було б відзначити в контексті української державності. Та от тільки, нехай він, як і його великий тезка, теж далеко не святий, на жаль, він поки ще живий.
І це лише головне з безлічі інших, що не знаходять відповіді, запитання. Звичайно, на традиційних щорічних ефірах 28 липня я сам багато разів говорив, що, в певному сенсі, Хрещення Русі і створення в сучасному, як ми її тепер розуміємо, значенні державності нерозривно пов’язані між собою. Тому що Церква — це писемність, а з нею закріплене на пергаменті Право, це багатовікова бюрократична традиція — з одного боку як зразок для копіювання способів організації обліку й управління майном (від княжого-державного до приватного), так і невичерпне на століття джерело досвідчених бюрократів для державного апарату. Нарешті, коли нашвидку збита «імперія» Володимира одразу після його смерті почала розвалюватися (хоч би що там на два десятиліття ні зібрав знову Ярослав, наприклад, Полоцька земля відокремилася майже одразу після смерті насильника Рогніди), лише дві речі — монопольне право Рюриковичів на владу і спільна церковна юрисдикція ще не одне століття формально поєднували ці землі. Але, прив’язавши День державності до Володимира, автори указу викреслили названу нарівні з хрестителем «рівноапостольною» його бабку Ольгу, або Ігоря і Святослава, які укладали договори з Візантією, хоч би яким нещасливим був їхній досвід управління державою.
Нарешті, і це дуже важливо. Наскільки доречно прив’язувати День української державності до церковної дати — до прийняття християнства, якщо: а) церква Конституцією відокремлена від держави (чи читав нинішній Президент Конституцію, є запитанням, яке вже третій рік я не втомлююся собі ставити); б) визнані нещодавно ухваленим законом корінними народи України сповідують релігії, які, згідно з церковною і літописною легендою, хреститель Володимир з насмішкою відкинув?
Часто згадую, як чверть століття тому, коли в оточенні президента Кучми виникла ідея заснувати особливу державну нагороду «за милосердя і благодійність» і назвати її на честь княгині Ольги, Адміністрація президента не побоялася опустити свою гордість, звернувшись за експертною думкою до Національної академії наук . А історики нагадали чиновникам про «три страти древлян» — літописну легенду про жорстоку помсту, якої зазнали від Ольги древляни за смерть свого чоловіка. Так орден «за милосердя» «унісекс» став нинішньою суто жіночою нагородою (утім, формулювання «за благодійність» вони там у довгому списку підстав для нагородження все ж зберегли, для душі). Це я до того, що хороший керівник — це не той, хто все знає. Це той, хто тверезо оцінює, хоч би якими вони були, свої знання і вміння, не боїться радитися з експертами, і передоручати фахівцям. Ну, а якщо наполегливо йти своїм шляхом, виходить, як з президентським Указом: спочатку намічалися урочистості. Потім похорон. Потім в Офісі президента вирішили поєднати.
