Маргінальний консенсус, або вимушений вибір безвідповідальності
Здавалося б, вибір є завжди. Наприклад, ви можете законсервувати систему і спостерігати за її неминучою деградацією, або запустити процес змін – і опинитися їхнім заручником, якщо вони виявляться системними, включеними в глобальні трансформаційні процеси, які ви не в змозі достатньою мірою контролювати.
В першому випадку катастрофа є неуникненною, в другому ваша доля залежатиме від реакції змінюваної системи - адаптаційної спроможності суспільства і гнучкості наявних інститутів. А також від того, наскільки адекватно ви можете ці реакції «прочитати» та наскільки достовірно ви знаєте структуру свого суспільства.
Зміни, які відбуваються, та результати наявних трансформаційних процесів не завжди нам подобаються. Більше того, як показує поточний світовий досвід, наші побоювання не є безпідставними - в багатьох випадках вони призводять до посилення загроз та ескалації ризиків – аж до повної руйнації країн і розпаду спільнот. Тим більше нам слід намагатися зрозуміти, хто ми, що з нами відбувається, і чим зумовлене те чи інше наше колективне рішення, наш вибір в кожній ситуації. Бо в кризових умовах кожен вибір може стати вирішальним.
Іноді мотивація колективного рішення істотно відрізняється від назви запропонованих опцій вибору, а справжні очікування відрізняються від декларованих наборів інтересів. Наприклад, коли в масовій свідомості панує вимога «швидких і рішучих змін» та «нових облич», то насправді люди вимагають «магічного розв’язання» проблем, воліють позбавлення відповідальності за болючі рішення з трансформації власного життя, хочуть змін без змінювання – «щоб все було як завжди, але краще».
Так не буває – знає кожна доросла людина, але в часи соціальних трансформацій – кризових, а іноді, навіть, конфліктних – люди не завжди мають здатність до раціонального сприйняття.
Соціальні трансформації завжди призводять до змін соціальної структури, тобто до того, що звичні набори соціальних практик, комунікативні та функціональні навички цілих соціальних груп стають незапитуваними і непотрібними у нових умовах. При цьому відбувається маргіналізація великих верств суспільства, коли люди вже не є членами звичних соціальних груп, позаяк ці групи фактично припиняють своє існування, а формування нових груп та кластерів і пошук свого місця в них є тривалим процесом. В такому маргіналізованому стані люди перебуватимуть доти, допоки не відбудеться нова структуризація суспільства.
Іноді в маргіналізованому стані опиняються дуже великі спільноти і перебувають в ньому доволі тривалий час. Іноді відчуття штучної маргінальності – тривожності, дезорієнтації, демотивації – можна певний час підтримувати в спільнотах за допомогою спрямованих медійних впливів. В будь-якому випадку це явище слід розуміти. Зокрема, розуміти специфіку групової поведінки, прийняття колективних рішень та загрози, які притаманні маргіналізованим станам.
Для спільнот в стані маргіналізації притаманні колективна дезорієнтація, відсутність стратегічного бачення, перевага короткочасових «простих» рішень, демотивація та нігілізм, а відтак - піддатливість масових істерикам та груповим психозам. Для досягнення своїх «простих» цілей члени локальних спільнот схильні об’єднуватися в малі групи з вертикальним делегуванням насильства за зразком кримінальних угруповань. Чим меншим є суспільство, чим простішими та одноманітнішими є його внутрішні комунікації, тим швидше відбуваються процеси маргіналізації його спільнот.
Класичним, інтернаціональним і на диво сталим прикладом таких груп є гопники – результат соціальної деградації маргіналізованих пост-індустріальних міських спільнот. Сталість цієї групи пояснюється її відносною компактністю та вкоріненістю соціокультурних практик, на яких вона ґрунтується, в інституційну соціально-економічну структуру суспільства. Інші маргіналізовані групи, як правило, набагато менш сталі.
Позаяк маргіналізація розмиває усталені комунікативні та функціональні навички, спотворює ціннісні моделі, вона призводить до виникнення нових, спрощених моделей масового сприйняття та групової поведінки – іноді архаїчних, іноді – штучно сконструйованих архаїзованих.
Дезорієнтація, відсутність стратегічного бачення та схильність до «простих» рішень робить маргіналізовані спільноти легкою здобиччю та живильним ґрунтом для популістів, особливо для популістів радикальних. Тому періоди соціальних трансформації є одночасно періодами розквіту всіх форм популізму, в залежності від панівного на даний час розподілу розмірів соціальної дистанції та особистого простору в спільнотах – переважно соціально-економічного та контр-елітарного чи культурного.
За певних умов – коли трансформації відбуваються досить динамічно, а розрив в комунікаціях є значним – маргіналізованим спільнотам вдається досягти ситуативного консенсусу щодо магічного рішення, яке позбавило б їх тягаря відповідальності, і зробити свій вибір, зроблений в стані страху, паніки та дезорієнтації, - вибором нації.
Зростання радикального популізму прогнозовано призводить до драматичного та швидкого підвищення конфліктності та руйнування соціальних та державних інститутів. Але цим не вичерпується перелік загроз маргіналізації.
У пошуках психологічного комфорту, людина, позбавлена звичного соціального середовища, шукає нового соціального схвалення та нового консенсусу, до якого прагне приєднатися. В умовах толерування поведінкової моделі кримінальних груп, найбільш прийнятним патерном масової поведінки буде зграя.
Маленькій, слабкій, переляканій і дезорієнтованій людині, якій здається, що вона втратила перспективи і залишилася наодинці з необорними проблемами і непереможними ворогами, легко і радісно відчувати себе частинкою великої і могутньої зграї, яка потужною хвилею лине за небокрай і не бачить перешкод на своєму шляху – назустріч сліпучому Сонцю. Зграя для маргінала є привабливим рішенням – нема проблем, нема відповідальності, нема перешкод, нема ворогів – «зробимо їх разом!»…
Саме інстинкт зграї формує в маргіналізованому середовищі соціальну та електоральну базу не лише для популістичних проектів, а для тих радикальних популістів, на яких за найгірших умов зростають диктатури. Саме інстинкт зграї в маргіналізованих спільнотах є рушієм насильства та силою, що руйнує суспільства та держави.
Втім, використання зграї популістом заради посилення власної влади не посилить держави і не врятує суспільство. Бо зграя – ненадійна та небезпечна основа соціально-політичного консенсусу.
В першу чергу тому, що метою такого «об’єднання» є уникнення відповідальності та позбавлення від власних страхів. Іншого спільного інтересу у зграї нема, а спільних цінностей чи стратегії не може бути за визначенням. В умовах, коли «їх», на обіцянках «зробити» яких побудовано мобілізацію кон’юнктурних прибічників, принципово не визначено, зграя легко знищить своїх очільників і перегризеться в середині.
По-друге, зграя є дуже нестабільним утворенням. В сучасному середовищі соціальні трансформації відбувають досить динамічно, і спільноти – за умов відсутності деформуючих впливів – доволі швидко виходять з маргінальних станів. Щойно людина починає – навіть не замислюватися, а хоча б озиратися навколо і відчувати себе людиною – вона втрачає своє місце в зграї.
Крім того, в багатьох спільнотах спрацьовують традиційні (архаїчні) поведінкові патерни і моделі, які хоча і уповільнюють соціальні трансформації, але слугують запобіжником демотивації та нігілізму. Таким чином, певна притаманна традиційним спільнотам природна архаїчність, на відміну від штучної архаїзації, може відігравати позитивну роль для соціального поступу, - як би це не виглядало дивним для апологетів загального прогресу та оновлення за будь-яку ціну.
Важливо розуміти наскільки цей ситуативний «маргінальний консенсус», що призводить до формування зграї загрожує нашій безпеці.
Спостережуваний «маргінальний консенсус» безперечно загрожує критичною дестабілізацією через підвищення рівня конфліктності і ескалації насильства на тлі зниження компетентності та якості управлінських рішень. В контексті вже декларованого реваншистського наміру влаштувати полювання на опонентів, фактично в стилі китайської «культурної революції», цілком очевидного і очікуваного, цілком ймовірними здаються хаотичні спалахи боротьби за владу і власність на локальному рівні. На тлі спостережуваної деструктивної та що важливіше - само-деструктивної поведінки окремих квазі-елітарних груп та локальних громад все це може призвести до швидкої каскадної руйнації.
Ми входимо в період глибокої невизначеності і системної нестабільності – зі слабкими державними, нестабільними соціальними інститутами, динамічним трансформованим суспільством з наявними само-деструктивними групами, у стані війни з потужним мобілізованим агресором. А в умовах війни кожна помилка, кожне невиважене рішення і нестабільність коштуватиме нам дорогої ціни, - навіть втрати незалежності.
Але це те, чого поки що не здатні зрозуміти дезорієнтовані, істеризовані та позбавлені стратегічного бачення люди, які перебувають в маргіналізованих спільнотах під тиском соціальних трансформацій та медійними впливами. І тому, здається, що вибору в них нема…
Чи ми просто ще не бачимо його, як не бачили себе п’ять років тому?
