Компроміс

Андрій Плахонін

19 вересня, 19:27

Окрім поганенького репу й виступу «Кварталу», Форум YES цього року (яке падіння!) запам’ятався хіба що інтерв’ю вчора ще у вигнанні, а сьогодні знову на коні олігарха Ігоря Коломойського. Новопризначений прем’єр і вже порівняно давно Президент заманювали інвесторів особистими гарантіями (що характерно, цього разу про заставу у вигляді зуба ані слова — очевидний прогрес) і прожектами нових українських міст і білоруських каналів (ну а що, адже Прип’ять майже по всій своїй довжині протікає через Білорусь, що входить до Союзної держави, чи я не правий?). А в цей самий час Ігор Валерійович скромно, по-господарському, як і годиться продюсерові шоу, що коїться в країні, в кулуарах розповів журналістам про унікальне вікно можливостей в плані досягнення з ним «компромісу» у справі «Приватбанку», яким має поспішити скористатися нинішня українська влада.

Можна було б довго міркувати про «хотєлки» олігарха, якби напередодні на очах здивованої країни його не приймали на Банковій. — З главою Міненерго, профільного парламентського комітету, «Нафтогазу» й прем’єром у нього на килимі обговорювалися додаткові пільги феросплавному бізнесу Ігоря Валерійовича. Якби в той самий день не стало відомо про п’ятимільярдну (поки в гривнях) «компенсацію» з бюджету України авіакомпанії Коломойського за незручності у зв’язку з необхідністю облітати закрите небо Криму. Якби в інтерв’ю Financial Times, що вийшло через пару днів, прем’єр Олексій Гончарук не визнав (нехай потім і відмовлявся), що Президент насправді домовляється з Коломойським у справі «Приватбанку».

Якби Регламентний комітет Верховної Ради з подачі шестірки Коломойського скандального блогера, а тепер депутата від «Слуги народу» Олександра Дубінського цієї середи не рекомендував Верховній Раді створити Тимчасову слідчу комісію з розслідування діяльності керівництва Національного банку й Фонду гарантування вкладів, які виявили й присікли багатомільярдну (у доларах) аферу скандального олігарха, врятували банк і економіку країни від неминучого колапсу, в який під час війни штовхала невгамовна жадність цієї людини. А на кілька тижнів раніше вже Комітет Верховної Ради з питань фінансів, податкової й митної політики не делегував цього самого Дубінського до конкурсної комісії з відбору тепер уже не незалежних членів наглядових рад державних банків. Думаю, поки вийде ця стаття, буде всім нам і ще.

Нашу країну грабували довго й послідовно. Грабували політики, грабували олігархи своїми руками й руками політиків, в міру можливостей і талантів ще з радянських часів був привчений красти потроху і не упускав «свого» практично кожен. Але ще ніколи в історії радянською і ось тепер незалежної України це не робили так безсоромно, так у прямій трансляції напоказ — українцям і світу. Ще ніколи, хіба що окрім Путіна, Україну так не шантажували, й, у відповідь, навіть з урахуванням недовгого президентського досвіду Януковича, ще ніколи перші особи країни так не прогиналися під цей шантаж.

Коли я сідав писати цю статтю, я думав розповісти про 25-річний вирок президентові Південної Кореї Пак Кин Хе, а також про її попередників Ро Де У і Но Му Хене, Бразильських президентів Луїс Інасіу Лула та Сілва і Ділме Русеф, аргентинського президента Кристину Фернандес де Кіршнер, перуанських Алехандро Толедо (якраз цього літа його нарешті затримали й екстрадують до Перу) й Альберто Фухіморі, президента Сербії й Чорногорії Светозара Маровича. Список засуджених за міцну дружбу з місцевими олігархами глав держав можна продовжувати довго, й варто лише почати розповідь, вийде вже не колонка, а ціла книжка. І ніхто з них, напевно, от як Пак Кин Хе, не думав, що виконання передвиборних обіцянок кільком спонсорам виборчої кампанії, або її партнерство й дружба з Чхве Сун Сіль, що переросли з точки зору закону в щось більше, можуть закінчитися ось так, 25-річним вироком.

Але тут я подумав, у кожного в цьому списку були свої вікна можливостей. Одне вікно, яке вони вибрали, про яке говорив на форумі «YES» Ігор Коломойський. Інше, про яке писав у своїй книжці покійний Лі Куан Ю. — Перед ним самим стояв колись такий самий вибір, але, на відміну від останніх, більшість учорашніх друзів і партнерів, які вимагали вдячності за те, що привели його до влади, дуже скоро опинилися хто у відставці, а хто у в’язниці. Як результат зробленого ним вибору, разючі відмінності у долях країн і їхніх лідерів.

Начебто через з самого початку його виборчої кампанії декларовані президентом наміри, вибір другого вікна, хоч з точки зору особистих зобов’язань і непростий, з точки зору закону цілком очевидний. Є мільйони сторінок банківських документів, що підтверджують крадіжки грошей з власного банку, що тривали довгі роки, є результати розслідування, що не йдуть ні в яке порівняння щодо професіоналізму, неупередженості й безпосередньо з ними зв’язаного авторитету в міжнародному співтоваристві з українськими МВС, СБУ, НАБУ, ГБР детективів з Kroll. Результатів розслідування, які вже не приховаєш від закордонних донорів і потенційних інвесторів України, адже їх бачили не лише шановані в світі фінансисти іноземні члени незалежної Наглядової ради «Приватбанку», а й у МВФ, Світовому банку (що вітали й досі ставлять у приклад націоналізацію «Приватбанку»), нарешті, у Високому суді Лондона.

Тому самому Високому суді Лондона, від неупередженого рішення якого Коломойський і Боголюбов врятувалися лише в останню мить, вивівши з-під його юрисдикції — з Великої Британії, всі свої активи. І хоч би скільки сьогодні Ігор Валерійович тролив Гонтареву українськими судами, у будь-якому європейському або американському суді йому не доводиться сподіватися на хоч скількись прийнятний для себе результат. Добре, що тепер йому не прикритися вигадками, що це все політичні переслідування українською владою. Підтримавши його претензії, пішовши сьогодні з ним на «компроміс», відмовившись від повернення ним вкраденого, «компенсувавши» йому вартість націоналізованих активів, з точки зору міжнародних фінансових інститутів, з точки зору українського й міжнародного фінансового права означатиме не лише відмову від однієї з найуспішніших реформ свого попередника — банківської (а це ляпас і її співавторам — Світовому банку й МВФ), але й що Президент України став співучасником однієї з найбільших в історії Східної Європи банківських афер. А нинішній Президент України, скажімо, на відміну від свого російського колеги, дуже молодий, аби розраховувати убезпечити себе, навіки утримавшись в президентському кріслі. Як не може він розраховувати й на вічну народну любов. — Є така в українців риса, швидше рано, ніж пізно холонути до вчорашніх кумирів, варто тим лише опинитися при владі.

От і виходить, у справі «Приватбанку» існує лише одне потенційно не заґратоване вікно можливостей як у відносинах з міжнародними партнерами, кредитодавцями й потенційними інвесторами України, так і у відносинах з українським законом. І існує всього два питання, в яких допустимим є компроміс, — який Коломойський отримає термін і про умови його утримання під вартою. І обидва можливі лише в разі повернення ним вкрадених грошей і повної співпраці зі слідством. Або раніше Коломойському сидіти одному, або пізніше, але Зеленському йти під суд з ним у парі. Одне вікно закривається найближчими днями, друге — в клітинку, доступне завжди й на довгі роки.