Чому є безглуздими контакти з путінською Росією
У цей день, 61 рік тому, 12 жовтня 1960 року, під час засідання 15-тої Генеральної Асамблеї ООН Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов став стукати черевиком по столу. Того дня тривало обговорення «угорського питання», і Хрущов разом з іншими членами радянської делегації всіляко намагався його зірвати. На тому ж засіданні Хрущов назвав філіппінського доповідача Лоренцо Сумулонга, який запропонував Радянському Союзу деколонізувати Східну Європу, «холуєм американського імперіалізму», поставивши перекладачів, тоді не дуже звиклих до таких зворотів, у складне становище.
Повторення історії — це майже завжди фарс. Сьогодні, через 61 рік, Дмитро Медведєв у своїй статті в «Коммерсанте» спробував відтворити нахраписте хамство Хрущова. Вийшло жалюгідно, безглуздо, понуро і дещо смішно. Прищавий підліток спробував сказати басом щось грізне і зневажливе, але замість цього пустив півня.
У підзаголовку до медведєвської статті сказано, що це «П’ять коротких полемічних тез». Ну, п’ять так п’ять, зберігатимемо нумерацію...
Антитезис перший.
Нацизм, дещо сором’язливий
Дмитро Медведєв виріс в СРСР, де слово «єврей» звучало, як постріл. Ну, або як лопання шини. Знизу — сповільнений побутовий антисемітизм, зверху — публічно ніде не названі обмеження за 5-м пунктом. Усередині — порожнеча. Радянський державний антисемітизм уникав слова «єврей», у самий розпал юдофобського шабашу вживав заміну — «космополіти», а в часи, коли Дмитро Медведєв дорослішав і набирався життєвого досвіду, такою заміною слугувало слово «сіоністи». У своїй статті Медведєв пише про Зеленського:
«Нинішній президент цієї змученої країни — людина, яка має певні етнічні корені».
Те, що Президент України — єврей, знають усі. Чому Медведєв не пише прямо, вважаючи за краще вдаватися до ухильних «певних етнічних коренів»? Причина — той самий «сором’язливий» радянський антисемітизм, який змушував наприкінці 40-х замінювати «євреїв» на «космополітів», а в 70-х використовувати ярлик «сіоністи».
Медведєв пише:
«Українські керівники, особливо перші особи, — люди, які не мають ніякої стійкої самоідентифікації. Нещасні люди. Хто вони, громадянами якої країни є, де їхнє коріння, яка їхня історична ідентичність, етнічна складова, яким богам вони моляться? Ким вони себе відчувають? Вони «щирие» українці? «Європейці»? Росіяни? Євреї? Татари? Угорці? Караїми?»
Державні антисеміти до слова «космополіт» неодмінно додавали прикметник «безрідний», тобто то, хто не має «коренів», «історичної ідентичності». Медведєв щодо керівництва України висуває саме ці обвинувачення.
Тобто високопоставлений чиновник, колишній президент Росії, нападає на керівництво України з позицій нацизму, щоправда, дещо сором’язливого.
Антитезис другий.
Фантомні болі імперського змилка
Стаття Медведєва опублікована 11 жовтня, в той день, коли до Москви прилетіла Вікторія Нуланд, заступник Держсекретаря США, яка, за версією Кремля, своїми «печеньками» й організувала український Майдан, посварила Україну з Росією і взагалі ця Вікторія — головна русофобка і символ «іноземного управління» Україною.
Маленький, слабкий і жалюгідний Медведєв явно відчуває купу комплексів перед сильною, розумною, жорсткою і рішучою Нуланд. Це суміш страху, захоплення і заздрості дрібного безсилого тубільного чиновника до «великої білої господині». Звідси тужлива ностальгія за тими часами, коли Росія, яка ховається під псевдонімом «СРСР», хазяйнувала в половині Європи і не тільки.
«СРСР давав достатній простір у формуванні внутрішньої політики своїм геополітичним союзникам, розуміючи, що інакше це може закінчитися трагічними подіями типу угорських виступів 1956 року або Празької весни 1968 року». Кінець цитати.
Бреше Медведєв, і знає ж, що бреше, і всі, хто його читають, знають, що він бреше. Від початку 50-х у Східній Європі не було року, щоб у якійсь із країн «народної демократії» не спалахувало повстання, і не було жодної країни «світової системи соціалізму», яка не намагалася б вирватися з цього концтабору.
Одна з головних образ Путіна — те, що на Заході перестали вважати підвідомчу йому територію наддержавою і постійно обзивають державою регіональною, поряд із Туреччиною й Іраном. І ось цю образу феодала, якого опустили на кілька сходинок на феодальних сходах за Путіна і явно за дорученням Путіна, висловив Дмитро Медведєв:
«А нам із васалами справу мати безглуздо. Справи потрібно вести із сюзереном».
Не впевнений, що спілкування з Нуланд, яку Кремль сприймає як того самого «сюзерена», викличе у кремлівських мешканців велике задоволення, враховуючи репутацію цієї пані.
Антитезис третій. Качечка
Медведєв пише про Україну, а у нього весь час виходить Росія. Ось, наприклад:
«На чолі України стоять слабкі люди, які прагнуть тільки того, щоб набити свої кишені. Причому бажано, про всяк випадок, зберігши гроші в закордонному офшорі».
Замініть назву країни з «України» на «Росію» — вийде більш переконливо, чи не так? В Україні, звичайно, є у владі користолюбці, але в Росії їх набагато більше, що, приміром, показало нещодавнє розслідування «Архів Пандори», де росіяни за кількістю фігурантів лідирували з великим відривом. Особливо кумедно читати таке за підписом Дмитра Медведєва після того, як він прославився завдяки розслідуванню Навального про свою секретну дачу, придбану завдяки корупційним схемам. Пам’ятається, тоді всім запам’ятався «будиночок для качечки», після чого «качечка» назавжди прилипла до Дмитра Анатолійовича як його тотемна тварина...
Антитезис четвертий.
Помста за Медведчука
Путін завжди сприймає політику крізь призму особистих стосунків. Домашній арешт і ліквідація медіаімперії його кума, Віктора Медведчука, стали ляпасом для російського президента. І від кого? Від «потішного президента», «клоуна», який очолює «недокраїну».
Зеленський несподівано проявив жорсткість, Медведчуку загрожує суд за обвинуваченням у державній зраді. Демонстративно хамська стаття Медведєва — попередження (не Медведєва, звичайно, а Путіна) Зеленському: «Терміново звільніть Медведчука, інакше...» До змісту цього «інакше», окрім продовження війни на Донбасі, входить і спроба енергетичного удушення України. Україну задушити, ясна річ , не вийде, а ось створити електоральні проблеми Зеленському шляхом погіршення економічної ситуації в Україні — цілком реально.
Антитезис п’ятий.
Летаргічний сон
Насамкінець, як годиться, висновок:
«Головне питання: що робити в цій ситуації? А нічого. Дочекатися появи на Україні притомного керівництва, яке націлене не на тотальну конфронтацію з Росією на межі війни, не на організацію дебільних «Кримських платформ», створених для обдурювання населення країни і підкачування своїх м’язів перед виборами, а на вибудовування рівноправних і взаємовигідних відносин із Росією».
Контакти, справді, безглузді. Тому що в Кремлі взагалі не розуміють, що таке сьогоднішня Україна, вважаючи, що в цій країні можна шляхом тиску і шантажу привести до влади тих, хто визнає законною окупацію Криму або погодиться на «впихування» в країну збройного бандитського анклаву «русского мира». Тому у будь-якого президента України з Путіним немає точки компромісу.
Що ж до ідеї доручити саме Медведєву написати хамську статтю про українське керівництво, то вибір явно невдалий. Медведєв, який намагається говорити мовою підворіття, виглядає смішно, оскільки він, на відміну від свого шефа, повз підворіття явно пробігав заплющивши від страху очі, і мова підворіття йому чужа. Нормальний стан Медведєва — глибокий сон. Незрозуміло, навіщо його розбудили, змусили підписати безглузду статтю. Зате тепер він може йти спати. До наступного особливого доручення...
