Мережива королеви Анни

Дику моркву англійці, а за ними й деякі інші народи, називають мереживами королеви Анни (Queen Anne’s Lace). За легендою, Анна, дружина короля Якова І, вправна рукодільниця, коли прибула з Данії до Англії, запропонувала тамтешнім придворним дамам спробувати вив’язати мереживо. Але особливе, таке ж витончене, як квітка дикої моркви. Звичайно ж, Анна і зв’язала найкраще мереживо, насправді схоже на парасольку дикої моркви.

А от квіти дикої моркви, у свою чергу, дуже схожі на мереживну серветку, навіть коли вже відцвіли і трохи зігнулися всередину. Придивіться до цієї рослини, яку влітку можна зустріти навкруг — обабіч дороги, в парку, на узліссі, просто у дворі, — і ви самі в цьому переконаєтеся.

МОРКВЯНА МОРКВА

Наукова назва цієї рослини — Daucus carota. Перше слово означає «морква» латиною, а друге — теж «морква», але грецькою, розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Така собі морквяна морква виходить.

Дику моркву вважають бур’яном, проте вона не лише гарна, а й хороший медонос. Завдяки сильному запаху мереживна голівка приваблює бджіл, у тому числі й диких. Ось понюхайте стебло дикої моркви — воно справді пахне нашою знайомою морквою.

Є думка, що саме квіти на парасольках дикої моркви, розміщені в якийсь певний геометричний узор, і обумовлюють її запах, аби привабити бджіл для опилення. Виходить, що аромат обґрунтований геометрично. Звучить, може, й трохи дивно, але ж чи все ми знаємо про життя рослин? Зрозуміло лише одне: ця рослина приховує в собі ще багато таємниць.

РОДИЧКА ОРАНЖЕВОГО КОРЕНЕПЛОДУ

Популярний нині оранжевий вид моркви відомий з ХVII столітті. Насправді ж коренеплоди жовтого чи оранжевого кольорів, звісно, з’явилися значно раніше — як результат перехресного запилення диких видів. Проте у ХVII столітті голландські селекціонери вивели солодкий коренеплід з високим вмістом бета-каротину. Зробили це вони на честь принца Вільгельма Оранського, геральдичним кольором якого був саме оранжевий. Та морква хоч і стала дуже смачною, зате позбавилася своїх чарівних квіток-парасольок, схожих на мережива.

Коренеплоди дикої моркви мають специфічні ароматичні і смакові особливості, які змінюються у процесі її достигання. Спершу вони досить приємні, потім стають зовсім іншими і , звичайно, дуже відрізняються від своїх культурних родичів і смаком, і запахом, і кольором.

ЗОНТИЧНОЮ РОСЛИНОЮ ОТРУЇЛИ СОКРАТА

Дику моркву, звісно, не варто сприймати як овоч, у неї інша роль. У давні часи завдяки аромату її сприймали як містичну рослину, яка має здатність утримувати свідомість людини в певних межах. Власне, і лікувальні властивості рослини визначалися насамперед її особливим запахом.

За однією з версій, з дикої моркви могли приготувати отруту, якою отруїли Сократа. Нібито перед смертю він прийняв її концентрований відвар. Спочатку, до слова, вважали, що Сократ отруївся цикутою, пізніше з’ясували, що ознаки отруєння, описані Платоном, цьому не відповідають. З’явилися інші версії — отруїли філософа дикою морквою чи болиголовом, обоє також із родини зонтичних, або як їх (тепер чи знову) називають українською, окружковими. Окружкові, парасолькові, зонтичні або селерові — родина рослин порядку аралієцвітих. У ботанічній термінології тривалий час уживався оригінальний український термін на позначення родини рослин — окружкові, але в 50-х роках XX століття його замінили запозиченим з російської мови терміном — зонтичні.

За іншою версією, Сократ сам використовував запах дикої моркви, щоб підтримувати внутрішній голос, який допомагав йому пізнавати істину. До слова, так робив не лише Сократ. Плутарх, зокрема, вказував і на інших мислителів, котрі використовували дику моркву саме задля взаємодії з внутрішнім голосом.

ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПРИГОТУВАННЯ УРОЛЕСАНУ

Дику моркву використовували в давні часи фактично всі лікарі, а Ібн Сіна, зокрема, ставив з нею різні досліди. Давнім грекам і римлянам вона була відома не лише як харчова, а й як лікувальна рослина. Дику моркву також використовували у релігійних ритуалах.

Відомі лікарі Гіппократ і Гален рекомендували користуватися нею при кашлі, геморої, хворобах нирок і зору, для лікування ран і опіків.

З лікувальною метою використовують плоди рослини, які містять ефірну олію, алкалоїди, дубильні речовини, багато мікроелементів. Вона наділена сечогінними, солерозчинними, спазмолітичними, протизапальними та антимікробними властивостями. В народній медицині застосовується як глистогінний, проносний та при нетравленні шлунку засіб.

В офіційній медицині дику моркву використовують при виробництві широко відомого препарату уролесан.

Використовує її й народна медицина — як сечогінний, жовчогінний, спазмолітичний, солерозчинний та антимікробний засіб. Плодами дикої моркви у китайській медицині лікують хронічну дизентерію.

Квіти дикої моркви, як і інших представників пахучого сімейства парасолькових — кропу, петрушки, селери, пастернаку, кмину — використовують у кулінарії як прянощі.

Встигніть надивитися на дику моркву, ще маєте час до кінця літа...