«Говорять одне, а роблять — інше»

Сьогодні ми друкуємо листа, що є яскравим свідченням того, яким чином наші традиційні православні церкви втрачають адептів, змушують людей полишити віру своїх батьків і пращурів, штовхають їх на шлях пошуків іншої віри чи іншої церкви.

«На превеликий жаль, до мене не потрапив той номер «Дня», де було опубліковано анкету щодо загального стану релігійного життя в Україні». Дозволю собі висловити думку, що після недавніх подій у Маріуполі анкетування варто було б повторити. Вони, ці події, якнайточніше відображають цей «загальний стан».

Коли читаєш, як люди, що мають вести нас шляхами духовності, б'ють рейками з арматури свого ж таки колегу (та хай навіть просто літню людину), лупцюють віруючих бабусь та топчуть свій же святий символ — хрест, лише за те, що його встановили українці, то стає цілком зрозумілим, що ці превелебні заведуть свою паству зовсім у інший бік.

А йдеться, як завжди, про політику та гроші. Та бідна бабуся, котра в Маріуполі захищала потоптаного хреста своїм тілом, і не здогадується, що били її заради того, аби її копійки осідали не в Київській церковній касі, а пливли до Москви разом з пожертвами інших бабусь. І щоби мала та бабуся змогу вислухати проповідь, в якій проклинають землю, якою вона ходить (таку проповідь із прокляттями «Хохляндії» я чула на власні вуха). А тим часом на радіо і телебаченні священики оповідають про духовність. То про який вплив на суспільство може йти мова? Час брати до рук рейку і йти бити сусіда за те, що він баптист, адвентист, рідновір чи кришнаїт.

При всьому моєму співчутті до потерпілого Київського патріарха, не можу сказати чогось доброго про його прибічників. Скільки разів, особливо на теренах Західної України, церковні проблеми Київського патріархату, автокефальної та греко-католицької церков вирішувалися навкулачки! І це духівництво береться зціляти наші змучені душі? «Лікарю, зцілися сам!»

Оскільки я не бачила вашої анкети, то не знаю, чи стосується вона лише православної церкви. Дивно не бачити листів від віруючих інших конфесій. Невже в Україні є лише православні? А протестанти різних напрямків хіба також не відображають релігійне життя в країні? На чисельність церков не треба зважати, адже більшість тих, хто зве себе православним (принаймні, в нашому місті), буває в церкві раз на рік — на Великдень, з готовою вже пляшкою в кошику. А згуртована й активно діюча громада може мати більше впливу, аніж велике, але розпорошене «військо» «одноразових» парафіян. Хотілося б почитати, що думають про релігійне становище ті ж баптисти, або свідки Єгови. Нині й вони газети читають, і не віриться, аби не зацікавилися подібними питаннями.

Що ж до «консолідації» суспільства церквою, то борони Боже нас від будь-якої державної релігії. Адже тоді «стабілізує» його не церква, а влада (яка в нас не українська). І тоді іновірець отримає по голові вже не рейкою, а гумовим кийком, що однаково боляче й неприємно. Я, наприклад, після довгих шукань, прийшла до РУНВіри. І мені зовсім не хочеться, аби до нашої святині увірвалися нові хрестоносці. З кийками або рейками — однаково. В країні має бути те, про що говорить Конституція. Повна свобода віросповідання. А оскільки Московська церква влаштовує свої дебоші при підтримці або співчутті «влади на місцях» (про що свідчать в газетах очевидці побоїща в Маріуполі) то в нас уже тієї свободи майже нема.

Хочу ще додати, що коли людина нехристиянського сповідання говорить щось критичне про послідовників одного з відгалужень християнства, то її одразу звинувачують у віронетерпимості. Але в Євангеліях ніде не сказано, що іновірця треба навертати дрючком по голові. Або дерти з людей шалені гроші за церковні треби. До речі, Ісус ходив пішки, а не їздив у розкішних возах і, тим більше, не будував собі двоповерхових будинків на гроші вірних (повз один такий будинок проходжу щодня й часто бачу душпастиря на імпортній колісниці). Якщо комусь подобається, коли говорять одне, а роблять — інше, або закликають відтяти все національне й стати «громадянином Всесвіту», як то роблять протестанти, то кожному — своя доля. І свій шлях широкий. Але не треба заганяти на свою дорогу палицею. Невдовзі настане ХХI століття, а Україна, судячи з її релігійного життя, наче повернулася у Темні віки.

З повагою до Вас і Вашої чудової газети Мирослава ГОРНОСТАЄВА, Запоріжжя

Телефон для зворотного зв'язку з читачами: 414-91-26, відділ популярних тем.