2012 рік: яким ми його запам’ятали?

Продовжуємо друкувати підсумки 2012 року у відповідях наших друзів, партнерів та експертів. Нагадуємо, ми пропонували відповісти на такі запитання:

1. Ваш рейтинг знакових подій в Україні, світі та вашому особистому житті за 2012 рік. Які з них зі знаком «плюс», а які — зі знаком «мінус»?

2. Як, на вашу думку, за останній рік змінилися Україна та українці?

3. Хто для вас є Людиною року?

4. Яка книжка з прочитаних 2012-го вразила вас найбільше і чому?

5. Яке місце ви відвідали у році, що минає, куди обов’язково порадили б піти/поїхати друзям, колегам, рідним, щоб збагатитися духовно та емоційно?

6. Поділіться прикладами ситуацій або людей, які додають вам сил та оптимізму.

Соломія ЧУДИК, журналіст радіо «Незалежність», 106,7 FM, Львів:

1. 2012 рік мав стати стратегічно визначеним — у зв’язку з євроінтеграційними планами України. Багато надій також покладали на вибори до Верховної Ради, 28 жовтня, сподіваючись, очевидно, на миттєве переродження ціннісних засад українського політикуму.

Що було зі знаком «плюс», а що зі знаком «мінус»? Навіть у нездійснених планах є позитив. Бо невдачі — це теж результати, які ставлять перед суспільством, політиками, людьми нові запитання і вимагають їхнього вирішення.

Як на мене, то більш знаковими 2012 року були не події, а відсутність комунікації серед суспільних еліт. Вражала ситуація, коли інтелектуальні еліти негативно оцінювали схвалені Верховною Радою законопроекти, рекомендували не підписувати їх, але Президент їх підписував. Вражала і досі вражає толерантність чи, можливо, байдужість суспільства та існуючої глухоти еліт — інтелектуальної, політичної, владної.

2. Якщо оцінювати на загал поступ України і українців, то він помітний. Цього року збільшилось усвідомлення, що вибиратися із кризи і державі, і конкретно кожному потрібно разом. Щоправда, поки що немає розуміння — як? І з допомогою яких посередників і подій буде налагоджено цю комунікацію? Та є підсвідоме відчуття, що зміни будуть. Бо їх хочуть люди. Виборці продемонстрували це, захищаючи свій вибір на дільницях у центрі України. Та й у Західних регіонах — віддавши голоси не за грошові мішки, а за ідею. Щоправда, до них ще не дотягують політики. Приклад нещодавній: коли фактично опозиційні партії разом здобули перемогу на виборах зараз змирилися, визнаючи свою меншість. Але життя підтверджує навіть одна людина, за бажання має вагу.

3, 4. Борис Возницький, Герой України, директор Львівської галереї мистецтв. Він заслуговує на титул Людина року-2012. Його півстолітня робота (на жаль, посмертно) увінчалася виставкою збережених ним творів Іоанна Пінзеля у Луврі — мистецький світ побачив твори українського галицького Мікеланджело, і це, поза сумнівом, заслуга Бориса Возницького. Однак це — ще більша його сподвижницька послуга Україні в її просуванні до світового мистецького простору.

6. Не менш вражає мене й феномен провідників УПА. І не лише вражає, а й з огляду новітньої антипропаганди національно-визвольної боротьби Українців в роки Другої світової війни спонукає пізнавати мотивацію цієї боротьби. Ще одним джерелом цього пізнання стала книжка Петра Кралюка «Сильні та одинокі» про діяльність провідника УПА Степана Бандери.

Цього року мала нагоду знову почути і побачити у Львівській опері знаменитий Національний заслужений український народний хор України ім. Григорія Верьовки. Їхнє мистецтво і талант викликають у кожній людині українське єство. Не стримуєшся — співаєш разом з артистами. Гадаю, потрібно час від часу слухати наше традиційне мистецтво, щоби нагадувати собі, що ми — українці, любити себе такими, як нас створила природа, гени наших батьків, вірити в себе і в Україну. А сил та оптимізму мені додає тиша. Спробуйте у святковий вечір вимкнути телевізор і просто побачити навколо себе рідних людей, зазирнути їм в очі, відчути їхнє розуміння, осягнути любов і привітати з Новим роком!!!

Андрій ОКАРА, філософ і політолог, Москва, Росія:

1. У світі. Переформатування глобальної геополітичної картини світу — головним конфліктом стають відносини США та Китаю. Усі найновіші конфлікти та події 2012 року так чи інакше вписуються в це протистояння (Сирія, Ізраїль, вибори президента США).

В Україні. Євро-2012, передвиборча кампанія та вибори до ВР, створення Земельного банку, мовний закон, новий Кабмін, ініціатива щодо 10— 15% податку при обміні валюти, поїзди Hyundai на буксирі в тепловозів ЧМЕЗ, Янукович зірвався з кремлівського гачка (із Митним союзом) тощо.

В особистому. Прийшов до висновку, що в Україні лише жорсткі та невідворотні дії озброєних та організованих людей можуть призвести до зміни суспільно-політичного ладу та усієї навколишньої реальності. А без зміни суспільно-політичного ладу Україна приречена на смерть у короткостроковій перспективі.

2. Українці. Стало менше страху перед владою, що показали результати виборів. Багато як ніколи соціально активних людей розглядають свій від’їзд з України не як еміграцію, а як евакуацію — єдиний спосіб вижити. Українці не схожі на хижаків, але вже й не «овочі». Українці — «фрукти».

Україна. Ось-ось Україна дійде до «точки неповернення», тобто такого стану, після якого деградаційні процеси абсолютно незворотні і призводять до загибелі нації та держави.

3. (1) Олександр Янукович, який завдяки своїм талантам і провидінню став найбагатшою та найуспішнішою людиною України; (2) Валентин Сильвестров, який поділився своїми музично-філософськими спостереженнями, що чудово доповнюють і роз’яснюють його таку важку та загадкову музику.

4. Нових літер за цей рік в алфавіті не прибавилося, тож нічого з великої кількості прочитаного не вразило. Книжка, яку я спеціально розшукував і наразі починаю читати, — «Дзеркала ідентичності. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI — початку XVIII століття» Наталі Яковенко (Київ, 2012).

5. Скрізь — те саме. Навіть у дуже успішних країнах. Трохи цікавим є місто Гелон, де в античні часи відбувалися діонісійські містерії. Там наразі тривають розкопки.

6. Вразили під час виборів люди в Україні, які проголосували проти мажоритарних кандидатів-«гречкосіїв» і «шістьорок» олігархів. Очікував, що під час так званого кінця світу (21.12.2012) усі здохнемо. Але очікування не виправдалися.

Олександр ЄЛЬЯШКЕВИЧ, народний депутат України II і III скликань:

3. 2012 року дві людини залишили для мене найяскравіше враження. Саме їх я б назвав людьми року. У світі            — це легендарний американський плавець Майкл Фелпс, який встановив феноменальне досягнення на Олімпійських іграх у Лондоні, завоювавши рекордну кількість золотих медалей за всю історію олімпійського руху. Хоча цим досягненням він перевершив досягнення моєї землячки Лариси Латиніної (народилася і виросла в Херсоні.   — Авт.), який протримався 48 років, я все одно вболівав за Фелпса. Його мужність, цілеспрямованість і вірність обраному шляху не можуть не викликати пошану. Ще 2000 року він з’явився на Олімпійських іграх у складі американської команди наймолодшим 15-річним хлопчиком і не завоював жодної олімпійської медалі. Але невдалий виступ 2000 року не зупинив його на шляху до реалізації своїх бажань і мети. Надалі він довів усьому світові, на що здатна людина. Я думаю, що його досягнення може залишитися неперевершеним у цьому столітті. До речі, з приводу Латиніної. На жаль, про нашу землячку сьогодні практично не чути. Вона не є медійною персоною, хоча   Латиніна        — одна з небагатьох (незважаючи на те, що вона є громадянкою Росії), ким дійсно має пишатися Україна.

В Україні людиною року для мене однозначно є громадський діяч Олексій Подольський. Також 2000 року (тут є своєрідна аналогія) його викрали за наказом тодішнього президента Леоніда Кучми і жорстоко побили. Він дивом залишився живим. Відтоді він є живим свідком у справі Гонгадзе, тому що те, що з ним сталося, — безпосередньо виходило з президентського кабінету, а ці жахливі злочини реалізовувалися тими, хто позбавив життя Георгія Гонгадзе. 2012 року  Подольський покинув судовий процес, який інакше як фарсом назвати не можна, над колишнім генералом, головним виконавцем злочинів проти Подольського і Гонгадзе Олексієм Пукачем. Причому, зробив це дуже переконливо і аргументовано. Але, на жаль, практично жодний із засобів масової інформації не дав належну оцінку цьому вчинку, а політики навмисне його не помітили. Вчинку людини, яка протягом довгого часу демонструвала зразки громадянської позиції, відданості демократичним цінностям.

Рішення Подольського покинути судовий процес над Пукачем (людиною, яка ледве не позбавила життя самого Подольського) фактично його делегітимізувало. Хочу зазначити, що цей вчинок матиме серйозне продовження 2013 року. Мабуть, саме цей рік    — буде роком краху Леоніда Кучми. Я гадаю, що знайдеться достатня кількість людей — не лише в Україні, а, перш за все, за межами нашої країни, які допоможуть і Подольському, і всьому українському суспільству ухвалити справедливий вирок щодо замовника резонансних злочинів. Добу Кучми буде піддано тій оцінці, на яку заслуговує ця людина, що обіймала найвищу посаду і використовувала її не на благо країни, а для казкового особистого збагачення, при цьому, скоюючи жорстокі і цинічні злочини.

P.S.  З приводу останніх відповідей на запитання анкети Олександр Єльяшкевич сказав: «Чекайте сюрпризів у новому році».