Замість подовження - меморандум
Загроза розпуску Верховної Ради, можливість подовження та "конституційного перевороту", недовіра... Невже все це - не більше, ніж тло для Меморандуму між ВР та Кабміном - "солом'яна згода", яку програвши у двоєборстві Президент поспішає запропонувати потенційному переможцеві - Верховній Раді, не позбавленій власних спокус?
Немає нічого дивного в консолідації української правлячої еліти напередодні виборів. Бо вибори не зупинити, оскільки гроші для них уже "пішли", а кампанія "голосуй, а то програєш" (наша версія - "найменше зло") явно спізнилася. Здається, подібним же чином мислили Л.Кравчук та І.Плющ, разом передаючи напередодні виборів 1994 року особливі повноваження Кабінету міністрів Кучми. Тоді Кучма зіграв "на поразку" й виграв. 1997 року, коли не лише ідеологічні, але й матеріальні ресурси законної влади практично вичерпано (порівняйте бюджети), а тріщина між владою та населенням перетворилася на безодню, Кучма "грає на поразку"... уряду Пустовойтенка? Чи на поразку "своєї партії"? Чи проти партійної політичної системи, оновленого парламентаризму і не найпохмурішого майбутнього всієї країни?
Високий кворум 15 серпня показав, що Верховна Рада чимось найголовнішим виконавчій владі не поступиться. Та сама угода не виключена, про що свідчать не стільки уже призначені міністри, скільки десятки запропонованих кандидатур, у тому числі й від соціалістів. Новизна ситуації полягає у тому, що, на відміну від 1993 року, 1997-го пострадянська номенклатурно-господарська еліта, зосереджена у виконавчих структурах, нарешті починає усвідомлювати цілковиту вичерпність власних ресурсів. Навіть у тих потворних ерзац-моделях "ринково-демократичного" устрою, які сама створила в Україні.
Наразі, загроза влади йде водночас і з боку породженого нею адміністративно-тіньового бізнесу, і з боку люмпенізованого, ображеного й приниженого люду. У пасиві - передвиборна "агресивність" Верховної Ради, що підвищується. В активі ж - бідний бюджет і єдина партія, та й та подає ознаки розколу, як будь-яка, не переносить близькості "сонця", а отже - погрожує зрештою посилити табір суперника. Ще - інтрига, хоча й обмежена рямцями Основного Закону. Чи можна порівняти проект Меморандуму між ВР та КМ з тим самим Конституційним договором? Так, слабка подоба, соломинка для потопаючого.
Ідея Меморандуму виходить від Президента, не як від посадової, а лише як найбільш обізнаної про плоди свого правління особи. Пропозиції щодо спільної праці між Верховною Радою та урядом висунуті ним відразу ж після того, як Л.Кучма визнав свою слабкість у спілці-конкуренції з П.Лазаренком на рівні виконавчої влади. Павло Лазаренко, безперечно "дитина" Кучми та його "курсу реформ", виявився учнем більш ніж "талановитим", тим носієм "необуржуазного" потенціалу, поряд з яким сам президент-діяч адміністративно-господарчої номенклатури, що різко старіє, - починав уже помітно тьмяніти. Меморандум у цьому розумінні, очевидно, - остання спроба підмінити адміністративно-номенклатурними механізмами ще можливий нормальний конституційний розвиток країни, а скоріше - просто віддалити "олігархічний переворот", який виключить Кучму з гри не гірше, аніж комуністичний реванш.
Звісно, Меморандум про співпрацю має на меті тимчасово примирити президента не лише з його непередбачуваним фінансово-промисловим "потомством". Не меншою мірою він розрахований і на взаєморозуміння з представниками Верховної Ради від лівих сил. Президент ставить на "комуністичну аристократію", яка має підстави утримуватись від завоювання влади на майбутніх виборах. Досвід Болгарії, безперечно, засвоєно українською елітою, і вона не жадає пірової перемоги на руїнах, нагромаджених попереднім правлінням.
Звідси - можливість передвиборної (не плутати з виборчою) угоди лівих з владою. Залежно від форми виборчого закону, з'ясується, що і як ліві "продаватимуть". І, головне, кому - "правим" партіям, промислово-фінансовим та регіональним кланам, або безпосередньо адміністративним структурам, якими керує Президент... Враховуючи останні заяви Кучми про те, що вибори на змішаній основі розгортати пізно, сам він, очевидно, розраховує, заблокувавши новий виборчий закон, "купити" лівих ще до виборів і на суто адміністративну приманку - участь в уряді. Тоді конкуренти з фінансових кланів змушені будуть платити дорожче за перемогу за старою (оновлену ліві не пропустять) мажоритарною системою. Та як би там не було, уже зараз час домовитися, кому з тих, хто нині знаходиться коло керма влади взагалі. Кого з тих, хто раніше програв "розкуркулити" й на користь кого. Як загальними зусиллями роздобути гроші на передвиборні соціальні потреби на стороні...
У ВР же ініціативу Кучми про Меморандум розробляє "Конституційний центр" - фракція, що стала пропрезидентською не в останню чергу через родовий потяг її членів до адміністративно-номенклатурного розуміння влади. Створена в "ЦК", яка спеціалізувалася на тіньовій політиці (переважно блокуванні ухвал - закону про вибори, подолання вето), модель меморандуму може зводитися тільки до чогось на кшталт передачі Кабінетові міністрів повноважень 1992-93 років. З тою різницею, що, якщо ВР не розпущено й закони не можна замінити указами, Верховна Рада погодиться періодично всліпу голосувати за прийняття КМ ухвпали. Пряме вульгарне адміністрування затушовується, відповідальність перекладається на ВР. Точнісінько - "тіньовий уряд" під прикриттям Верховної Ради.
Зі свого боку, під приводом передвиборного цейтноту, можна скасувати і з практики Верховної Ради "надмірну" відкритість і відносну прозорість законотворчості. На таких умовах ліві можуть припустити прийняття непопулярних законів, праві - популістських. У разі їх неефективності для країни у березні 1998 року кандидати - парламентарі все зможуть списати на Президента, але й той своєю чергою... Зате приватний матеріальний ефект від прийнятих нормативних актів буде поділено між виборчими скарбничками учасників.
Щоправда, Меморандум не вписується в Конституцію, як і затвердження бюджету указом президента, який значиться в "антикризовій програмі". Та неважко припустити, що "пакт про напад" буде прийнято в негласній формі - коли ВР несподівано ухвалить програму уряду. Тобто видасть річну індульгенцію з набагато більшою підтримкою, ніж ухвалення прем'єра Пустовойтенка. Гірше інше - ні Меморандум, ні затвердження програми КМ не гарантують зобов'язань голови держави підписувати навіть прийняті за угодою Кабміну та Верховної Ради закони. Останній "дев'ятий вал" вето вказує на те, що президентське оточення й не гадає про нормалізацію законотворчого процесу.
Якщо Верховна Рада знайде в собі сили перемогти цю хворобу голови держави 300-ми голосами - законодавці можуть сміливо відмовлятися від будь-яких "угод" і навіть виправляти Основний Закон. У іншому разі, перша ж поступка Президентові дозволить Кучмі згадати про свої права гаранта. І тоді ніхто не гарантований навіть від референдуму проти Верховної Ради. Замість виборів, звичайно...
