У минулого — велике майбутнє?

Як запевняють соратники Тимошенко та Януковича, юридична підготовка щодо створення нової мегабільшості у Верховній Раді вже практично завершена і наступного вівторка парламент може отримати нову більшість — з «новим-старим» прем’єром і новим спікером. І хоча коаліція ще не створена, Президент Ющенко вже гранично жорстко критикує потенційний союз. Глава держави, зокрема, вважає, що об’єднання Партії регіонів та БЮТ у парламенті несе загальнодержавні загрози. «Це — велика загроза української демократії. Цей альянс може існувати за умови ревізії Конституції — проведення голосування за президента в парламенті. Це ті речі, що руйнують Україну, що відкидають нас на багато років назад. Я як Президент цього не допущу», — цитує Віктора Ющенка його прес-служба.

Сьогодні багато експертів та народних депутатів зазначають, що платформа для коаліційного об’єднання БЮТ і ПР — це збереження посади голови уряду за Юлією Володимирівною та забезпечення новою — спікерською — посадою лідера Партії регіонів. Щоправда, це — короткострокова перспектива. В основі ж стратегічних домовленостей лідерів БЮТ і ПР — прем’єрство Тимошенко та президентство Януковича (обраного у ВР).

«Фракція «Наша Україна — Народна Самооборона» вважає недопустимим намір певних політичних сил перенести обрання президента до Верховної Ради! Наскільки нам відомо, сьогодні відбуваються активні торги навколо президентських виборів: дві найбільші політичні сили вже розподіляють посади президента і на 2010, і навіть на 2015 рік. Це недопустимо!», — емоційно заявив днями з парламентської трибуни лідер «помаранчевої» фракції В’ячеслав Кириленко. Однак те, що для президентських соратників є демонтажем основ державності, для регіоналів та бютівців — чергова конституційна реформа, не більше. «Обрання президента в парламенті обговорюється в рамках зміни до Конституції, а конкретно — завершення політреформи, що була розпочата в 2003—2004 роках. Сьогодні необхідно ліквідувати фактичне двовладдя, що існує в країні. Президент та прем’єр-міністр повинні доповнювати один одного, але в жодному разі — не підмінювати. У випадку, якщо зміни до Конституції укріплять парламентську модель влади, як в абсолютній більшості країн Європи, тоді логічно, щоб президента обирав парламент. Якщо ж концепція піде на посилення президентської гілки влади, тоді, безумовно, президент повинен обиратися всенародно», — заявляє в коментарі «Дню» регіонал Нестор Шуфрич. Бютівці у свою чергу про сценарій обирання глави держави в сесійні залі розповідають неохоче, однак визнають — саме розбалансування поправками зразка 2004 року Конституції (до речі, соратники Тимошенко не голосували за політреформу) і є джерелом усіх нинішніх кризових бід. «Сьогодні дійсно існує гостра необхідність внесення змін до Конституції, адже саме існуюча нині в країні конституційна конструкція й призвела, пробачте, до цього безладу, який ми маємо. Більше того, саме через недієздатність Конституції ми бачимо відсутність коаліції, відсутність спікера, і, як наслідок, — непрацездатний парламент, який не може зробити свій внесок у боротьбу з фінансовою кризою», — заявляє в бесіді з «Днем» депутат від БЮТ Олег Ляшко.

Якщо спікеріада і все, що з нею пов’язане, — це проблема, скажімо так, парламентського масштабу, то конституційна реформа, а точніше — чергові, спішні експерименти над Основним Законом країни — це вже тема для загальнодержавного обговорення, а не закритих переговорів лідерів політичних сил.

Ідея обрання президента в залі під скляним куполом — не нова. Ще 2003 року пропрезидентська більшість Кучми намагалася таким чином забезпечити тогочасного президента (в якого був низький рейтинг) третім терміном. Тоді не вийшло, а чим це може завершитися зараз? Із таким запитанням «День» звернувся до народного депутата II та III скликань ВР, керівника Центру політико-правових реформ Ігоря Коліушка.

— Запитання до вас як до юриста: скільки часу може зайняти реалізація цього сценарію і які ризики цей сценарій несе?

— Для реалізації цієї реформи необхідно внести відповідні зміни до Конституції. Відповідно, необхідно розробити проект, подати його, проголосувати, направити його рішенням ВР до Конституційного Суду. КС повинен розглянути проект і зробити висновок щодо відповідності його вимогам Конституції, після чого лише на наступній сесії парламенту це рішення можна затвердити 300 голосами й передати на підпис Президенту. На все про все може знадобитися приблизно рік.

Я особисто виступаю категорично проти такого сценарію, оскільки вважаю, що наше суспільство не готове до переходу на парламентарну форму правління. Якщо такий сценарій буде реалізовано, ми опинимося перед загрозою узурпації влади з боку певної політичної групи. Потрібно ще також врахувати, що в наших партіях існує величезний дефіцит демократії і треба врахувати, що лідер тієї чи іншої політичної сили або кілька лідерів повністю сконцентрують у своїх руках усю державну владу. В наших умовах — це дуже й дуже ризиковано. Тим більше, можна напевно прогнозувати, що вони реалізовуватимуть цю владу непублічно. Реально вони також керуватимуть усім, в тому числі й голосуваннями в парламенті. Тому фактично така реформа загрожує і демократії, і територіальній цілісності держави.

— А якщо не буде такої реформи, але буде створена так звана мегакоаліція у складі БЮТ та Партії регіонів. Наскільки в такому випадку загроза узурпації мінімізується?

— Загрози існують завжди, однак без конституційної реформи така коаліція буде нестабільною й недовговічною. Якщо вони захочуть щось змінити в політиці нашої держави, їм буде максимально складно узгодити між собою стратегічні рішення. А ось якщо реформа відбудеться, тоді всю владу отримає хтось з них: або ті, або ті. У такому випадку системи заборони вже не буде.

— Яка роль політреформи 2004 року в політичних кризах останніх років?

— Я вважаю, що саме зміни до Конституції спровокували безліч кризових явищ. Право за визначенням повинне застосовуватися, як то кажуть, з розумом та добрими намірами, тому будь-який закон може тлумачитися, скажімо так, у суспільно-корисних цілях. Однак проблема й полягає саме в тому, що в нас відсутня така політична еліта, яка може, а головне — хоче це робити. Навпаки, наша політична еліта навіть хороші закони ухитряється перекрутити таким несподіваним чином, що суспільство отримує від них шкоду, а не користь.

— Як ви вважаєте, чому обрання спікера прив’язують до створення коаліції, адже в Конституції про це не сказано?

— Дійсно, Конституція не передбачає послідовності: спочатку — коаліція, а потім — спікер. Навпаки, згідно з Конституцією, спочатку обирається голова Верховної Ради й лише потім у парламенті формується правляча більшість.

У цьому контексті хочеться також окремо звернути увагу на наступний момент. У нас існує стереотип, мовляв, посада голови ВР — надзвичайно важлива, це посада, що стає трампліном до майбутнього президентства тощо. Виходячи з цього стереотипу, лідери партій і борються так завзято сьогодні за цю посаду. У більшості демократичних країн світу лідери партій ніколи не стають спікерами парламентів. Лідер партії, яка перемогла на виборах, стає прем’єр-міністром, лідер партії, яка програла, стає лідером опозиції. А роль голови Верховної Ради полягає виключно в технічному забезпеченні організації роботи парламентських засідань. Спікер не повинен бути політичним лідером. Чим менше амбіцій буде в голови Верховної Ради щодо самостійної політичної ролі, тим кращим спікером він буде, і тим ефективнішою буде робота депутатського корпусу.