Такий «антифашизм» — пропаганда фашизму
Слід визнати, що «антифашизм» Партії регіонів, здається, поховав ідею антифашистських маршів. Бо побиття журналістів дуже характерними прихильниками ПР (ну зовсім не схожими на піонерів-героїв), за прямого потурання міліції, на жаль, можна розцінювати як пряму пропаганду фашизму.
Варто відзначити, що якщо опозиція замість бабусиного кота розмістить на біл-бордах фото цих «антифашистів» як можливих майбутніх депутатів і міністрів від ПР — кращої агітації проти влади годі й винайти.
Головним «позитивом» для влади останніх мітингів стала демонстрація того, що в неї і під час кризи лишається забагато грошей. Оскільки й до того в цьому ніхто не сумнівався, сухий підсумок мітингів лишився навіть неочікувано провальним для влади.
По-перше, влада показала, як безглуздо можна загубити навіть величезні бюджети. Хоча це не нове. Коли гроші не зароблені, їх часто витрачають настільки ж безглуздо. Партія регіонів не дарма попереджала про «фашизм на порозі українського дому». Сказано — зроблено. Оскал фашизму під личиною антифашизму виявився дуже промовистим і характерним.
По-друге, влада показала, що в неї так само погано з креативом, як і 2004 року, коли вона копіювала помаранчеві стрічки на синій кшталт. БТРи і мордоворотів ми бачили й 2004-го. І хоча замість апельсинів додалася морква, зізнаємося прямо — не густо.
Слід чесно визнати: щодо опозиції, то їй теж бракувало креативу. Було зрозуміло, що мітинг регіоналів готують виключно для картинки, і за цю картинку треба було подбати. Але допомога прийшла з несподіваної сторони. Тож якби не допомога Партії регіонів зі своїми боксерами і морквою, був би зовсім «швах».
Водночас мітинг опозиції був досить великим (багато киян згадували, що не бачили таких із 2004 року). Скільки було людей з грошовою мотивацією, сказати важко, але точно менше, ніж 100% або біля того на мітингу в регіоналів.
По-третє, влада підтвердила, що не може мотивувати людей навіть грішми. Із 40 заявлених тисяч владою до місця мітингу добрела заледве четверта частина. Решта були настільки низько мотивовані, що розбрелися роздивлятися місто і пити пиво в дворах. Те, що влада прозвітувала про виконання бюджету на звезення 40 тисяч, ще не означає, що ці люди будуть стояти на площі і слухати про те, як їхні діди воювали 70 років тому.
По-четверте, влада довела, що вона не знає історії.
Партія регіонів своїми «антифашистами» нагадала всьому світові й країні, з кого починався справжній фашизм. Чи то Черчилль, чи то один американець сказав, що «фашизм майбутнього буде приходити під личиною антифашизму».
Нагадаю, лідер італійських фашистів Беніто Муссоліні теж починав із погромів газет своїми бойовиками з «Бойового союзу», набраного, зокрема, і з криміналу. Прихильники Муссоліні в чорних сорочках дуже полюбляли бити обличчя журналістам.
Те ж саме стосується й нацистів у Німеччині. Вони боялися світла і журналістів.
Крім того, не варто забувати, що у наших українських умовах фашизм — це більшовизм. Бо це — повне нехтування людськими правами, традиційними цінностями, зневага до природних прав людини і патологічна брехливість. Той же Черчилль, який воював із фашистами на два роки довше, ніж СРСР, ще тоді, коли більшовики були їхніми союзниками, якось сказав: «Більшовизм — це не політика, а захворювання. Коли він, як і всіляка важка хвороба, нарешті відступає, люди ще довгий час не можуть прийти до тями. Мине чимало часу, перш ніж їхні очі знову засвітяться розумом». Судячи з усього, ще не у всіх засвітилися.
До речі, радянський режим убив десь учетверо більше українців, ніж Гітлер. І коли нині ПР закликає опозицію порвати зі «Свободою», вона могла б почати боротися з фашизмом із себе — порвати з КПУ.
Більшовики, нинішні комуністи є прямими союзниками Партії регіонів. Нині КПУ дружить з монополістичним капіталом, його партія користується послугами репресивного апарату держави, а її тези — не інтернаціональні, а навпаки, дуже навіть національні (щоправда, не українські).
На загал, фашизм традиційно — це союз силових структур і крупного монополістичного капіталу. Це визначення фашизму значно ближче до чинної влади, ніж до опозиції.
По-п’яте, влада успішно проагітувала за свою непотрібність і за несплату податків. Саме громадяни, до речі, а не міліція й вирахували нападників на журналістів. Міліція, що ніяк не реагує на побиття жінки бандитами, а навпаки, покриває їх — дуже красномовний заклик, красномовніший, ніж уся пропаганда уряду і податкової. Коли бойовики звертаються до міліції: «Пацани, це свої, відпускайте» — це скандал. Та й більша вина не в бойовиків, а в тих, хто їх організував. Хтось же їх направив і сказав, що їм нічого не буде.
По-шосте, ситуація допомогла журналістам проявити себе — хто ти і з ким.
Нарешті, і це найважливіше — влада дуже наочно показує опозиції все, що вміє. І до чого слід готуватися на наступних президентських виборах. На виборах 2012 року ноу-хау був «Беркут», що штурмував виборчі дільниці. На останньому мітингу — міліція, що прикривала кримінальні напади, надійно захищаючи БТР з морквиною.
