Сергій ТИГИПКО: Йде не дуже чистоплотний торг за кабмінівські портфелі

Тим часом усі лояльні до уряду парламентські фракції вже подали прем’єр-міністрові список кандидатур під очікувані вакансії. Щоправда, Валерій Пустовойтенко якось скаржився, що не мав часу цей список проглянути. Реалістичні шанси бути затвердженою має хіба що кандидатура аграріїв на посаду віце-прем’єр-міністра з питань АПК.

Що саме прем’єр-міністр вважає реформуванням, офіційно пояснено ще не було. Можливо, що таким треба вважати спробу «групи підтримки» діючого голови уряду отримати «контрольний пакет» у складі Кабінету Міністрів.

До особи віце-прем’єра з економічних питань Сергія Тигипка декілька останніх тижнів увага була особлива. Думки розійшлися: то висувалися версії про його негайну відставку, то припускалося, що він може очолити коаліційний уряд. Деякі особливості поточного політичного та економічного моменту «День» запропонував прокоментувати самому Сергієві Тигипку.

— Сергію Леонідовичу, віднедавна можна почути думку про існування своєрідних «фракцій» в уряді. Чи є грунт для такого твердження?

— Я розумію, що пресі треба знаходити різноманітні інтриги. Але в цьому випадку все значно простіше. В уряді є люди різні за поглядами, тому вони мають різні думки щодо вирішення тих чи інших проблем. Відразу робити висновок, що це якісь фракції чи опозиція — перебільшення.

— Ви не раз підкреслювали, що ви є людиною Президента, і саме він запросив вас до уряду. Чи є у вас прямий зв’язок із Президентом нині?

— Я дійсно можу підкреслити, що запропонував мені прийти в уряд сам Президент. Сьогодні я справді перебуваю в цій команді. Підкреслюю, це тому, що чим ближче до виборів, тим стає дедалі більш «модним» знаходити собі якийсь такий незалежний статус. Я працюю тут і далі буду працювати до того часу, доки в мене буде можливість висловлювати свою думку, і якщо є потреба напряму Президентові. Я це роблю і на нарадах, і особисто. У мене є прямий зв’язок із Президентом, і я завжди можу домовитися про особисту зустріч. Але намагаюся не перекладати на плечі Президента питання, за які несу відповідальність як віце-прем’єр-міністр. Хоча коли ситуація вимагає прямого втручання Президента, він завжди знаходить час вникнути в проблему та ухвалити рішення.

— Як ви поставилися до виступів у парламенті, зокрема представників фракції зелених, з вимогою вашої відставки?

— Я вже перехворів цими проблемами ще тоді, коли був першим секретарем Дніпропетровського обкому комсомолу. Це раніше я міг ніч не спати й дорікати собі: що ж ти не так робиш, як друзі підказують. Тепер я вислуховую всіх, але висновки роблю сам. Отже, що б там не говорили окремі люди чи цілі партії, мені однаково здається, що я не гірше від них розумію ситуацію в економіці й буду діяти таким чином, як вважаю за потрібне.

Стосовно ж конкретних заяв, то вони мають дещо дивний характер. Для того, щоб сказати щось, треба було принаймні запросити мене на засідання фракції, переговорити зі мною хоча б керівникам фракції. Таких зустрічей у мене із фракцією зелених не було.

Зрештою, як на мене, головне питання полягає не в тому, відбудеться відставка моя та економічного блоку уряду в цілому, чи не відбудеться. А в тому, що по суті дасть відставка? Чи готовий хтось запропонувати реальнішу програму дій для виходу з кризи? Я намагаюся вникнути в суть критики. А вона здебільшого огульна — «все погано». Скажу і я огульно: йде не дуже чистоплотний торг за кабмінівські портфелі, за допомогою яких є бажання «відбити» гроші, витрачені на депутатські мандати.

— Сергію Леонідовичу, ви казали, що економічний блок уряду діє як команда. Чи це передбачає його солідарну відповідальність? Наприклад, одночасну відставку?

— Я не дуже люблю голосні дії — публічні заяви, чи там грюкання дверима. Мені здається, що ці жести можуть підняти імідж, додати популярності, але на дуже короткий час. Мене це не влаштовує і не цікавить. Якщо будуть, скажімо, знімати з посади мене, то я дуже хотів би, щоб на посадах залишалися Мітюков і Роговий. Тому що вони знають, чим ми займалися, вони вже «в темі». Я впевнений, що хоч би хто на ці посади прийшов, якщо це не Ющенко, не Мітюков, не Роговий і не Тигипко, то їм буде дуже важко розібратися відразу.

— Чи може, з вашої точки зору, цей склад парламенту сформувати коаліційний уряд?

— Я думаю, так. Там уже є достатньо чітко сформовані партії. Але, на мій погляд, для формування коаліції недостатньо організаційної роботи лідерів, самих партій, консультацій між фракціями. І, крім того, дуже впливає поточний момент. Якщо тепер робити коаліції, приходити до керування урядом, то, треба відверто сказати, через деякий час ця коаліція програє. Тому що покращити різко ситуацію в суспільстві і в економіці дуже важко, а терпіння в людей не буде.

— Досить подразнюючим питанням і для парламенту, і для суспільства є характер співпраці уряду з МВФ. Існують дві крайні точки зору щодо цього питання. Одні твердять, що уряд сліпо виконує вимоги МВФ. Інші, що, навпаки, нічого не виконує, і МВФ надає кредити зовсім даремно. Який вигляд має ця співпраця «із середини»?

— Правда, як завжди, десь посередині. Я можу запевнити, що МВФ це не та організація, яка просто так дає гроші. МВФ — дуже жорстка структура, яка уважно стежить, яким чином поводить себе країна-позичальник. Стосовно сліпого виконання вказівок, то це також не так. Перший варіант програми співпраці ми разом із Міністерством економіки склали з пропозицій наших міністерств і надіслали до МВФ. Потім довго сперечалися. Врешті отримали компромісний варіант. Ті три блоки, які прописані в програмі, на моє глибоке переконання, є на сьогодні найважливішими для України. Це блок структурних реформ, блоки фіскальної політики та кредитно-грошової політики НБУ. Якщо хтось може щось ще додати, я б із великим задоволенням послухав це. Але поки що всі тільки говорять, що програма погана, але на наш запит подати пропозиції відгукуються слабко. Наприклад, Верховна Рада подала, практично, тільки дві оформлені пропозиції — Рахункової палати та Олександра Мороза.

Очевидно, що програма будувалася в умовах, коли ще не було кризи ні в Росії, ні в Україні і вже слабко відповідає існуючій ситуації. Тому в неї було вмонтовано антикризові заходи. Та хоч би хто прийшов в уряд замість мене, наприклад, у нього великого вибору не буде. Будь-якому урядові доведеться займатися структурною реформою, проводити жорстку бюджетну політику, скажімо, в рамках 3% дефіциту бюджету, обмежувати базову інфляцію і стежити за стабільністю власної грошової одиниці.

— Яка ваша позиція в дискусії стосовно проведення додаткової емісії?

— Я думаю, що питанню емісії в нас надано надто ажіотажного характеру. Хочу нагадати, що питання емісії вирішується Верховною Радою при прийнятті бюджету та внесенні змін до нього. А в нас емісія часто тлумачиться так, ніби якісь зловмисники з НБУ з власної ініціативи чи за вказівкою Кабінету Міністрів таємно вночі друкують на Троєщині гроші. Ніякої емісії понад те, що передбачено бюджетом 1998 року, не буде. Уряд та НБУ прораховують різні моделі, а остаточну відповідь буде дано в затвердженому бюджеті 1999 року.

— Однак дефіцит бюджету, а отже й емісія, неминучі, якщо уряд прагне кредитувати через бюджет економіку країни.

— Якщо наші збори до бюджету дозволяли б нам, покриваючи всі обов’язкові державні видатки, ще й кредитувати економіку, то це було б чудово. Наприклад, МВФ вимагає від нас зменшення заборгованості в соціальній сфері. Їхня логіка така: якщо у вас є додаткові кошти — будь ласка, кредитуйте, що хочете. Але якщо ви не виплачуєте заробітну плату та пенсії, як ви можете кредитувати промисловість? І якщо хтось щодо цього іншої думки, то я — ні. Тим більше, що в нас ще не відпрацьований нормально механізм надання державних кредитів, і далеко не все повертається назад.

— Багато критики звучить на адресу політики НБУ. Ви готові до неї долучитися?

— Я вважаю логічною і правильною принципову позицію НБУ щодо неможливості вирішення накопичених державою заборгованостей шляхом емісії.

Не є великим секретом, що в нас із НБУ багато суперечок стосовно тактичних питань: із конверсії ОВДП, які перебувають у власності комерційних банків, із узгодження валютної політики НБУ з експортно-імпортною політикою уряду, із співвідношення облікової ставки НБУ й кредитних ставок реальної економіки. На жаль, часто позиція керівництва НБУ є надто непоступливою. Я, наприклад, як і багато банкірів, не розумію, чому НБУ, з одного боку, говорить про зайву ліквідність банківської системи, а з другого, відмовляється приймати вільні кошти комбанків на депозити в НБУ? Чому в умовах, коли НБУ практично відмовився від рефінансування банківської системи, в нас зберігається така висока облікова ставка? Чому розходиться пункт наших антикризових заходів про необхідність максимального використання гривні як засобу платежу щодо імпортних контрактів із політикою НБУ щодо обмеження операцій через ЛОРО-рахунки? Та це все тактичні питання.

Принципово ж, усім відомо, що фінанси є дзеркалом економіки. Отже, якщо в нас щось не так із обличчям, то не правильно звинувачувати в цьому дзеркало.

— Як можливе джерело наповнення бюджету розглядають процес «великої» приватизації. Уряд намагається досягнути одночасно дві мети: залучити стратегічного інвестора й дати прибутки до державного бюджету. Здається, це дві дещо протилежні мети. Як, на вашу думку, має розв’язуватися це протиріччя?

— Справді, таке протиріччя існує. Є два шляхи: чи спробувати отримати «швидкі гроші» через грошову приватизацію, чи шукати стратегічних інвесторів. Як правило «швидкі гроші» — це портфельні інвестори, які перепродують акції після зростання вартості підприємства.

Я впевнений, під час приватизації промислових підприємств треба орієнтуватися на стратегічного інвестора. Змусити працювати такі підприємства, знайти ринки збуту для них, організувати виробництво дуже важко. Портфельні інвестори навряд чи сприятимуть налагодженню ефективної роботи підприємств. Тому вже тепер потрібно змінити ситуацію з приватизацією, в першу чергу в енергетиці.

— За урядовими документами планується збільшити прибутки від приватизації наступного року. Чи не означає це збереження, принаймні ще на рік, схеми приватизації, за переважання посередництва портфельних інвесторів?

— І Президент, і голова уряду справді наполягають на збільшенні грошових надходжень. Але ж стратегічні інвестори також повинні будуть сплатити значні стартові суми. У будь-якому разі ми не хочемо повторити помилки, коли так званий «інвестор» обіцяє багато, а потім забуває і про підприємство, і про інвестиції. Тому навіть при організації інвестиційних конкурсів ми будемо ставити умову значної авансової платні. Але я можу сказати напевне, — треба зупинятися на виборі стратегічного інвестора, тому що це прибутки в перспективі, а ми не маємо права жити сьогоднішнім днем.

— Нині будується механізм, що має дозволити використання ОВДП у приватизації. Деякі економісти твердять, що можливість використати ОВДП для купівлі акцій приватизованих підприємств робить їх повноцінним платіжним засобом, що рівнозначно додатковій емісії без готівки. Яка ваша думка із цього приводу?

— Емісії тут немає, бо грошей це все ж таки не додає. Скоріше, мова йде про недоотримання реальних коштів. Але уряд не може відмовитися від погашення ОВДП. У разі відмови у банків буде привід звинуватити уряд, що нібито внаслідок саме його рішення не були повернуті гроші вкладникам. Я побоююся, що деякі банкіри захочуть використати цю ситуацію для того, щоб поліпшити власні справи. Тому я категорично проти жорстких рішень щодо конверсії ОВДП.

Водночас платити живими грошима також не хотілося б. Живих грошей немає і в банків, а вони хотіли б якось збільшити свою ліквідність. З другого боку, їх цікавлять підприємства. Тому я вважаю нормальною операцією, коли ОВДП будуть вкладатися в об’єкти приватизації. При цьому приватизація буде проходити практично за гроші, тому що уряд міг би домовлятися з банками і викупляти в них за заниженими цінами вкладені в приватизацію ОВДП, відразу передаючи гроші до бюджету. Тобто йде пошук нормального компромісу. Але для цього треба знайти прийнятні форми в межах законодавства.

— З огляду на небажання уряду збільшувати видаткову частину для кредитування, не важко спрогнозувати дуже ускладнене проходження бюджету 1999 року в парламенті.

— Розробка бюджету і його прийняття — дві великі різниці. Я не перестаю повторювати: першопричина фінансових потрясінь, яких зазнала Україна — нереалістичний бюджет і наша слабкість в управлінні ним. Бюджети, які ми складали в минулі роки — це що завгодно, але тільки не головний економічний документ держави. Бюджет 1999 року також не ідеальний. Уряд із повагою поставиться до будь-якої професійної критики. А зводити фахову дискусію до різноманітних заклинань про підлий уряд — це і є політичні інтриги.

Для мене особисто подальше прийняття бюджету Верховною Радою буде певним моментом істини. Хтось буде «за» прийняття цього проекту, хтось «проти» із принципових міркувань. Не суть важливо, чи принципи ці будуть комуністичними, чи рафіновано-ліберальними. Для мене вагомим є те, що «принципи», вкотре можуть бути поставлені над реальним життям. І ми, можливо, вкотре знову перетворимо бюджетний процес на політизовану бійку «принципів».

№239 11.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»