Росіяни зупиняться там, де їх зупинять українці

Україна має бути готовою до відбиття російської агресії з будь-якого напрямку. Зокрема на азовському. Це можна зробити лише нарощуванням сил і вогневих засобів, оснащення армійських підрозділів новітніми зразками озброєння. Нагадаємо, що Азовське море — наймілкіше в світі, сполучне з Керченською протокою. Максимальна глибина — 14 метрів. Усі вантажі, конче необхідні для виробничої діяльності металургійних гігантів Маріуполя та інших промислових підприємств, які є значними донорами Державного бюджету, поступають до них саме Азовським морем.

«ЗАПАНУВАТИ НА АЗОВІ ДОПОМОЖУТЬ САМІ УКРАЇНЦІ...»

Якщо не брати до уваги події навколо острова Тузли, який росіяни намагалися привласнити восени 2003 року, то, висловлюючись морською термінологією, Азовське море до весни 2014-го, не штормило. Але тоді все змінилося: «старшим братам» здалось, що вкраденого в України Криму і частини окупованого ними ж Донбасу, їм замало. І своє зажерливе око господар Кремля накинув на Азовське море: ледь не щодня російські моряки почали вдаватися до провокацій проти українських суден, зокрема з затримкою. Насамперед тих, що прямували до Маріуполя, Бердянська, де зосереджено чимало промислових гігантів нашої держави, які значною мірою наповнюють державний бюджет. Оскільки через провокаційні дії росіян вони зазнали багатомільйонних збитків, то, звісно, і відрахування до державної скарбниці скорочувались.           

Утім, вони провокували і провокують не лише економічні збитки: подібна політика на морі може призвести в недалекому майбутньому і до соціально-політичної дестабілізації ситуації в цьому регіоні, що дуже на руку нашим сусідам. Наприклад, якщо зупиняться металургійні та інші комбінати, на яких працюють десятки тисяч робітників, то люди опиняться без роботи. І без шматка хліба. Зважаючи на щоденне зомбування російським ТБ, яке уміє фальсифікувати факти, залучення агентів ФСБ та інші чинники, вони звинувачуватимуть у всіх своїх бідах українську владу. І спробуй поясни їм, хто насправді винен!.. До речі, нашими спецслужбами були зафіксовані прояви масових невдоволень робітників цих підприємств, які в своїх бідах звинувачували виключно українську владу.

Досить красномовним є відверте зізнання російського клоуна-політика Володимира Жириновського, вустами якого офіційний Кремль давно озвучує свою політику стосовно тих чи тих подій, а то й цілих країн:

— Запанувати на Азові нам допоможуть самі українці. Насамперед звичайні роботяги з промислових центрів, розташованих там...

Ще одним поясненням провокацій росіян може бути їхнє намагання змусити Україну відновити водопостачання Криму: прісної води на півострові не вистачає не лише для господарської діяльності, а й для жителів півострова. А експерти кажуть, що впродовж наступних кількох років її запаси вичерпаються взагалі. Отже, блокада, затримання морських суден у Азовському морі стала однією з складових так званої гібридної війни: якщо не вдається виснажити супротивника військовим шляхом, то в хід йдуть «мирні» варіанти його спонукання до виконання своїх умов.

А згадаймо події, що сталися в ніч на 25 листопада 2018 року, коли три українські військові судна — два малих броньованих артилерійських катерів «Бердянськ» і «Нікополь», рейдовий буксир «Яни Капу» вийшли з Одеси і попрямували до Маріуполя. Щоб дістатися туди, вони мали увійти в Азовське море через Керченську протоку. Відповідно до угоди 2003 року Азовське море — це внутрішнє море двох держав, відповідно до чого цивільні та військові судна під прапорами України та РФ можуть безперешкодно заходити через протоку та йти в свої порти. А відповідно до статей 17, 38 Конвенції ООН з морського права та статті 2 Договору між Україною та Російською Федерацією про співпрацю у використанні Азовського моря та Керченської протоки, військові кораблі України користуються свободою судноплавства в Керченській протоці та Азовському морі. А це значить, що можуть здійснювати прохід через Керченську протоку в будь-який час. Але ж для росіян закони, зокрема й міжнародні, не писані. До чого призвели їхні дії — відомо...

МІНА УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ

Заради справедливості слід сказати, що сьогоднішні проблеми в Азовському морі, були — за великим рахунком — запрограмовані ще 2003 року, коли Україна і Росія уклали двосторонній договір про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Ось що каже щодо цього ексзаступник міністра з питань окупованих територій Георгій Тука:

— Згідно з чинними нормами, закладеними в цей документ, і українські, і російські силові структури мають право зупиняти і оглядати кораблі. Обмежень не існує. Йдеться не про порушення права, а про зловживання правом.

Виникає цілком закономірне запитання: що ж робити Україні в такій ситуації? Існує кілька варіантів розв’язання цієї проблеми. Денонсувати цей договір? Але фахівці з морського права кажуть, що цього робити аж ніяк не треба. Принаймні поки що. За словами юриста-міжнародника Ольги Буткевич, існуючий договір дає можливість заявляти про порушення з боку Російської Федерації в Міжнародному трибуналі з морського права. Цю думку підтримує і професор кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Одеської юридичної академії Тимур Короткий.

— Денонсувати договір у односторонньому порядку Україна потенційно може, — каже він. — Проте я би обережно ставився до цього питання, оскільки тоді Україна позбавиться правової основи, на підставі якої зможе закликати Росію до відповідальності, оцінювати протиправність її дій.

ЧИ ВИСАДЯТЬ РОСІЯНИ МОРСЬКИЙ ДЕСАНТ?..

І військові, і незалежні експерти схиляються до думки, що така ймовірність не є фантастичною, оскільки для цього в Росії достатньо сил і засобів. Натомість наші Військово-Морські сили за цими показниками поступаються: така гірка правда... Але це не значить, що Україна повинна зустрічати непроханих гостей хлібом-сіллю...

— За умов, що склалися, потрібно більше піклуватися про захист узбережжя, — говорить військовий експерт Валентин Бадрак. — Наприклад, замінувати якщо не всі підступи до моря, то найбільш небезпечні ділянки. Ну а на тих, які потрібні нам, українцям, для користування ними, створити всі умови для оперативного встановлення мінного загородження, проведення протидесантних операцій.

Деякі скептики, прочитавши ці рядки, можуть сказати: в нас, у порівнянні з російською армією, досить примітивні засоби ураження надводних цілей, зокрема, тих же десантних кораблів, яких задіюють для висадки десанту. Але це далеко не так. Для прикладу візьмемо «Нептун» — мобільну ракетну установку, розробка якої досить активно ведеться. Щоб читач краще зрозумів її можливості, наведу тактико-технічні характеристики. Отже, «Нептун» — це комплекс крилатих ракет наземного базування з протикорабельними ракетами. Призначення — знищення або ж суттєве ураження бойових кораблів та берегових радіоконтрастних цілей як за звичайних, так і в надскладних метеорологічних умовах. У будь-який час доби. Дальність стрільби: 7—280 кілометрів. «Нептун» здатний запускати по цілях 16 ракет, а час його розгортання становить усього 15 хвилин. Зважаючи на ці ТТХ, наявність цієї протикорабельної установки дасть можливість ефективно захищати акваторію не лише Азовського, а й Чорного морів. За словами генерального конструктора — генерального директора державного конструкторського бюро «Луч», де і народжується «Нептун», Олега Коростильова, розробка ракети завершена. Залишилося провести випробування, спрямовані на покращення бойових характеристик. Залишається одне: достатнє фінансування робіт і прискорення «запуску» «Нептуна» в серійне виробництво.

Утім, військове відомство, не очікуючи «Нептуна», теж не сидить, склавши руки. Зокрема, до Бердянська відправили кілька бронекатерів. За неофіційною інформацією, найближчим часом передбачається побудувати не менше як 10 катерів, здатних більш-менш успішно боротися з надводними цілями. З них планується створити тактичну групу, місцем базування якої стане один з південних портів.

— Відсутність сильного морського потенціалу з боку ЗС України можна компенсувати за рахунок окремих компонентів сухопутних військ, — вважає колишній заступник начальника Генерального штабу ЗС України генерал-лейтенант Ігор РОМАНЕНКО. — Зокрема, артилерії, реактивних систем залпового вогню і танків, готових вести вогонь по морських цілях. А також вертольотами Мі-24, штурмовиками Су-25 та бомбардувальниками Су-24, яких у нас, дякувати Богу, вистачає.

Україна вже отримала кілька сторожових американських катерів типу «Айленд». Данія теж не проти продати Києву три мінні тральщики. І все ж, на жаль, усього цього не вистачає для гідної відсічі ворогу, якщо він спробує атакувати нас з моря. Тож залишається ще два варіанти розв’язання цієї проблеми.

За умов, що склалися, потрібно більше піклуватися про захист узбережжя, — говорить військовий експерт Валентин Бадрак. — Наприклад, замінувати якщо не всі підступи до моря, то найбільш небезпечні ділянки. Ну а на тих, які потрібні нам, українцям, для користування ними, створити всі умови для оперативного встановлення мінного загородження, проведення протидесантних операцій.

Перший — міжнародна допомога, тобто посилення санкцій з боку США та країн Європи. А резервів тут стільки, що хоч греблю гати. Та чи будуть вони використані — питання не до українських політиків. Другий — зміцнення бойової готовності берегових частин наших Військово-Морських сил, призначених для відбиття агресії з боку моря. І в цій царині дещо робиться...

ГОТУЄМОСЬ ДО ЗАХИСТУ УЗБЕРЕЖЖЯ

До честі наших військових, до можливої висадки морського десанту вони почали готуватися ще 2015-го. Наприклад, у районі Маріуполя, яке є прифронтовим містом, зведено оборонні загородження, іншу інфраструктуру, яка використовуватиметься в час «Х».

Посилено армійське угруповання Збройних сил у напрямку Азовського моря. Наприклад, почастішали військові навчання, на яких відпрацьовуються варіанти можливих дій. Причому з бойовою стрільбою танків та броньованих машин піхоти: екіпажі танків Т-64 та БМП виконують завдання зі стрільби по умовному ворогу й тактики ведення бою.

— У військовому відношенні українське узбережжя Азова надійно захищене, — заявив після інциденту з українськими військовими кораблями генерал-лейтенант Сергій НАЄВ — на той час командувач ООС, а сьогодні заступник начальника Генерального штабу ЗС України. — Зокрема, з боку акваторії Азовського моря проведено цілий комплекс заходів щодо вдосконалення системи оборони, з командуванням ВМС ЗС України налагоджено взаємодію з питань обміну розвідувальною інформацією про повітряну, наземну і морську обстановку, створене і угруповання протидесантної оборони.

Чи ризикне російське керівництво віддати наказ атакувати Україну ще й з моря — достеменно невідомо. Але, знаючи апетити Путіна та його кремлівської зграї, виключати таку ймовірність не варто. Отже, потрібно бути готовими і до такого сценарію. Адже події навколо Криму і Донбасу переконливо довели: росіяни зупиняться там, де їх зупинять самі українці...