«Світовий» рецепт для одужання

Українська економіка потребує ліків для подолання кризових явищ у головних своїх галузях. Неприємності у банківському, будівельному, металургійному і хімічному секторах — лише вершина айсберга, що насувається на країну із заходу. У цих умовах фінансова, технічна та консультативна підтримка від міжнародних фінансових установ є дуже важливою для розв’язання цих проблем. Про те, які заходи готує Світовий банк для того, щоб допомогти Україні подолати негативні економічні явища, «Дню» розповів директор Світового банку в Україні, Білорусі та Молдові Мартін РАЙЗЕР.

— Розкажіть, будь ласка, про пакет програм, підготовлених Світовим банком для надання Україні допомоги в подоланні негативних наслідків економічної кризи.

— У нас передбачено три напрямки. Перший — підтримка структурних реформ, що здійснюється через надання уряду позики на політику розвитку. Протокол переговорів у цій позиці ми нещодавно підписали з урядом і чекаємо, що до кінця 2008 року наша рада директорів ухвалить рішення про виділення $500 мільйонів. Слід сказати, що процес структурних реформ в Україні не завершено. Ще досить багато завдань не виконано, й ми сподіваємося, що програма надання позик на політику розвитку буде продовжена в майбутньому. Другий напрямок — підтримка для реабілітації банківського сектора. Тут говорити про обсяги фінансування зарано. Але можу підтвердити, що реалізовувати цю ідею ми будемо разом із Мінфіном, НБУ та нашими колегами з МВФ, ЄБРР та іншими донорами. Ця робота потребуватиме певного часу. Третій напрямок — інвестиції в інфраструктуру (відповідні проекти передбачені в рамках Стратегії партнерства банку з Україною на 2008—2011 роки: поліпшення автошляхів, залізничного сполучення, проекти в галузі енергетики). Найближчим часом я чекаю закінчення підготовки двох позик: один на $400 мільйонів для модернізації дороги Київ—Харків, а другий — проект модернізації залізниці Знам’янка—Джанкой. От його вартість до кінця ще не визначена. Але можу сказати, що це буде серйозна сума.

Зараз Україні необхідно (й вона має таку можливість) перерозподілити бюджетні ресурси більш ефективно. Рік тому ми підготували великий огляд управління державними фінансами, й там є низка пропозицій, що можуть виявитися актуальними сьогодні. Особливо це стосується перерозподілу ресурсів для надання послуг соціального захисту більш цілеспрямовано. І друге, Україні треба приділяти більше уваги захисту інвестиційних проектів інфраструктури. Міжнародний досвід свідчить, що за такого підходу країна швидше виходить із кризи й розвивається.

— Які у вас є пропозиції з приводу розподілу бюджетних коштів і які моменти пропонуєте уряду врахувати в проекті бюджету на 2009 рік?

— Все перераховувати не буду, але можу навести один приклад. В Україні є два хороші таргетовані бюджетні трансферти: один надається найбіднішим сім’ям, а другий — сім’ям із одним годувальником. Ми проаналізували ці дві програми й побачили, що за першою програмою 70% цієї суми дійсно надається бідним людям, а за другою — більше ніж 50%. Якщо порівняти з ефективністю цілеспрямованості всіх інших соціальних трансфертів, то це велика різниця. Середня ефективність соціальних трансфертів 2007 року становила не більш ніж 20—25%. Це означає, що з усіх соціальних трансфертів, які є в бюджеті, лише 25% дійсно надається людям, які потребують державної допомоги. Тобто якщо не дуже ефективні програми будуть згортатися, то буде збільшено кошти для більш ефективних програм. Таким чином можна заощадити в бюджеті гроші й надати їх людям, які дійсно потребують цього.

— Які з бюджетних програм, на вашу думку, неефективні?

— У соціальній сфері чимало пільг надається людям для оплати комунальних послуг, для освіти, але слід переглянути, яка кількість людей дійсно потребує державних пільг. Найбільш очевидний приклад — пільги, які отримують депутати в парламенті. Я думаю, що в парламенті є багато депутатів, яких не можна назвати малозабезпеченими. З цього можна починати. Звісно, лише один цей крок не дасть достатньої суми для фінансування необхідних програм, але це стане сигналом.

— Наскільки Україна зацікавлена в отриманні інших фінансових інструментів від групи Світового банку, наприклад, гарантій?

— У групі Світового банку є Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ — страхує приватний сектор від політичних ризиків — Авт.), яке вже видало гарантії Райффайзенбанку та Укрсоцбанку. Україна є одним із найважливіших клієнтів для БАГІ в світі. І це абсолютно правильно, з огляду на нинішні обставини, і робота в цьому напрямку триватиме. Надання гарантій від Світового банку зараз особливо важливе для фінансового сектора, для виробничих галузей, яким вони можуть знадобитися.

— Отримувати такі гарантії зможуть лише банки з міжнародними материнськими структурами?

— Насамперед вони, адже саме материнські структури звертаються до БАГІ з відповідною пропозицією. Але це не виключає варіанта, що й суто українська структура може звертатися до БАГІ.

— Як ви думаєте, чи потрібно націоналізувати проблемні банки?

— Це лише один аспект реабілітації банківського сектора.Саме зараз проводиться діагностика банківського сектора Нацбанком, і в результаті ми зможемо чітко зрозуміти, яким банкам дійсно потрібен додатковий капітал, а яким — ні. Щодо націоналізації, то я вважаю, що саме власники банків повинні бути насамперед зацікавлені в захисті своїх структур. Ми б хотіли, щоб процес реабілітації банку відбувався за рахунок власника. Але якщо з певних причин він не може цього зробити, то потім виникає запитання, який банк потрібно рятувати. Якщо банки системні, то внаслідок їхнього розвалу можуть виникнути проблеми для цілого банківського сектора. І якщо це так, то це мотив для держави захистити фінансову систему, надавши додатковий капітал цим банкам. Якщо ж банки не є системними, то навіщо потрібна націоналізація? Набагато простіше їх скоротити і зберегти депозити через фонд гарантування вкладів або інші інструменти.

— Ви сказали про реструктуризацію банківської системи. Скільки часу це може зайняти?

— Складно спрогнозувати. Але очевидно, що за місяць-два цього точно не буде. Тож потрібно закінчити діагностику, а потім зробити висновки.

— 2009 року країна повинна виплатити за зовнішніми зобов’язаннями, включаючи суверенну та корпоративну заборгованість, близько мільярдів. Чи можна це зробити без проблем в умовах кредитного дефіциту?

— Питання зовнішніх боргів — це питання довіри інвесторів до України. Звичайно, якщо всі інвестори хочуть піти, то виникають проблеми. Але таких тенденцій я не бачу на українському ринку, тому що багато інвесторів знають: в Україні займатися бізнесом вигідно, адже можливість заробити нікуди не поділася. Головне, щоб існувала макроекономічна програма, план структурних реформ, була політична воля — і все це реально впроваджувалося, як було узгоджено з нашими колегами з МВФ. Тоді збільшується рефінансування банків, а значить — знижується так званий розрив фінансування. Просто слід впровадити заходи, передбачені антикризовою програмою та меморандумом.

— Президент сказав, що формування та наповнення бюджету 2009 року буде найскладнішим за останні 8—10 років. Чи готовий Світовий банк у разі бюджетного дефіциту знову надати Україні кредит?

— Якщо фіскальна політика буде відповідальною, а загальна економічна картина вимальовуватиметься в рамках, передбачених меморандумом із МВФ, то Світовий банк готовий буде надати фінансування для бюджету. Якщо ж почнуть обіцяти виділяти та розподіляти бюджетні гроші всім, не беручи при цьому до уваги, чи є ці ресурси, а чекатимуть фінансування Світового банку, то це нереально. Ми розуміємо, що наступний рік буде складним для України, і ми готові її підтримати. Але робитимемо це в рамках збалансованої економічної політики.

— Назвіть оновлені макропоказники на 2009 рік.

— Сьогодні не час говорити про це, тому що до кінця ситуація неясна. Хочу сказати, що наше бачення розвитку макроекономічної ситуації в країні більш-менш співпадають із прогнозами МВФ, але свої прогнози ми озвучимо наприкінці року.

— Чи підтримуєте ви думку, що подолання кризових явищ в українській економіці залежатиме від подолання кризових явищ у бюджеті?

— Я би сказав інакше. Україна не бідна країна, і український бюджет не бідний також. Просто там є можливість більш ефективно використати його ресурси. Звичайно, зробити це в умовах макроекономічного безладу набагато складніше, ніж, коли все в нормі. І я не бачу бюджетної кризи, а, навпаки, бачу важелі для захисту ефективних бюджетних програм шляхом зменшення неефективної витрати ресурсів.

— Можете підтвердити або спростувати, що в своїх бюджетних рекомендаціях уряду ви пропонуєте зменшити державну підтримку на вартість імпортного газу для підприємств теплокомуненерго?

— Все питання полягає в тому, як визначати підтримку. Ми за те, що б тарифи на комунальні послуги для споживачів і для комунальних підприємств збільшувалися до рівня ринкової вартості газу поступово: протягом двох років. Цей крок поліпшить фінансове становище цих підприємств, але він, безумовно, потребує підтримки не тільки на центральному, але й на місцевому рівні. Крім того, населення має розуміти, що в усьому світі люди платять реальну вартість енергії. Чому в Україні весь цей час було не так ?

— Наскільки доцільно йти на такі кроки зараз, коли в країні прогнозують збільшення безробіття і зменшення заробітної плати?

— Це, зрозуміло, складно зробити, але уникнути цього не можна. Отримані прибутки також дозволять НАК «Нафтогаз України» повертати взяті кредити і поліпшити якість комунальних послуг. Це було зроблено 2006 року, коли середня зарплата була менше, ніж сьогодні, і це рішення не було скасоване. З принципової точки зору, далі зволікати з підвищенням вартості комунальних тарифів не можна.

— Чи не вважаєте ви, що разом із переглядом комунальних тарифів треба було б переглянути і критерії відбору громадян, які належать до категорії малозабезпечених?

— Тому ми й говоримо про цілеспрямованість субсидій. Підтримку маємо надавати насамперед найбіднішому населенню. Повернімося до програми для найбідніших. Якщо взяти 20% найбідніших українців, то тільки 3% з цієї категорії охоплюються програмою для малозабезпечених сімей. Держава і має дивитися ось на цю категорію. А коли її представники отримають допомогу держави і в бюджеті залишаться ресурси, тоді можна розглядати громадян із більш високими прибутками.

— Як ви вважаєте, чому прийняті антикризові механізми погано працюють?

— Про це поки говорити зарано. Я наголошую, що треба впровадити всі передбачені механізми, а потім тільки дивитися. А якщо вони не впроваджуються, якщо все постійно блокується, якщо у всіх є свої плани, кращі за інші, то, звичайно, всім буде не зрозуміло, який план дійсно реалізовувати. Такий підхід не полегшить боротьбу з кризою.

— Тобто ви маєте на увазі, що у нас більше говорять, ніж роблять?

— Це ви сказали. Існує антикризова програма, підписано меморандум з МВФ. Зараз треба виконувати його, і я гадаю, що буде результат.

— Ваше ставлення до думки, що впровадження плаваючого курсу здатне розв’язати проблему з платіжним балансом, але, разом із тим, це спровокує інфляцію і спекулятивні дії на валютному ринку?

— Девальвація важлива для встановлення реального курсу гривні. Україна потребує поліпшення конкурентоспроможності, і валютна політика може в цьому допомогти. Треба підтримувати валютну політику фіскальними заходами, щоб курс регулювався через більш жорстку монетарну політику, а також визначити, за якими критеріями виділяється рефінансування в банківській системі. Це можна і треба робити. А більш гнучкий курс, на мою думку, єдиний інструмент для боротьби з міжнародним шоком. І не обов’язково це призведе до збільшення інфляції і спекулятивних дій. Головне, якщо всім учасникам ринку буде зрозуміло, яку політику проводить Нацбанк, тоді все буде в нормі. Це питання відновлення довіри і до дій Нацбанку, і уряду.

— Що має зробити Нацбанк, щоб повернути довіру людей і банків?

— Це краще спитати у представників приватного бізнесу. Мені здається, що це питання комунікації, роз’яснення, надання інформації і послідовності в діях..

— Наскільки негативно вплине девальвація на кількість проблемних активів у банківському портфелі?

— Звичайно, це дасть певний ефект. Тому ми паралельно працюємо і над програмами реабілітації банківського сектора, щоб побачити наскільки значним може бути такий вплив і, як на це реагувати.

— Який механізм захисту має бути передбачено для банківських клієнтів, які вже платять підвищену кредитну ставку, і разом з тим спостерігається падіння їхніх прибутків?

— Міжнародний досвід засвідчує: якщо хороший клієнт хоче зачекати з виплатами відсотків, то існує елемент добровільної реструктуризації кредиту. Для цього треба, щоб Нацбанк прийняв певні нормативи, які б стимулювали банки це робити.

— Які можливі шляхи перерозподілу фіскальних витрат із метою пом’якшення соціальних наслідків кризи ви бачите?

— Деякі вже назвав. До них можу додати ще більшу цілеспрямованість соціальної підтримки, збільшення інвестицій в інфраструктурному секторі, щоб збільшити кількість робочих місць і підвищити попит на внутрішні ресурси, наприклад, метал.

— Ще кажуть, що можна впровадити прогресивне оподаткування прибутків фізичних осіб.

— Я не знаю, наскільки це дасть ефект відразу. Я не впевнений, що є багато людей, для яких прибутковий податок — велика проблема. Більший вплив мають інші податки.

— Суть у тому, що кошти, заощаджені від пониження податку, люди зможуть використати на оплату підвищених відсотків за кредитами або на оплату підвищених комунальних тарифів.

— Та чи будуть платити багаті люди, якщо збільшиться податок? Мені здається, що треба підходити інакше. Подумати, як впровадити систему більш точної оцінки прибутків фізичних осіб. Для цього податкова адміністрація має застосовувати непрямі методи, треба декларувати не тільки ваші офіційні прибутки, але й наявність машини, квартири тощо. Потім все це перевіряється і з’ясовується, що де сплачено з усього, а де — тільки мала частка. Отже, при вдосконаленій системі декларування прибутків ви можете збирати більше податків, ніж зараз.

— Чи допоможе поновленню кредитування зменшення облікової ставки Нацбанком? І чому?

— Ні, зменшення кредитної ставки Нацбанком не допоможе вирішити питання з кредитуванням. Це тільки послабить монетарну політику, дасть більше монетарній ліквідності. А куди йде ця ліквідність? Вона йде не в інвестиції, а на валютний ринок. Тому треба зміцнювати монетарну політику, щоб підтримати курс валют.

— Наскільки ефективним чинником подолання кризових явищ у вітчизняній економіці може бути розширення українско-російського торгового потенціалу?

— Більше торгівлі з Росією — це зручно і добре, та треба подумати, чому не використовується цей потенціал. Якщо існують обмеження через інфраструктурні або бюрократичні бар’єри — їх треба зняти. З іншого боку, існують пропозиції щодо створення єдиного економічного простору між Росією та Україною. Тоді для його реалізації треба збільшувати українські тарифи, щоб вони були на рівні з російськими. Але в цьому питанні можуть виникнути проблеми із СОТ.

— Тобто створення єдиного економічного простору не є можливим з причини...

— Ні, це не виключено, але існують певні обмеження або вимоги СОТ. І мені здається, що для України найвигідніший вихід із кризи — це не тільки розширення торгівлі з Росією, але й з усіма країнами світу. Україна стала членом СОТ і потрібно розвивати цей потенціал. Росія є одним із найбільш привабливих партнерів, але є країни Європи, Близького Сходу та інші.

— Чи правильно робить уряд, що допомагає великому бізнесу виходити з кризового стану і одночасно не робить ставку на малий та середній бізнес?

— Ви маєте рацію, зараз потрібно говорити про реформи для малого та середнього бізнесу, щоб поліпшити бізнес-клімат загалом. Як мені відомо, в цьому напрямку розроблено пакет законопроектів, які підтримає в парламенті комітет з підприємництва. Це стосується ліцензування видів діяльності, зменшення дозвільної документації, зменшення мінімального капіталу, що дозволить людям створювати нові компанії та робочі місця. Цими законопроектами ліквідуються бюрократичні бар’єри, про які ми говоримо протягом десяти років. Ці бар’єри треба просто зняти, і вихід із кризи прискориться.

— Чи ставить під загрозу виконання проектів Євро-2012 неприйняття закону про держзакупівлю?

— Приймати цей закон необхідно і чим швидше, тим краще. Ми працювали над його текстом разом із Мінекономіки та підтримуємо розроблену версію закону, яка, на нашу думку, відповідає міжнародним стандартам. Неприйняття закону поставить під велику загрозу ефективне використання всіх державних ресурсів. І якщо ми сьогодні говоримо, що на даний момент у держави немає достатніх ресурсів для надання підтримки малозабезпеченому населенню, а країна досі не має закону про регулювання держзакупівлі, на що щорічно виділяється близько 7% ВВП, — тоді ви самі можете зробити висновки.