ЩОДЕННИК

6 серпня

Дочка вчиться читати. Класика з «Букваря»: «Ну-мо-ну-мо, у ко- ло!». Протягом вечора дитя повторює речитатив кількадесят разів. Слова мимохіть западають мені у пам’ять. Уже три дні ходжу, бубоню: «Ну-мо-ну-мо, у ко-ло!». Їду на колегію в райдержадміністрацію, де буде розглядатися питання консолідації всіх політичних сил району, а воно «Ну-мо-ну-мо, у ко-ло!». Дивлюся по телевізору новини, де пані прем’єрка погрожує нашим новоспеченим капіталістам реприватизацією, а на думці «Ну-мо-ну-мо, у ко- ло!». З’ясовуємо з дружиною стосунки, а в вухах доччин голос «Ну- мо-ну-мо, у ко-ло!». Проводжу в редакції планування номера газети, відзначаю слабку роботу рекламного відділу, обіцяю всіх позвільняти до дідька, а воно — «Ну-мо-ну-мо, у ко-ло!». Геополітичні вектори Президента, стратегічні напрямки уряду, лінії Верховної Ради… Простолюду поміж тих ліній, векторів та напрямків легко зацькуватися. Круть туди, глип сюди, гледь десь інде… Не життя, а шарпанина. Інша справа — у колі. Затишно, надійно, впевнено, родинно. Приходжу додому, а з дитячої долинає наполегливе «Ну-мо-ну-мо, у ко-ло!».