Передчасний ювілей

Забудькуватому читачеві ми нагадаємо, що 15 березня очікується або трагічна, або безпрецедентна подія: цього дня має прояснитися питання, чи уникне Україна оголошення дефолту за міжнародними зобов’язаннями уряду.

Хоча прийнято вважати, що в разі відмови уряду від платежів країна не може, подібно підприємству, стати банкрутом, втім, кредитори мають у своєму арсеналі набір засобів, що примушують боржника платити. По-перше, це загроза політичної конфронтації з країнами-кредиторами, яка може призвести до конфіскації активів країни-боржника. По-друге, це перспектива припинення двосторонньої торгівлі, ембарго на постачання ключових товарів і надання приватних кредитів. По-третє, це припинення міжнародної допомоги. І так далі в тому ж дусі. Зрозуміло, що ефективність таких конфронтаційних заходів вельми обмежена, тому уряд не без підстав сподівається на сприятливі новини до 15 березня. Звісно, за умови, якщо…

ПАРТІЯ ІМЕНІ МВФ

…Якщо відмову Міжнародного валютного фонду дати Україні грошей не буде сприйнято кредиторами, як сигнал з корабля, що тоне.

Потрібно зазначити, що поки МВФ шле саме такі сигнали. Інакше важко зрозуміти, чому місіонери фонду з такою завидною завзятістю вживають до України «провальну» тактику співпраці.

У переліку заходів, котрі уряд має виконати для поновлення 3-річної програми EFF, нараховується 79 пунктів. З них до 1 березня вже треба було виконати 42. Ця крута суміш із дрібних і великих завдань, на думку багатьох експертів, має вельми просте пояснення: мовляв, і уряду, і МВФ вигідно продемонструвати грандіозні плани, щоб потім мати можливість першому виконати, а другому погодитися тільки з тим, що вигідно кожному з них з міркувань політичної кон’юнктури.

Серед цих заходів є, наприклад, такі, як «ліквідація всіх вільних зон і спеціальних зон розвитку». І ще: «ухвалити постанову, що скасовує всі дискримінаційні податкові звільнення й відстрочки платежів», «скасувати указ Президента про пріоритетний розвиток базових галузей у Донецькій і Дніпропетровській областях», «НБУ призначить перехідне правління банку «Україна», попри інтереси акціонерів і почне процедуру ліквідації за умови невиконання показників на цей час». Навіть непосвяченому в тонкощі процедур розподілу національної власності зрозуміло, що ні в уряді, ні в адміністрації Президента не знайдеться бажаючих позбавити переможців торішньої війни за пільги їхньої «заслуженої» нагороди.

Таким чином, з точки зору мети — оздоровлення економічної ситуації — необхідні від уряду заходи цілком могли б принести певні результати. Але з точки зору не гіпотетичного, а реального результату, прогноз явно несприятливий. Передусім внаслідок незбігу одномоментних пріоритетів Міжнародного валютного фонду та уряду «реформаторів».

Будучи «негласним» членом уряду, Міжнародний валютний фонд приблизно півтора року тому істотно змінив (звісно, нікого про це не попереджаючи) свою тактику в Україні. Протягом перших 3 років роботи в нашій країні в програмах фонду ще вгадувалася ідея реорганізації економіки із спиранням на засоби економічного регулювання, тобто, за допомогою інструментарію монетарної, бюджетної, структурної політики. Інша справа, що такі програми завершувалися або достроково, або з мінімальними успіхами. Однак остання програма EFF — свого роду експеримент. Справа в тому, що надмірний перелік пунктів, підпунктів, додатків і застережень уже не концентрується на моделюванні економічного простору. У них тепер зовсім інша мета: впливати на економіку опосередковано — через програмування політичних процесів.

Така гіпотеза має безліч доказів. Адже не без зусиль МВФ було «не затверджено» екс-прем’єра Пустовойтенка; саме фонд був ініціатором призначення пана Ющенка. Тепер МВФ «рекомендує» змінити менеджмент у банку «Україна», позбавити впливу нафтогазових українських «олігархів», пояснює, як саме уряд має приймати й виконувати свої рішення… А як нагороду за старанність обіцяє «презент».

УРЯД КЕРМУЄ НЕ ТУДИ

А можливо, вибрана тактика фонду щодо України не має альтернатив? Дійсно, з одного боку, власним статутом МВФ заборонено втручатися в політику, а з іншого боку, світовий досвід демонструє пряму залежність успіху реформ від сприятливого (некорумпованого — передусім) політичного середовища. Зазначимо, це протиріччя супроводить кредитну співпрацю українського уряду і МВФ із перших днів так званих ринкових реформ.

Оцінка соціально-економічної ситуації в Україні А.Пасхавером, президентом Центру економічного розвитку, також свідчить про необхідність неординарного підходу до української дійсності. На його думку, в країні відбувається процес формування бюрократичного капіталізму, де бюрократія визначає темпи, пропорції, якість виробництва і відтворювання приватного капіталу. Збиткова економіка і «проїдання капіталу», що випливає з неї, як форма господарювання є вигідною працівникам державної машини, що приватизувала правомочність держави з регулювання й контролю підприємництва (податки, правопримус, землевідведення, санітарний контроль, регулювання цін, державні гарантії тощо). Насильство або загроза насильства забезпечують аналогічні правомочності криміналітету. Однак саме бюрократія має реальні можливості трансформувати у власних інтересах господарську систему і систему державного управління.

Отже, бюрократичний капіталізм примушує фінансових партнерів України відмовлятися від звичайних форм співпраці кредитора і позичальника. Що ж пропонується натомість? Натомість пропонуються, на перший погляд, адекватні бюрократичному капіталізму засоби: політичний тиск, витіснення й позбавлення владної «ренти». Інакше кажучи, міжнародні партнери, зіткнувшись із неприйняттям в Україні зрозумілої в ринковому світі логіки реформ, переймають національний колорит трансформації, при цьому випускаючи з уваги, що національний колорит не може компенсувати проведення ринкових реформ.

Але повернемося до того, з чого ми почали. 15 березня уряд складатиме іспит, який у разі успіху може стати для нього фатальним (у разі неуспіху він тим більше буде фатальним). На жаль, уряд Віктора Ющенка забув про одну особливість своєї місії. Прийшовши у владу з наміром провести реформи, він забув, що ринкові реформи не можуть бути зведеними до набору організаційних заходів і методичних прийомів. Ці реформи мають бути орієнтованими на самопосилення, тобто формування соціальних сил і політичних механізмів, що дозволяють реалізувати дух реформ. За іншого випадку ринкові реформи посилять і стабілізують владу бюрократії над приватним капіталом.

Віктор Ющенко як банкір чудово засвоїв, які сигнали треба посилати фінансовому співтовариству. Але ставши на чолі уряду, він не врахував, що у нього зовсім інша аудиторія: нині він позбавляється підтримки бюрократів, звузивши їхні рентні заробітки, позбавляється підтримки виробників, не виправдавши їхніх надій на економічну свободу і захист від державного рекету, позбавляється підтримки МВФ, не зумівши переконати його в несхожості з колишніми урядовими лідерами. А шкода.