«Борщагівську пігулку» проковтнути не вдалося

ОСТАННІ ВІСТІ З «ПЕРЕДОВОЇ»

Починаючи з четверга 6 липня й закінчуючи минулим понеділком склади готової продукції Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу (БХФЗ) стояли зачинені. У зв’язку з «черговою перевіркою» діяльності підприємства їх опломбували співробітники Управління податкової міліції ДПА у м. Києві. Транс портні автомобілі, надіслані з різних областей України за медикаментами для лікарень, пологових будинків, шпиталів, аптек, поцілувавши, як кажуть, на дверях замок, мусили повертатися додому впорожні. За словами заступника директора з виробництва БХФЗ Людмили Дідик, збитки заводу в цей період складали близько 300 тис. грн. в день. Загалом з 6 по 11 липня завод утратив понад 1,2 млн. грн.

Навіть для такого флагмана галузі, як Борщагівський хіміко-фармацевтичний, котрий займає друге місце в Україні з обсягів виробництва медпрепаратів, це чимала сума. Подібних же перевірок, які в більшості випадків закінчувалися цілком безневинною констатацією «порушень не виявлено», зате завдавали підприємству збитків на мільйони гривень, за останні п’ять років було проведено стільки, що й не порахувати. Так, лише 1999 року «Борщагівку» трясли десять разів, 1998 року — двадцять. Ревізори прибували з найвищих інстанцій: починаючи з податковиків і закінчуючи представниками Мін’юсту, Мінекономіки, МВС, Генпрокуратури.

Проти керівництва підприємства, зокрема, його генерального директора Людмили Безпалько тричі порушувалася кримінальна справа, і тричі за відсутності складу злочину скасовувалася. Наразі ревнителі закону вчетверте струсили пил з архівних томів і знову заходилися «копати» компромат. Паралельно на адресу директора та членів її родини йшли анонімні погрози фізичної розправи. Зрештою, «комплексний» пресинг призвів до того, що жінка останні кілька тижнів просто мусила переховуватися.

ПРИКЛАД, ЯКИЙ УВІЙДЕ ДО ПРОГРАМИ ЮРИДИЧНИХ ФАКУЛЬТЕТІВ

Під час моєї розмови з членами правління Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу хтось із них обмовився, мовляв, подейкують, що «борщагівську справу» та судово- юридичні тенета, в яких підприємство борсається вже близько 5 років, розглядають на юридичному факультеті — у якості прикладу, як у новітні часи за допомогою елементарного нехтування законом можна «поставити на коліна» підприємство, навіть таке економічно потужне (рішенням Кабміну його занесено до Переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економфіки та безпеки держави), як БХФЗ.

Заступник директора заводу Людмила Дідик після цих слів сказала: «Будемо сподіватися, що наступний семінар студенти-юристи проведуть на тему: як держава стала на захист справедливості, й стратегічне підприємство все ж підвелося на повен зріст».

Важко приховати в очах вогник оптимізму, тим паче, людям, котрі п’ять років «провоювали» з глибоко ешелонованою структурою, у якої на меті було одне — підімнути, відібрати, розтоптати. Він є. І не в останню чергу через те, що заводчани нарешті відчули підтримку.

Рада національної безпеки й оборони на чолі з Президентом Леонідом Кучмою вивчила увесь вузол питань довкола Борщагівського хімфармзаводу й вирішила поставити в цій справі крапку. Безпрецедентний випадок: уперше в історії сучасної України локальний, здавалося б, конфлікт стає предметом розгляду на такому високому рівні. За словами Євгена Марчука, настав час продемонструвати державну єдність та силу у справі захисту вітчизняного товаровиробника, у даному випадку стратегічне підприємство, яке потрапило в поле дії нечесних на руку бізнесових структур, і через різновекторність дій, мотивів та рішень органів державної влади не в змозі самотужки вирішити комплекс проблем.

«Україні потрібне діюче потужне підприємство, а не обібрана до нитки закордонним псевдоінвестором фірма-жебрак», — сказав Євген Марчук.

ВАЖЛИВІ НЮАНСИ

Не буду заглиблюватися в історію й переказувати фабулу конфлікту, що виник між Борщагівським хіміко-фармацевтичним заводом та американською фірмою «R&J Trading International, Inc.» ще 1994 року.

Про це було написано в газетах, знято на відео й розказано по радіо достатньо. В тому числі, в цьому потоці було достатньо й відвертої «заказухи».

Зупинюся лише на кількох деталях, які проливають світло на суб’єктів спору. Перша: на час створення СП якраз було прийнято закон, який «дарував» спільним підприємствам ряд пільг. Друга: 1994 року БХФЗ вийшов із структури Дарницького хімфармоб’єднання, опинившись біля «розбитого корита»: у перші дні не було ні грошей, ні пристойної матеріально-технічної бази, ні перспектив. Третя: саме в той час на заводі «випадково» з’явився представник, він же президент, він же власник згадуваної фірми «R&J Trading International, Inc.» підданий США Джейкоб Ямпель (до речі, колишній наш співвітчизник, котрий емігрував до Сполучених Штатів на початку 70-х років) у супроводі не менш «стовідсоткового» американця Ростислава Фурмана, чия особистість була вже й зовсім знайома заводчанам: до виїзду в Штати він працював у Дарницькому хімфармоб’єднанні, а його мати — майстром ОТК на рідному Борщагівському ХФЗ. Від «рідних» американців пролунала пропозиція створити на базі заводу українсько-американське СП.

Неважко здогадатися, які висновки можна зробити, з’єднавши докупи лише ці три деталі. А крім них була ще маса всіляких нюансів. Так, не останню роль відігравав той фактор, що за спиною директора заводу Людмили Безпалько стояли майже 600 робітників підприємства, котрим потрібно було дати роботу і платити зарплату, інакше вся ідея виходу з-під юрисдикції Дарницького об’єднання, за яку дружно проголосував колектив, зійшла б на пси.

І директорка, не маючи часу вивчити питання до кінця, таки зважилася на ризикований крок і пристала на пропозицію Ямпеля та Фурмана.

Отож, 22 червня 1994 року сталася подія, від якої підприємству й досі «гикається» — Ленінградська райдержадміністрація м.Києва зареєструвала українсько-американське спільне підприємство «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

За 13 місяців, користуючись правами акціонера, «земляки» викачали з заводу у формі дивідендів $1 млн. 920 тис., затративши при цьому (на внески до статутного фонду СП) лише $200 тис. Більш як півтора мільйона чистого прибутку — непогано як для початку. Хтозна, скільки б псевдоінвестори загребли згодом, якби дирекція заводу на чолі з Людмилою Безпалько вчасно не зрозуміла, що має справу з «бізнесменами», для яких основною метою було отримати з СП якомога більший прибуток, не дбаючи при цьому ні про реконструкцію, ні про наукові розробки, ні про соціальну сферу, ні про людей.

Для порівняння кілька цифр: на будівництво та реконструкцію виробничих об’єктів 1995 року СП витратило $2 млн. А вже наступного року, коли колектив реорганізувався у ЗАТ Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» і нарешті скараскався заокеанських добродіїв, ця цифра зросла майже удвічі й склала $3,7 млн. Усього за останні 5 років у модернізацію виробництва БХФЗ вклав $14,5 млн.

ЦЯ СОЛОДКА СПОКУСА — СКОСИТИ, НЕ СІЯВШИ

Експерти з-поміж непродуманих кроків, зроблених керівництвом заводу під час укладання «нерівного шлюбу» з американською стороною, виокремлюють вагомий позитивний момент, який, власне, і став у подальшому запорукою збереження самостійності підприємства й уберіг його від повної узурпації фірмою «R&J Trading International, Inc.».

Колектив Борщагівського хімфармзаводу, передавши до статутного фонду СП 6% основних та обігових коштів (що дозволило повністю покрити 50-відсоткову частку української сторони в розмірі $250 тис.) та віддавши йому в оренду більшу частину майна підприємства, усе ж проявив мудрість і ввів до договору невеликий пункт: оскільки на момент створення СП українського підприємства не існувало (його борщагівці просто ще не встигли зареєструвати), то майно здається СП в тимчасове користування — до створення працівниками заводу окремої юридичної особи.

Інтуїтивно вони, мабуть, відчували, що повністю довірятися «добрим заокеанським дядечкам» не варт, і на всяк випадок залишили собі шлях для відступу. Як у воду дивилися.

Непомірні апетити «земляків», котрі жадали дивідендів, як повітря, стали повільно, але неухильно підштовхувати українсько-американське СП до банкрутства. Вклавши в спільне підприємство майже все й працюючи, як кажуть, на повну котушку, колектив заводу з подивом спостерігав за партнером по бізнесу — фірмою «R&J Trading International, Inc.» в особі Джейкоба Ямпеля, котрий тільки те й робив, що вимагав виплати дивідендів, майже повністю самоусунувшись від виконання своїх прямих інвестиційних зобов’язань. Більше того, проявляючи елементарну партнерську непорядність у стосунках з українськими акціонерами, компанія «R&J Trading International, Inc.» протягом року поставляла для заводу сировину за цінами, що на 20—30% перевищували світові. Часто-густо сировина була неякісною, що підтверджується відповідними актами Торгово- промислової палати України.

Після того, як спливли усі ці факти, справжні наміри американської фірми уже неважко було розкусити. Отож колектив заводу, навчений гірким досвідом, робить тепер ряд цілком обдуманих і вивірених кроків: оперативно реєструє власне підприємство — ТОВ НВЦ «Борщагівський хімфармзавод» — і, користуючись уже згаданим пунктом у договорі, вносить до свого статутного фонду все майно, яке було передане СП в тимчасове користування. Водночас директор новоствореного ЗАТ Людмила Безпалько, яка на той час ще залишалася директором спільного підприємства, вносить до статуту спільного підприємства доповнення й укладає договори, за якими швидко банкрутуюче українсько-американське СП продає колективу ЗАТ НВЦ «БХФЗ» більш як 3,5 тис. акцій та сплачує близько 820 тис. грн. дивідендів.

Звісно, це не подобається американцям. Одна справа — співпрацювати з покірними партнерами, зовсім інша — з самостійним підприємством, яке не дозволяє себе обвести довкруг пальця. Вони роблять гарячкові спроби апелювати до судових інстанцій, ініціюють порушення кримінальних справ стосовно посадових осіб БХФЗ. Тим часом Ленінградський райсуд 1 жовтня 1998 року скасовує (у зв’язку з виявленими порушеннями) державну реєстрацію сумнозвісного СП. А вже через шість місяців, у квітні 1999-го, виносить постанову про визнання українсько-американського СП «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод» банкрутом.

Авжеж так кортить, не сіявши, «зняти врожай» з чужої ниви. Та борщагівцям уже пальця в рота не клади. Биті й терті життям, вони розпочинають війну з колишніми партнерами.

БРУДНА ТЕХНОЛОГІЯ — ЯК ТЕСТ НА ЖИВУЧІСТЬ

Що й казати, шкода було псевдоінвесторам упускати такий ласий шматок. Адже борщагівці упродовж усієї цієї тяганини не сиділи, склавши руки, а в поті чола трудилися. Після розірвання стосунків із «R&J Trading International, Inc.» було розпочато глобальну модернізацію виробництва, виросли нові корпуси, було введено в дію оснащені найсучаснішим обладнанням дільниці, прокладено більше десяти кілометрів ліній електропередач, прокладено газову гілку, виплачено кредити на купівлю житла кільком десяткам робітників — список можна деталізувати й продовжувати.

Не відставало й виробництво. Починаючи з 1995 року, намітився його стабільний ріст. Тільки податків у державну скарбницю за цей період було сплачено майже 45 млн. грн. Нормальні умови праці, вчасна заробітна плата — усе це в комплексі послужило тим цементуючим елементом, який допоміг колективу на чолі з директором Людмилою Безпалько вистояти в боротьбі за свої права.

…В далекому 1947 на місці нинішнього БХФЗ стояло кілька невеликих приміщень, що належали артілі з виробництва ширвжиткових товарів — гуталіну, гальмівної рідини, мила тощо. Серед бідного асортименту (усього 20 найменувань) був і розчин найпопулярнішого на ті часи антисептика — розчину «брильянтової зелені», простіше — зеленки, якою ми й сьогодні змазуємо ранки. З тієї «зелені», вважай, і веде свою історію Борщагівський хіміко-фармацевтичний. До речі, її виробництво вважалося й вважається донині одним із найбрудніших у фармпромисловості. Але комусь же треба було в ті далекі післявоєнні роки допомагати народу гоїти рани. Багато подібних артілей не погоджувалися зв’язуватися з «брудними» технологіями. Борщагівці погодилися.

Не є вони «білоручками» і в наш час. Більше того, з-поміж 130 найменувань видів продукції, що її випускає БХФЗ сьогодні, крім зеленки, є ще активоване вугілля та виробництво аллохолу (препарат на основі жовчі великої рогатої худоби), котрі теж пов’язані з доволі таки неприємними брудом, запахом і т.д. Але працівники не ремствують. Якщо ліки потрібні хворим — значить, хтось їх мусить виготовляти.

Ніхто не думав, не гадав, що проти самих же працівників Борщагівського хімфармзаводу будуть застосовані «брудні технології». Але вже значно вишуканіші, жорсткіші, безжальніші, які не лікують, а навпаки — знищують. Борщагівці живі. Поки що.

БЕЗПЕКА КРАЇНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ…

Цілком можливо, що саме з безпеки того ж таки Борщагівського хімфарму. А скільки таких заводів по всій нашій державі? Скільки ще трудових колективів потерпає, довірившись відвертим шахраям, так званим закордонним інвесторам, які, поманивши копійкою, злупили з нерозважливого українця три шкури та й утекли в свої «америки»? А скільки ще злуплять?..

До речі, «сліди» фірми «R&J Trading International, Inc.» ведуть і в інші регіони. Як стало відомо з достовірних джерел, містер Ямпель має відношення до «приручення» Іршавського фармацевтичного заводу (Закарпатська область), об’єднання «Лубнифарм» (Полтавська область), а також Чернігівського м’ясокомбінату. Як видно, апетити заокеанських інвесторів зростають що не день. Мова йде про відверте вимивання капіталів з України в особливо великих розмірах. А це вже безпосередня прерогатива Ради нацбезпеки й оборони.

Відзначу одну суттєву деталь: у «борщагівській справі» більшість представників державних органів, котрі тим чи іншим способом були причетні до цієї справи, чомусь стали на бік американської сторони, представленої всього-на-всього однією особою — паном Ямпелем. А наш завод, який нараховує 600 працюючих, є стратегічним об’єктом, випускає дешеві ліки, залишився фактично без підтримки.

Дійсно, як зрозуміти такі дії? Як зрозуміти факт, що після рішення численних судів закрити всі кримінальні справи стосовно посадових осіб у квітні 2000 р. знову було витягнуто на світ божий архіви й розпочато ревізію прийнятих судових і прокурорських рішень та знову винесено постанову про порушення кримінальної справи проти директора заводу Людмили Безпалько?

Очевидно, висновки Української іноземної юридичної колегії (Інюрколегії) від 28.03.2000 р., де сказано, що «намагання позасудового розгляду вже вирішених у судовому порядку спорів... є протизаконними й повинні кваліфікуватися як неповага до суду за законами України», для деяких чиновників є несуттєвими. Що ж тоді рухає держслужбовцями? Невже турбота про вітчизняного виробника? Скоріше, навпаки — про невітчизняного...

Втручання в ситуацію Голови Ради національної безпеки і оборони Леоніда Кучми та її Секретаря Євгена Марчука, ймовірно, остудить запал не одного чиновника.

ВИЙТИ «З ПІДПІЛЛЯ»...

За інформацією, що нею володіє «День», сьогодні колектив багатостраждального Борщагівського ХФЗ чекає до себе високих гостей. За деякими даними, в цей же день має «вийти з відпустки» і директор заводу Людмила Безпалько. Проте знаковість планованої події не в директорові і навіть, за великим рахунком, не в конкретному заводі. Як сказав для «Дня» Секретар РНБО Євген Марчук, йдеться насамперед про десятки й сотні підприємств країни, які зіткнулися з подібними проблемами й чекають не дочекаються допомоги з боку держави. Завдання високої державної влади сьогодні — захистити вітчизняного товаровиробника в цілому, захистити законність і справедливість, поставити, зрештою, у цій справі крапку.

Важко, звичайно, уявити, що після розв’язання проблеми з Борщагівським хімфармом, інші підприємства, фірми та компанії прямо таки кинуться в обійми державі, розкриють усі свої карти, розчулені почнуть виводити свої капітали з «тіні». Мені здається, найперше — збільшиться потік посланців з місць, які нестимуть до адміністрації Кучми скарги на «нехороших» місцевих керівників, прокурорів та податківців. Занадто млява наша ментальність, аби моментально (даруйте за парафраз) «схопити» ситуацію, «прочитати» знак згори, скористатися сприятливою ситуацією.

Та як би не було, а рано чи пізно з підпілля доведеться виходити. І, звісно, ліпше це почати робити зараз. Гріх не використати шанс.