Журавлина — головна зимова ягода поліщуків

Американці вважають, що батьківщиною журавлини є Північна Америка. Ще в XVI столітті цілющі властивості червоної ягоди використовували індіанці. Мореплавці багатьох країн брали ягоди в далекі морські подорожі як ліки. У Європу, а отже — й в Україну, на думку істориків, ця ягода потрапила з Нової Англії. Її бочками навантажували на кораблі, які поверталися з Америки до Європи. Колоністи називали кислу червону ягоду, що рятувала від багатьох хвороб, cranberry: англійською berry — «ягода», а crane — «журавель», бо рослина, нахиляючись під вагою ягод, нагадувала шию журавля. Очевидно, цим можна пояснити й українську назву — «журавлина». А може, й тим, що ягоду люблять журавлі. До слова, у давні часи в Росії цю кислу ягоду також називали журавлиною, а ще журавлихою і веснянкою.

У XVII столітті в Новій Англії ягоду називали ще й ведмежою — Bearberries, бо спостерігали, що ведмеді охоче ласували нею. Латинська ж назва журавлини — Oxycoccos — перекладається як «кисла ягода». 

Журавлиновий соус чи журавлинове желе є однією з кулінарних традицій корінних американців. Разом з індичкою, кукурудзою, гарбузом — це символи Дня подяки. Окрім того, журавлина — офіційна ягода американського штату Массачусетс. 

В УКРАЇНІ РОСТЕ ЗВИЧАЙНА І ДРІБНОПЛІДНА ЖУРАВЛИНА

З американським походженням журавлини, гадаю, не погодяться жителі Півночі України та болотистих місцевостей Білорусі й Росії, які не сумніваються, що журавлина росла на їхніх болотах із давніх-давен, ще до мандрівок Колумба. Та хто його знає, адже картопля теж вважається споконвічною на Поліссі.

— В Україні вічнозелену рослину з маленьким листям та темно-червоними, соковитими, кислими на смак ягодами можна зустріти в Карпатах і Закарпатті, та найбільше її на Поліссі — у Рівненській, Волинській, Житомирській, Чернігівській областях, — розповідає рівненський біолог Марія САВЧУК.

ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Рослина з родини вересових налічує три види: звичайна (або болотяна), дрібноплідна та великоплідна. Останню, власне, й називають американською. В Україні на мохових болотах, у мокрих соснових та сосново-березових лісах ростуть два види журавлини — звичайна і дрібноплідна. Дрібноплідна, як уже видно з назви, відрізняється від звичайної дрібними загостреними листками та такими ж дрібними ягідками. Оскільки через освоєння боліт та пожежі в посушливі періоди вона трапляється дедалі рідше, то й потрапила до Червоної книги України.

— Дрібноплідну журавлину можна зустріти, зокрема, у Рівненському та Поліському природних заповідниках, у Національних природних парках — Шацькому, Карпатському, «Ґорґани», «Синевир», у деяких заказниках Правобережного Полісся, — розповідає Ростислав ЖУРАВЧАК, заступник директора з наукової роботи Рівненського природного заповідника. — Вона росте в дуже зволожених місцях — на болотах і вологих берегах озер, нерідко поруч із брусницею. Одне з таких місць — масив Сира Погоня на Рівненщині — єдиний болотний масив в Україні з природним комплексом, характерним для північних боліт. Тут переважають верхові болотні угруповання, занесені до Зеленої книги України, а горби мають округло-витягнуту форму і вкриті пригніченою сосною. Тож не дивно, що ростуть тут лише рослини, які можуть витримати скрутні умови бідного мінерального живлення та високої кислотності, серед них і журавлина.

Звичайна ж журавлина здебільшого поширена на правобережному Поліссі, у північно-східній частині лівобережного Лісостепу, зрідка зустрічається також у Карпатах і Прикарпатті.

УКРАЇНА ВХОДИТЬ ДО ДЕСЯТКИ ЛІДЕРІВ РИНКУ ЖУРАВЛИНИ

Журавлина — одна з найкорисніших ягід, хоча (чи тому що) майже на 90 відсотків складається з води, з’ясували вчені. Вона містить удосталь антиоксидантів — речовин, що захищають клітини від негативного впливу вільних радикалів: саме вони є причиною передчасного старіння, серцево-судинних і онкологічних захворювань. А тому, якщо є можливість, не шкодуйте сил і часу на збір цієї чудової ягоди.

Журавлину збирають, зазвичай, два рази на рік — на початку осені та з настанням перших морозів, напередодні зими. Ягоди, зібрані пізно восени, завдяки наявності в них бензойної кислоти зберігаються свіжими майже два роки. Ті ж, які вже прихопив мороз, зберігати варто замороженими. Журавлини можуть пролежати до наступної осені, не втративши своїх корисних властивостей, навіть якщо ви просто заллєте ягоди водою й поставите в темне прохолодне місце.

Головні постачальники журавлини на світовий ринок — США і Канада. Тут промисловим способом, на спеціальних полях, вирощують великоплідну журавлину, яка не тоне у воді. Перед збором урожаю плантації затоплюють, ягоди спливають на поверхню, де їх збирають спеціальними машинами.

Україна теж входить до десятки лідерів на журавлиному ринку. Однак наша країна за своїми природно-кліматичними умовами здатна постачати споживачам набагато більше цієї корисної ягоди, вважають експерти. Та й журавлину тут збирають переважно вручну в дикій природі — у Рівненській, Житомирській та Волинській областях. Культура є вологолюбною і не боїться заморозків, тому вона добре росте в північних областях. Найбільша ж в Україні ділянка насаджень журавлини, за даними Інституту садівництва Національної академії аграрних наук, знаходиться на Рівненщині й займає лише 20 гектарів. Промислового вирощування і збирання цієї унікальної ягоди в нас майже немає — вона ще не набула комерційної привабливості в очах ягідників, хоча й вважається дуже перспективною. Адже її майже не вражають шкідники та хвороби, а на одній плантації вона може плодоносити 50—60 років. Проте перші кроки в цьому напрямі вже є. Зокрема, дослідні насадження різних сортів журавлини великоплідної створено на вироблених торфовищах у Рівненській та Волинській областях.

У той же час в країнах-лідерах ринку журавлину виробляють промисловим способом, на сільськогосподарських плантаціях. Досвід наших сусідів — Білорусі та Латвії — доводить ефективність такого підходу і в умовах, схожих на українські, — вважають аграрії.

Хоча культивована журавлина і поступається дикорослій за складом корисних речовин, але значно виграє в інших споживчих властивостях — за зовнішнім виглядом і розміром, що часто є обов’язковою умовою виходу на європейський ринок. Та й вирощувати журавлину промисловим способом значно рентабельніше, ніж збирати в лісі.

ПРИКОРДОННЕ СПІВРОБІТНИЦТВО — ЗАДЛЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛІСО-БОЛОТНОЇ СИСТЕМИ

— Минулої осені українці та білоруси провели в білоруському селі Ольмани, що в Столінському районі, Фестиваль журавлини, — розповіла Вікторія НІКОЛАЙЧУК, фахівець з екологічної освіти Рівненського природного заповідника. — Його мета — наголосити на цінності й необхідності бережливого ставлення не лише до ягоди-годувальниці поліщуків, а й до всієї лісо-болотної системи. А Ольманські болота, хоч і розділені державним кордоном між Україною та Білоруссю, — насправді цілісний водно-болотний комплекс, успішне існування якого неможливе без співпраці обох країн, підтримки мешканців прикордонних територій.

— Фестиваль відбувся в рамках проекту «Створення умов для спільного управління та сталого використання природних ресурсів Рамсарського транскордонного угіддя «Ольмани — Переброди». Проект, спрямований на збереження унікального природного масиву, — частина Програми територіального співробітництва країн східного партнерства «Білорусь — Україна», що фінансується Європейським Союзом, — зазначив один із авторів проекту Володимир УСТІН, завідувач сектора заповідної справи Науково-практичного центру з біоресурсів НАН Білорусі. — Наше першочергове завдання — створити безпечні протипожежні умови на масиві. Для цього визначаємо ділянки, де найбільш імовірні пожежі, встановлюємо системи відеоспостереження, датчики рівня ґрунтових вод. І дуже розраховуємо на підтримку місцевих громад, їхнє розуміння взаємозв’язку процесів довкілля: зникнуть болота — не буде й журавлини.