Гібридний референдум

Чому ми боїмося винесення на референдум питання домовленостей із Росією? Тому що знаємо — в умовах гібридної війни з РФ подібна ініціатива означатиме не дослідження суспільної думки, а діагностику пропагандистських штампів, що засіли в головах електорату. Тому і референдум з інструменту вивчення настроїв суспільства в наших умовах має всі шанси перетворитися на гібридний засіб втілення на практиці тих ідей, які до того були вкладені в голови громадян за допомогою пропаганди в медіа.

ПОЛІТИКА ЗАСПОКОЄННЯ

Вже писано-переписано мегабайти текстів на тему засилля в українському інформаційному просторі російських та проросійських наративів. Так, цю вакханалію якщо не влаштувала, то толерувала колишня влада. Але нова тепер, судячи з усього, має намір скористатися тим, що наробили із суспільною думкою попередники, та, завдяки цій «спадщині», легітимізувати контроверсійні домовленості з Росією або навіть із псевдореспубліками.

Що ж такого небезпечного нароблено за останні роки?

Відповідь — моральна демобілізація населення, моральне роззброєння, сучасна українська версія внутрішньої пацифікації.

Три з половиною роки тому, після «Мінська-2», я написала коротку «Нотатку» на «Фейсбуці» під назвою «Війна з внутрішнім ворогом». Перекажу тут кілька тез, щоб був більш зрозумілим контекст та передісторія того, що відбувається сьогодні.

Отже, навесні 2015 року я констатувала, що багато хто з співгромадян не зрозуміли, що так званий Мінський процес стосується не тільки взаємовідносин України з Росією та з «ДНР» і «ЛНР». В першу чергу мирний план мав бути запроваджений всередині країни.

Завдання щодо припинення збройного протистояння на Донбасі — це не тільки про ліквідацію військової загрози з боку проросійських бойовиків та російської армії. Ліквідувати одночасно треба було і радикально войовничі настрої в українському суспільстві.

Надзвичайно компромісні Мінські домовленості вимагають надзвичайної толерантності від громадян України. Суспільство має бути налаштоване на мир, а не на перемогу, на пошук спільної мови навіть із озброєними опонентами, на поступки в питаннях мови, культури та історії, а не на захист власної ідентичності за будь-яку ціну і будь-якими засобами.

І Україна наполегливо почала втілювати план загального суспільного заспокоєння для того, щоб реалізація мирного плану — Мінського, або іншої його версії — стала можливою.

НА ШЛЯХУ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Особливої актуальності необхідність умиротворення українців набула після ухвалення у серпні 2015 року змін до Конституції України щодо децентралізації, які зокрема передбачали особливий статус окремих районі Донецької та Луганської областей, ОРДЛО, що призвело до зіткнень біля стін Верховної Ради, під час яких четверо національних гвардійців загинули від вибуху гранати. Тоді всім стало зрозуміло — просування мирного плану, що передбачає компромісні домовленості з бойовиками та поступки Росії за існуючих на той момент суспільних настроїв можуть призвести якщо не до громадянської війни, то точно до суттєвих громадянських конфліктів всередині країни.

Тому антивоєнна пропаганда та тези щодо необхідності йти на поступки заради припинення війни, що транслювалися на провідних телеканалах, мали наставити суспільство на шлях толерантності та злагоди. Метою було соціальне програмування (або перепрограмування) українців «на мир за будь яку ціну» замість прагнення перемоги та несприйняття компромісів із ворогом.

Якщо до цього просування морального роззброєння додати ще відверто російську пропаганду, яку передають в режимі 24/7 телеканали, «легендовані» як українські, то маленькому українцю залишили вкрай мало шансів зберегти в себе радикальний войовничий настрій, який мотивував би бити ворога до перемоги.

Так у результаті й вийшло. Врешті-решт тези «не моя війна», «треба якнайшвидше якось домовитися» та «мир важливіший за перемогу» сприйняла і зробила своїми власними думками значна частина співвітчизників.

ПІДСУМКИ ПАЦИФІКАЦІЇ

На сьогодні підсумки роботи найвпливовіших вітчизняних медіа, головним чином, провідних телеканалів, за останні п’ять років виглядають таким чином:

• Майже 75%, або 3/4 мешканців України, вважають, що Президент України заради встановлення миру на сході країни має піти на прямий діалог з РФ: 50,8% відповіли «безумовно, так» та 24,2% — «скоріше, так». Не згодні з цим 16% та 9% не визначилися.

• Більше половини — 55,4% — громадян України, які взяли участь в свіжому соціологічному дослідженні, вважають, що Президент заради встановлення миру на сході країни має піти на прямий діалог із керівниками так званих ЛДНР, лише третина (32,7%) з цим не згодна, решта (11,9%) — вагається з відповіддю.

• Дві третини — 65,3% співгромадян — ствердно відповідають на запитання, чи повинна Україна йти на компроміси заради відновлення миру та повернення територій.

• Серед варіантів розв’язання проблеми непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей найбільший рівень підтримки має «надання цим територіям особливого статусу, який передбачає автономію у складі України» (39,9%).

• Половина жителів України — 49,2% — вважає, що питання про статус непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей необхідно виносити на всеукраїнський референдум.

Національне соціологічне дослідження щодо актуальних питань сьогодення «Ваша думка: травень 2019 року» провели Центр «Соціальний моніторинг», Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка та Соціологічна група «Рейтинг». Опитування проводилося з 30 квітня по 10 травня 2019 року в 24 областях України та Києві. Усього опитано 3000 респондентів. Метод отримання інформації: індивідуальне інтерв’ю «віч-на-віч» за місцем проживання респондента — 1500 із використанням паперової анкети та 1500 із використанням анкети на планшеті. Стандартні відхилення при достовірних 95 відсотках і співвідношенні змінних від 0,1:0,9 до 0,5:0,5 становлять 1,10 — 1,83%.

ПРОГНОЗОВАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ ІЗ НЕПРОГНОЗОВАНИМИ НАСЛІДКАМИ

Хочеться ще раз наголосити: всі вищезгадані ідеї, вимоги та пропозиції не з’явилися в головах співвітчизників нізвідки. Їх поява — справа рук провідних медіа країни, головним чином телеканалів.

Показово, що громадяни, які взяли участь в опитуванні, отримують суспільно-політичну інформацію, дивлячись новини, суспільно-політичні ток-шоу та слухаючи коментарі експертів — на «1+1» (його обирає 63,8% респондентів), ТРК «Україна» (62%), ICTV (45,8%), «Інтер» (35,5%), «112 Україна» (33,7%), СТБ (28,5%), «Новий» (21,3%). Тобто йдеться про канали олігархів, деякі з яких особисто просували мирний план із «болісними компромісами», про канали, які розповідали про війну як «заробіток на крові», та на додаток ще і канали із чітко визначеним проросійським порядком денним. Не дивно, що у глядачів у підсумку сформувалася саме така картина світу, яку вони і переказали під час опитування: особливий статус для ОРДЛО, поступки Кремлю, прямі переговори із «ЛНР» та «ДНР»...

За такого стану суспільної думки нескладно спрогнозувати результат референдуму на тему «мирних угод із Росією», чи як він там. Але складно спрогнозувати наслідки отримання такого спрогнозованого результату, як зовнішньополітичні так і внутрішньополітичні. Зрозуміло лише одне — весело не буде.