Ювілейне «крещендо» Ніни Бондаренко

У «Хлібні» Національного заповідника «Софія Київська» до 25 вересня експонується виставка знаного київського живописця, художника-текстильника та  графіка.

Ретроспективний проект, присвячений 75-річчю майстрині, називається «Крещендо. Орнамент, художній текстиль, живопис» (куратор — Ольга Говдя). Свої неоімпресіоністичні та неоекспресіоністичні твори емоційна й пристрасна художниця, як справжній маєстро, незмінно виконує (використовуючи музикальну термінологію) на крещендо: на високій ноті захоплення життям і чимраз — усе гучніше. Кримські краєвиди й натюрморти, щедрі на яскраві радісні барви, Ніна Петрівна писала на натурі впродовж сорока років  до сумнозвісного 2014-го  («Кримський натюрморт», «На самоті й поміж людей: щомиті чую рідну землю», «Весняна радість — квітне мигдаль», «Крізь час», «Чеховська бухта з чайками» із серії «Мій Крим. Гурзуф»); її вишукані магічно-чаклунські натюрморти, де тріумфально звучить фантасмагорія кольору («Улюблені дзвіночки», «Бузок», «Травнева щирість. Присвята матері»), або естетські затишні — відверто «жіночі» інтер’єри («Крещендо», «Італійський буфет (Зайцеленд)», «Вдома», «Зелений інтер’єр», «Весна на моєму туалетному столі», «Квітневий інтер’єр»). Кожну з несамовитих за силою почуттів картин автором написано неначе в боротьбі образотворчого й абстрактного, кольоропластичного та музичного, що в результаті породжує високомистецьку гармонію. Картини (переважно великих розмірів), створені Бондаренко в нестримному творчому пориві вільними щільними мазками на єдиному подиху, — це вияв глибоких переживань небайдужого до краси багатоликої безсмертної природи великого майстра.

«КРИМСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ»

У 1950-х Н. Бондаренко здобула фахову освіту на текстильному відділенні Київського училища прикладного мистецтва (нині Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука). Потім, за розподілом, потрапила на Дарницький шовковий комбінат, де впродовж 35 років до 1996-го працювала провідним художником. Це згодом дало змогу повноцінно реалізувати себе й у живописі.

Надзвичайна живописна свобода художниці, що між тим  не порушує законів композиції у її полотнах, балансується набагато більшою стриманістю в її орнаментально-графічних аркушах з точно підкресленою, хоча досить умовною, декоративною формою рослин і квітів, виконаних Бондаренко в 1960-1990-х роках у техніці гуаші, коли вона активно працювала в галузі дизайну промислових тканин. Вони також представлені в експозиції «Хлібні», що знайомить глядача з раннім періодом творчості пані Ніни, відзначеним численними новаторськими композиціями рослинних орнаментів,  що перетворювались нею на ескізи тканин, які згодом йшли на ДШК у  виробництво («Щедрівки», «Косів», «Гурзуфські гірські квіти», «Дерева», «Квітучий сад»). Поруч з ескізами на виставці експонуються й зроблені за ними тканини у старовинній техніці ручної вибійки, а також машинного друку та фотофільмодруку («Софія Київська», «Древо життя», «Українські віночки зі стрічками», «Кримський пейзаж», «Київська квітка», «Золоті ворота», «Седнівські трави», «Пальмове листя», «Ой, у полі при дорозі»), що є певною перевагою виставкового проекту.

«КВІТУЧИЙ САД»

Полотно пам’яті відомого київського мистецтвознавця, яке сприймається на виставці одним з найкращих за композиційною та колористичною побудовою,  має подвійну назву: «Київський Анахорет. Присвята Борису Лобановському». Бондаренко та Лобановський товаришували, і мабуть Ніна Петрівна краще за інших розуміла цю талановиту з глибинним духовним світом людину-анахорета (в перекладі з грецької — відлюдник, самітник, пустельник), бо її також можна віднести до цієї категорії творчих особистостей. Останніми роками вона дедалі більше усамітнюється у безлюдних закутках природи, де в усі пори року пише свої етюди, чи у своїй квартирі-майстерні — своєрідній «келії». І «зраджує» своєму  самітництву й аскетичному укладу життя лише коли дає згоду на участь у творчих групах в Україні чи за кордоном.

У Будинку творчості художників у Гурзуфі  вона нескінченно відтворювала «своє» море в загадково-різному освітленні Чеховської бухти, до якої і зараз болісно кличе заполонене кримською довершеною красою серце мисткині, яку їй частково замінив  (сподіваємось тимчасово) середземноморський Туніс («Грудень. Ботанічний сад. Туніс», «Біблійний Рай», «Туніс. Гафса. Оазис «Ляля»).

«ДЕРЕВА»

Нещодавно Ніна Бондаренко повернулась з масштабного міжнародного симпозіуму Rencontres Internationales 2. Al maken d’Art Actuel Gafsa 2016, на якому спілкувались і співпрацювали численні майстри живопису та скульптури з усього світу, й де мистецтво України презентували Ніна Бондаренко зі своїм сином — теж художником — Ярославом Бондаренком.

Неодноразово Ніна Петрівна, дякуючи трьом люблячим синам,  мандрувала зі своїми творами і Новим Світом: остання щаслива подорож до Нью-Йорка теж відбулась цього ювілейного для неї року, коли у квітні вона стала учасницею грандіозної всесвітньої виставки Art Expo New York 2016.