Iгор РЄДКIН: «Здрастуй, плем’я, знайоме»

Проект вигаданий столичним архітектором-художником Ігорем Рєдкіним і його музичним однодумцем, гітаристом колишнього київського рок-тріо «Біокорд» Миколою Биковим. Усе було по-дорослому, як у справжніх носіїв сучасного поп-арту: неформатний заклад (ну, де ще ви бачили галереї-бари?), неформатно-фігуративний живопис, неформатна  музика і коктейль «Lollipop...

Усе було колись на нью-йоркській «Фабриці» батька світового поп-арту Енді Воргола: у затишному закладі на київській вулиці Липинського, 4 художник грав поняттями під сміливо змонтований відеофільм, музикант доповнював імпровізаціями, публіка вдивлялася то в картини, то в себе. Що вона бачила? Що вона хотіла побачити?

Сім повноформатних полотен, герої яких приголомшили світ. У приглушеному світлі погляд вихоплював Andy W, Zappa, Lennon, Bowie Hushh, Basquiat Dreams, Lady G, L Gaga. Коли почалося неформальне спілкування, я запитав винуватця торжества:

— Ігорю, ти навіщо перемалював мою фототеку?

— Вона не лише твоя, — парирував художник.

І мене тоді пробило. Я зрозумів, що ці двоє свавільників — Ігор Рєдкін і Микола Биков — проілюстрували ствердження Пабло Пікассо: музику потрібно малювати, а картини слід слухати. І публіка це зрозуміла, і публіці це сподобалося, бо виставку під робочою назвою «Гала-шоу»-галерея It’s NOT the LOUVR подовжила ще на тиждень, до 21 травня ц.р.

***

За формою ця виставка авторського живопису в стилі поп-арт стала візуальним триб’ютом творчості нашого славного земляка Енді Воргола, АндріяВархоли (AndrewWarhol; 1928-1987), засновника ідеології homouniversale, креатора творів, які стали синонімом самого поняття «комерційний поп-арт». На перший погляд, примітивна техніка вже упродовж шостої декади вражає послідовників у всьому світі, регулярно оновлюється в авторських роботах.

Зрозуміло, що живопис люблять очима, але особисто мене завжди цікавить, як це виконано. Ігор Рєдкін не записувався в імітатори Енді Ворголу: нерозумно, кумира не здолати. У графічному дизайні вітається імпровізація, коли автор використовує фьюжн-технік. Так сталося і цього разу.

— Так, манера Енді Воргола надихає ремінісценціями. Але мені не хотілося нікого цитувати, а запропонувати глядачеві своє бачення. Задум зумовив використання різноманітної техніки. Написання кожного полотна технологічно було вивірене. Спочатку на картину клався трафаретний друк, зверху не накладалася гостра чорно-біла графіка.., а крапку ставив експресивний живопис, що завершувало індивідуальний образ.

Як ви думаєте, чим вечорами промишляє київський архітектор Ігор Рєдкін? Та ні ж, коли відсутні аврали щодо термінової здачі проекту замовникові або авторського нагляду за зведенням спроектованого об’єкта? Правильно, олійними фарбами або акрилом він пише музику. А ще? Коли є настрій, зодчий меланхолійно гуляє по гітарі. Пару-трійку років тому Ігор купив гітару Fender і комбик Marshall, тому тепер, тактильно, в акордах переживає своїх майбутніх моделей.

Наприклад, полотну «Секрети Боуї» понад 35 років, хоча написане воно торік. Осмислення кумира, Девіда Боуї, в акордах почалося в далекому 1983 р., коли четверокурсник архітектурного факультету Київського інженерно-будівельного інституту вперше почув і зіграв танцювальний хіт «Let’sDance» («Танцюймо») британського поп-хамелеона. Хоча... якщо бути до кінця чесним, то підготовка до серії поп-артівських робіт почалася ще раніше, коли восьмикласнику Криворізької середньої школи №7 старші товариші з технікуму, які лабали в аматорському ВІА Будинку культури металургів, показали, як грати хіти «DeepPurple» і... Френка Заппи.

***

Це стійбище ідолів, як ви розумієте, не наносне, не дань моді. Це дань часу і становленню твого «Я». Настає час, коли потрібно пред’явити, чого твоє Ego досягло. Мало що воно хотіло...

— Будьте люб’язні, чого Воно досягло.

Стоячи біля картини, Ігор Рєдкін нічого не пояснює, а просто вголос розмірковує:

— «Леннон», доля відміряла Джону Леннону сороковник, а потім це безглузде вбивство екзальтованим шанувальником. Ким би він більше до 70 років міг стати? Рок-легендою, співаком, поетом, композитором, художником, письменником і громадським або навіть політичним діячем? Людина пішла — міф залишився. На кого перетворилися б яскраві особистості світу цього, якби не жінка, яка була поруч, відчуваючи, розуміючи, надихаючи на творчість? Не випадково після шлюбу Леннон навіть офіційно змінив своє друге ім’я Вінстон на Оно і почав іменуватися Джон Оно Леннон.

За кожною з авторських робіт, представлених на виставці під назвою «гала-шоу», історія, особисте осмислення київським художником себе, часу, особистості в історії. Постоїмо біля полотна «Заппа», поки ви роздивляєтеся, я побуду екскурсоводом:

— У 1992 р. на запрошення свого старовинного товариша і колеги, київського художника й архітектора Юрія Шевчука, який міцно вже облаштувався в Празі, Ігор Рєдкін приїхав до столиці Чехії. Ну, знаєте, як це буває: на людей подивитися, себе показати... Колишній киянин чудово орієнтувався в художніх салонах і галереях, розташованих на Вацлавській площі (Vaclavskеnamesti), яка в Празі водночас слугує культурно-історичним, торговельним і діловим центром...

***

Чехія тоді вирувала — не лише молодими художниками, а й політиками нової генерації. Опинившись в абсолютно іншому світі, де досяг розквіту на ті часи колишнього соціалістичного табору неймовірний ступінь свободи, волею доль два українці опинилися на багатолюдному мітингу, де перед народом виступав президент Чехословаччини Вацлав Гавел, олюднений символ «оксамитової» революції для своєї країни та й усього світу в цілому. Полум’яно з трибуни говорив про те, чого за 12 років удалося досягти. І про те, чого, на жаль, не вдалося. Через різні обставини міністром культури Чехословаччини так і не став знаменитий американський гітарист, композитор, поет і лицедій Френк Заппа, посаду якому глава Чехії офіційно запропонував.

Як таке могло статися? Протягом усього життя Вацлав Гавел був великим шанувальником Френка Заппи, творчість якого в 1970—1980-х рр.. змінила авангард і андерграунд-музику Центральної Європи. Наприклад, чеський рок-гурт «The PlasticPeopleОfТheUniverse», арештований 1976 р., запозичив назву від пісні «PlasticPeople», записаної ще 1967 р. американським гітаристом. Що вражаюче в світлі команди «УЗеленського», гуру світової рок-музики Френк Заппа з задоволенням прийняв посаду міністра, навіть почав зустрічатися з міцними підприємцями, зацікавленими в інвестиціях у Чехословаччину. Проте за кілька тижнів Білий дім вчинив такий тиск на уряд Чехії, що з посади Френка Заппу довелося зняти.

— Про що це я? Даруйте, застоялися ми біля картини «Заппа» Ігоря Рєдкіна. Пройдімо до наступного експоната... Сьогодні, схоже, Чехії й Україні бракує Вацлавів Гавелів і Френків Заппа.

***

Один недоторканний авторитет колись слушно зазначив:

— Художник — це людина, яка пише те, що можна продати. А ось хороший художник — це людина, яка продає те, що пише.

Чи хороший художник Ігор Рєдкін? Вельми і вельми. До кінця виставки чотири з семи робіт було продано. Причому за ціною автора. До речі, купили полотна 56-річного автора молоді просунуті люди до 30 років, так звані айтішники. Ну, це таке плем’я, яке старт-ап починає з ідеї, а потім вона, Ідея, стає чимось великим, осмисленим.

У це важко повірити, але так сталося і з проектом «гала-шоу».

У Ігоря Рєдкіна я запитав:

—  Виходить, ще три покупці — і твоя серія в естетиці поп-арт зникне?

— Не бійся. Якщо ідея жива, вона не лише розвинеться, а й логічно на щось перетвориться. Стало зрозуміло, дітищу потрібне ім’я...

— Ну, наприклад, «Прекрасна сімка».

— Ні, тут повинно бути щось глибше. На кшталт «Стійбище ідолів», «Сотвори собі кумира». За відгуками народу, що відвідав виставку, потрібно робити продовження, осінній сиквел. Наприклад, «Стійбище ідолів. UA».

— Невже в експресивній графіці і мастихіновому живопису з’являться українські поп-зірки?

— Чому ні? Онука, Джамала, Кузьма Скрябін не менш знакові особистості для сучасної молоді, ніж Френк Заппа і Девід Боуї. До речі, може, опитування у вашій газеті проведете, так спільно ми визначимо сім кандидатів. У оригінальній техніці я постараюсь їх намалювати до жовтня. Справа за тобою, читачу!