«На ці фото я дивлюсь не очима, а душею»

Фотовиставка газети «День» триває й «переживає» повний аншлаг. Щодня роботи найкращих фотографів України приходять подивитися більше тисячі відвідувачів. Такого в Українському домі, кажуть адміністратори, не було вже давно. Відтак, за ініціативи Українського дому роботу фотовиставки «Дня» продовжено ще на один день. Отже, і в суботу, і в неділю (до 19 години) з друзями ви зможете прекрасно провести час. За темами виставлених «Днем» світлин столичні студенти пишуть твори, здають заліки та відпрацьовують «хвости». Пропонують створити фан-клуб газети. Пенсіонери розважаються, приводять із собою сусідів, квартирантів та далеких родичів. Спеціально приїжджають іноземні фотографи. Крім того, щодня фотовиставку відвідують відомі на всю Україну люди — науковці, експерти, політики. Так, зокрема, фотобієнале відвідали відомі вчені — експерти «Дня» — історики Володимир Панченко, Юрій Шаповал та Віктор Горобець. Вони дивуються, як швидко фотографія стає історією. Варто зазначити, що «три богатирі» української історії відповідально поставились до аналізу всіх фоторобіт. Про це їхнi коментарi далi. Не менш відповідально поставились відвідувачі і до процедури голосування за найбільш уподобану світлину. Ніби проводили останню репетицію перед прийдешніми парламентськими виборами. Нагадуємо вам, що не всі нагороди вже знайшли своїх героїв. Приз глядацьких симпатій цілком залежить від вашого вибору! Прийдіть, проголосуйте. Відтак «Центрвиборчком «Дня» розпочне свою роботу о 19.00 у неділю в Українському домі. Виборча комісія почне підрахунок голосів на здобуття призу глядацьких симпатій. Наголошуємо, що, з огляду на вже переповнені вщент бюлетенями скриньки, підрахунок може затягнутися. Але ми обов’язково повідомимо вас про володаря призу глядацьких симпатій у вівторок. А тим часом «День» вирішив розпитати гостей фотовиставки про їхнi враження й про те, за кого вони віддають свій голос на «виборах» «Фото «Дня»-2005».

Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:

— Фотовиставка подає нам цілісний образ сучасної України. І він мене порадував. По-перше, тому що тут багато талановитого і життєрадісного. І це поряд із тим, що є також багато драматичних сюжетів, які беруть за душу. Я, наприклад, уже четвертий рік не можу спокійно дивитись на знімок Євгена Кравса «Остап Хміль. Скнилів». Вражаюче фото. На нього, щоправда, не можна дивитися довго, настільки він проймає. Але, при всьому тому, що на деяких фото зображено дуже багато драматичного, в цілому, світлини надихають своєю життєрадісністю. Хочеться особливо відзначити яскраву талановитість фотографів, які змушують нас подивитися на самих себе якимось трохи примруженим оком — навіть трохи самоіронічно. Тут цікаво відкриваються нам відомі обличчя політиків. Здавалося б, що всіх їх уже досконало знаєш, але майстерність фотохудожника якимось ракурсом і мізансценою відкривають знайомому незнайоме. Фотовиставка — це довідкриття світу, довідкриття України, я б сказав. Загалом, мені здається, що ця виставка — найуспішніша з усіх останніх, які я бачив. Цікаво мені було погортати Книгу відгуків з виставки. Один відвідувач написав: «Ще не вмерла Україна! Ура, товариші!» Це дуже симпатично, я гадаю. Для себе я теж виділив кілька робіт, повз які я не зміг буквально спокійно пройти. Наприклад, робота Миколи Лазаренка «Інше життя». Вона бере за душу через те, що фото несе в собі багато різних смислів — печальних, але водночас дуже чесних. Я колись був на фотовиставці іншого видання, і мене вразило, що там домінувало «підглядання в скважину», аби «зловити» людину на моменті, на якому вона не хотіла б, щоб її «ловили». Це виглядало як зубоскальство і бажання скомпрометувати людину. Я пішов звідти з бридливим враженням. А тут — на фотовиставці «Дня» — є вишукування неповторного моменту життя. І це відрізняє її від усіх інших виставок взагалі, і фотохудожніх зокрема.

Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор:

— Я побачив Україну, в якій намішано багато політики, в якій присутні надії, і ті, що збулися, і ті, що — ні, і, нарешті, в якій присутнє нормальне людське життя, не пов’язане, на щастя, з політикою. Мені здається, що ці сегменти для мене були найвиразнішими в цій фотовиставці. Я проголосував за фото «Тихо... Тато спить». На цьому фото я побачив маленьке дитя, яке буде рости, і щасливого тата, який справно виконує свій батьківський обов’язок. Але ж він — теж людина, якій захотілося трошки перепочити. Така іронічна ситуація, в якій я побачив і філософські мотиви, — сподівання тата на своє дитя, яке подає надію на те, що буде-таки ставитися до батьків із належною повагою і з часом почне розуміти, що тато — теж жива людина, про яку на певному етапі повинен буде хтось піклуватися, яку має хтось пам’ятати... Мене це зворушило.

Віктор ГОРОБЕЦЬ, доктор історичних наук:

— Україна на цій виставці — справді дуже заполітизована. Але, мабуть, — таким є наше життя... Однак, мені сподобалося, що ця політика не показана парадною, а такою, яка малюється очима і самих політиків, і людей, які силою обставин втягнуті в політику. Я проголосував за роботу Миколи Лазаренка «Інше життя», тому що там зображені очі. Очі людської істоти, яка також втягнута в політику. І найбільш потужні мої враження від виставки — це очі простих людей, політиків і, головне, контрасти, які виникають при переході від одних очей до інших. Очі деяких людей, які тут представлені, вселяють надію на те, що Україна буде гарною.

Микола НАГОРНИЙ, директор Київського представництва ЗАТ «Трускавецькурорт»:

— Раніше я казав, що виставка «Дня» переживає «короткі штанці». Але цьогорічна виставка — це щось незрівнянне. Видно: коли автори робили знімок, то думали про одне, коли висилали їх — про друге, а в результаті ми бачимо третє. Це — супервиставка! Варто зазначити, що вельми впливає на смисл кожного фото підпис під ним. Я погоджуюсь iз вибором журі і з вибором головного редактора щодо роботи Анатолія Степанова «На Паску». Серед інших мені сподобались три роботи. Найперша — «Сопілкарі» Віктора Співака. Не дивлячись на те, що сам автор — iз Борисполя Київської області, робота зроблена на Закарпатті. Мені ця робота близька географічно. Вона мені рідна. А дві інші роботи — дуже знакові. На фото «Настя» Марини Голіної я примітив іконку Святого Пантелеймона. Це дуже доречно. Мені якраз пригадалося, як генеральний директор ЗАТ «Трускавецькурорт» Богдан Аксентійчук з усією сім’єю побудував в Трускавці маленьку церкву святого Пантелеймона. Це, пригадайте, був той святий, який лікував. Крім того, фото Настi Овчар знакове тим, що цю дівчинку врятувала не держава. А, нарешті, преса. Якби тоді один ЗМІ не почав «розкручувати» цю тему, а інші не підхопили б, дівчинка не вижила б. А третє фото яскраво показує, що ми зараз переживаємо якийсь трансцендентний, невизначений час. І фото Бориса Корпусенка про депортацію — це суперфотографія, яка показує, що є на світі такі країни, де жити набагато гірше, ніж нам.

Вікторія ЖУКОВА, студентка 4-го курсу Київського національного лінгвістичного університету:

— Я намагаюсь цікаво проводити своє студентське життя — відвідую виставки, вернісажі, театри тощо. Мені це подобається. Це розвиває і вихо вує смак до життя, до культури, до мистецтва. Однак останнім часом я не пам’ятаю якихось масштабних виставкових акцій. Але ця... акція «Дня» перевершила всі мої сподівання в масштабності проведеної роботи і в її душевності. Мене дуже вразила робота «Сирітка» Наталії Кравчук — на неї не можна спокійно дивитися. А також багатосмислове фото «Інше життя» Миколи Лазаренка. Я відчуваю, що на ці фото я дивлюсь не очима, а душею. Я щиро вдячна ініціаторам виставки — газеті «День» — за таку вкрай рідкiсну, але приємну можливість стати заочним учасником усіх подій, зображених на фото!

Надія МУРАШКО з подругою Катериною Дмитрівною, пенсіонери:

— Виставка надзвичайно спо добалась наявністю чітких (у всіх розуміннях цього слова) фоторобіт. Особливо вдалою вважаю тематику революції. Можливо тому, що ми з подругою самі брали участь у помаранчевих подіях, 16 днів простояли на Майдані. І це при тому, що вже немолоді... Так би мовити, відстоювали свободу. Однак нині, на жаль, незадоволені результатами тих подій. Дуже переживаємо, відчуваємо смуток...

Олена СИНЄШЕВА, студентка 3-го курсу Київського міжнародного університету:

— На фотовиставці газети День» Україна видалась мені сумішшю політики та сільського життя. Та це й не дивно, бо ще не так давно у нас був популярним стереотип про те, Україна — це лише самі передмістя й селища з їх колоритним життям і поряд iз тим реалії, за якими Україна — це внутрішні політичні міжусобиці. Тому й не дивно, що зараз, у 2005 му, я побачила Українусаме такою — у кращому вигляді нами створеного стереотипу. Хотілось би побачити деякий прогрес. Можливо, у вигляді фотографій українських «делегацій», які перебувають у місцях зльоту світової еліти. Зокрема, на всесвітніх кінофестивалях. Побачити на фото і прославити наших лікарів, а не нас — тих, кого вони щодня рятують. Нарешті, насолодитись молодістю, культурою та політичним спокоєм. А загалом же, акція «Дня» є нагодою показати, якою бачать Україну саме ті люди, які нам її щодня висвітлюють. Адже фотографія надає можливість частково відчути ту чи іншу подію. А унікальне згуртування всіх цих подій у фотоколекцію, (саме так і можна назвати виставку «Дня») дає нам відчути країну, де ми живемо.

Марія ГУЛЬКО, пенсіонерка:

— Від акції віє добротою. Є багато цікавих речей, як побутових, так і з політичного життя. Я взагалі полюбляю відвідувати фотовиставки, але їх, на превеликий жаль, вельми мало в Україні. І на диво. Адже майстерних фотографів, як бачимо з фотовиставки «Дня», є чимало. Вони просто незнані. Добре, що «День» відкриває нові імена. А загалом, «День» дає мені, наприклад, змогу долучитися до прогресивного світогляду.

Ірина СОРОКА, викладач англійської мови:

— На фотовиставці «Дня» я вперше. Цікавих робіт дуже багато, відтак я вирішила, з вашого дозволу, взяти кілька бланків для голосування. Дуже зацікавив сюжет роботи «Всім — по шапці!» Павла Подуфалова і «Тихо... Тато спить». А фотороботи з політичної тематики я проглядати навіть не хочу — тема приїлась... Але дуже показовою мені видалась робота Миколи Лазаренка «Інше життя». Загалом, фотографія — це моє хобі і, хтозна, можливо, наступного року я теж візьму участь у конкурсі.

Ірина ЗІКІЙ, студентка 3-го курсу фізико- математичного факультету Київського політехнічного інституту:

— Про виставку дізналась випадково. Взяла подругу, так би мовити, за компанію. Виставка захоплююча своєю правдивістю і, разом iз тим, подекуди комічністю. Адже всім відомо, що людина, яка хоче всіх вразити чи розсмішити, не повинна нічого вигадувати. Найеффектніше — сказати правду. Дуже сподобались фото «У формі» і «Привал». Взагалі, таких оригінальних фото на військову тематику я ще не бачила. На дещо філософські роздуми мене надихнуло фото «Вічність». Вона — the best!

Віктор ЄФИМЕНКО, студент 3-го курсу юридичного факультету «КРОКу»:

— У принципі, виставка непогана. Щоправда, я не розумію сенсу деяких фото. Можливо, треба краще придивитися до них. Я також помітив, що ті фото, які не відзначені преміями, доволі гарні й професійні. Але, звичайно, всіх нагородити неможливо. Тим паче, — така кількість фото. От, наприклад, мені сподобався «Пам’ятник творцю мови есперанто». Я бував у Одесі і знаю, що він стоїть на невеликому колодязі. Також мені імпонує фото «Моторизувалися». Через те, що я сам цікавлюсь фотографією, я б хотів прийняти участь у наступному конкурсі «Дня». Чесно сказати, я взагалі вперше дізнався, що «День» дає такий великий шанс молодим фотографам «засвітитись».

Наталія МАРЦЕНЮК, студентка 1-го курсу Київського національного торговельно- економічного університету:

— Наш викладач iз культурології порекомендував відвідати виставку «Дня» і на основі власних вражень написати замальовку. І ми не жалкуємо, адже побачили багато цікавого. Особисто мене захопила фоторобота «Руся».

Дейвід і Рейчел БАК, фотографи з Лос-Анджелеса (штат Каліфорнія, США):

— Ми самі професійні фотографи. Тому мета нашого візиту цілком очевидна — переймаємо досвід українських колег. Дуже вразило, що кожне фото розказує нам окрему історію. Буквально дивишся на знімок, і знаєш, яка життєва ситуація за ним стоїть. Фотографії — дуже високої якості, чіткі, контрастні. Як відомо, в США серед фотографів різних видань існує шалена конкуренція. Відтак, ми гадаємо, що фото, представлені на виставці, можуть сміливо вступати в нашу — американську — боротьбу. І не виключений їх успіх серед американських любителів і професіоналів. Але американське фото відрізняється від фотографій виставки «Дня» своє штучністю і однаковістю. А тут — суцільне розмаїття стилів, напрямів, мистецьких підходів. І, що головне, вони є, так би мовити, природними. Ми приїхали в Україну як туристи, але з часом плануємо відкрити тут свою фотолабораторію. Знаємо, що головний редактор «Дня» Лариса Івшина дуже цінує фотомистецтво і, можливо, нам вдасться отримати її пораду. Загалом, Україна нам дуже подобається. Ми пересуваємось тут громадським транспортом: і в тролейбусі, і в метро ми бачимо культуру — велику, людську. Це заслуговує на повагу. І це те, чого нам іноді не вистачає в США.

P.S. Ми з радістю повідомляємо наших читачів, які не встигли ще відвідати виставку в Українському домі про те, що фотовиставку «Дня» запросила Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського по вул. 40 рiччяЖовтня, 3. Приходьте з 4 жовтня з 10.00 до 18.00.