Зробимо наше майбутнє теплішим!

Моє дитинство минуло в маленькому будиночку з глини та соломи, який батько побудував, повернувшись із війни. І потім наші п’яти- і дев’ятиповерхові будинки тривалий час здавалися мені досконалістю — в них було тепло навіть у морозні зими. Але після 1991 року все почало потихеньку змінюватися, наші будинки занепадали, а жеки з дбайливих раніше господарів стали незрозумілим і бездіяльним додатком до наших, уже приватизованих жител. І з роками, незважаючи на те, що зими теплішали, наші будинки почали ставати все холоднішими й холоднішими, не зважаючи на спроби їхніх мешканців утеплювати свої квартири зсередини.

Могутні й багаті централізовані теплові господарства наших міст після отримання Україною незалежності поступово перетворювалися в старі й убогі розрізнені підприємства. Залишаючись у власності муніципалітетів, українські теплові господарства вже давно були кинуті державою на самовиживання і всі ми скоро побачимо результат цього багаторічного експерименту. Останню крапку в історії централізованого теплопостачання України поставить природний газ, що дорожчає. Могутня та самодостатня колись система теплопостачання України спочатку була забута державою, а потім і муніципалітети не змогли утримати її на плаву, забезпечити навіть не розвиток, а й банальне виживання.

Популізм українських політиків упродовж багатьох років утримував тарифи на рівні животіння теплових господарств України. Керівників теплових господарств центральна та місцеві влади перетворювали в хлопчиків для биття, показуючи пальцями на них як на винних у всіх бідах — і в зростанні тарифів, і в холоді у квартирах, і в протіканні мереж, і у втратах тепла на старих котельних.

Теплові господарства України, що втратили науку та розвинену інфраструктуру з галузевих і проектних інститутів, пусково-налагоджувальних управлінь і заводів-виготовлювачів обладнання, швидко убожіли, але довго утримували на плаву наші системи теплопостачання — трималися, як могли.

Жеки також всі ці роки підтримували як могли спроможність будівель утримувати тепло за таким самим принципом — без виділення грошей на капремонти минуло понад 20 років. Розпад системи теплопостачання України відбувався з двох сторін — старіючі будівлі втрачали здатність утримувати тепло, а підприємства теплових мереж втрачали рентабельність і можливість подавати це тепло до наших будівель у потрібній кількості за доступною нашим гаманцям ціною.

Те, що українській системі теплопостачання потрібна глобальна модернізація, вже зрозуміло більшості гравців на цьому полі. Незрозумілою залишається модель і глибина цієї модернізації. Дуже вже велика спокуса обмежитися заміною казанів і перестановкою ліжок. Так легко поставити нові казани замість старих і звільнити кількох керівників, які проштрафилися. Майже ніхто не насмілюється замахнутися на глибоку модернізацію системи, що проіснувала понад половину століття, включаючи зміну її господарської моделі.

Відсутність фінансових ресурсів на радикальну модернізацію, найжорстокіший кадровий дефіцит, проблеми із законодавчою та нормативною базою, відсутність надійних прогнозів на зростання ціни палива і обсягів його надійних поставок у наступні десятиріччя — ось що заважає ухвалити вірні та обгрунтовані рішення щодо долі української системи теплопостачання.

Якби майбутнє відкрилося нам на кілька десятиріч уперед, то ми б відразу ухвалили єдино правильні рішення. Але цей безжалісний час позбавив нас керівників країни, які мислять категоріями п’ятирічок, зруйнував єдність інженерів, здатних реалізувати нові плани Державної електрифікації. Напевно, саме ця проблема стане основною для нашої країни в десятиріччя, що насуваються.

2008 року платежі за імпорт природного газу до України становили близько мільярдів, а 2012 року вони становлять уже понад мільярдів, 2016-го — понад мільярдів. Відповідне зростання неплатежів теплових господарств за газ призводить нас від дефіциту в платіжних балансах 0,5—0,6 мільярда доларів 2008 року до 5—7 мільярдів доларів 2016 року. Зрозуміло, що така економіка нежиттєздатна і, швидше за все, звалиться значно раніше.

Час, необхідний для нормального прийняття та виконання рішення з глобальної модернізації будівель та систем теплопостачання України, швидко закінчується. Щоб нам не довелося діяти в авральній ситуації, як в Алчевську, кидаючи всі сили країни на латання катастрофічних наслідків миттєвого руйнування системи теплопостачання України, потрібно ухвалити вірні та ощадливі рішення.

Модернізація сотень теплових господарств нашої країни, термомодернізація десятків тисяч багатоповерхових будівель із виведенням природного газу в резервне та пікове джерело палива — це складне завдання. Просто так відмовитися від природного газу не вийде і потрібна довгострокова стратегія з переведення всієї системи теплопостачання України на нові рейки життя в XXI столітті — столітті зникнення нафти та газу.

Основними орієнтирами для стратегії глибокої модернізації системи теплопостачання України є дві глобальні цілі:

використовуючи нові енергозберігаючі технології термомодернізації будівель, знизити потребу в теплі втричі. Немає потреби доводити, що багато міст у світі вже подолали цей шлях;

використовуючи нові безгазові енергетичні технології виробництва тепла, знизити його вартість утричі з одночасним заміщенням природного газу місцевими джерелами палива та енергії на 80% від існуючих об’ємів споживання. Подібна програма реалізована Швецією в 90-х роках і досвід цієї країни може бути повністю використаний в Україні.

В основі запропонованої стратегії лежить висновок про те, що фінансування глибокої модернізації будівель і системи теплопостачання України здійсненне за рахунок потенціалу виникаючої економії із середнім періодом окупності шість-сім років. Простіше кажучи, зростаючий із роками потік багатьох мільярдів доларів в оплаті за імпортний природний газ потрібно розвернути в зворотний бік — на глибоку модернізацію наших будинків і систем теплопостачання.

Нам необхідно підготувати дві найбільші національні програми та замінити законодавчу й нормативну базу ЖКГ періоду централізованої економіки на законодавчу й нормативну базу ЖКГ періоду економіки ринкової.

Нова стратегія модернізації будівель та систем теплопостачання вимагає граничної мобілізації ресурсів держави, особливо в перші роки — коли доведеться одночасно оплачувати швидко зростаючі платежі за природний газ і швидко зростаючі платежі за позиками на модернізацію.

Але головною метою цієї стратегії повинна стати незалежність країни від імпорту природного газу й незалежність бюджетів її громадян від зростаючих тарифів на тепло.

Два процеси, що йдуть одночасно, — різке подорожчання теплової енергії та бурхливий прогрес технологій утеплення будівель і енергоефективної модернізації їхніх інженерних систем — створюють нову якість для початку термомодернізації будівель, що побудовані минулого століття.

На початку XXI століття в Україні вперше створилися передумови для економічно обгрунтованої масової модернізації міських багатоповерхових будівель з цілковитим оновленням зовнішнього вигляду, заміною віконних та дверних отворів, зниженням тепловтрат у середньому на 65% від існуючих сьогодні рівнів. Одночасно з термомодернізацією будівель може бути вирішене завдання диверсифікації джерел теплової енергії та перехід на технології виробництва теплової енергії з використанням нічної електроенергії, теплових насосів та інших технологій XXI століття.