Як зробити вино українським брендом

Вітчизняні винороби сповнені бажання зробити Україну розвиненою виноробною державою. Це прагнення стало квінтесенцією Національної галузевої програми «Українське вино», підготовленої за ініціативи Першого національного виноробного холдингу і підтриманої галузевими об’єднаннями і провідними виноробними підприємствами країни.

«Ми вболіваємо душею за долю виноробства, — заявив на презентації програми у Києві директор холдингу Валерій Шамотій. — Сьогодні галузь перебуває далеко не на піку свого розвитку. Якщо ми не звернемося до проблем виноробства, не об’єднаємо зусилля всіх, хто пов’язаний з цією галуззю, не привернемо до неї увагу громадськості і держави, то можемо її втратити». Основна проблема — дефіцит виноробної сировини. Це наслідок кризових явищ останнього десятиріччя: якщо 1985 року загальні площі виноградників займали 180 тисяч гектарів, то 2005 — тільки 80 тисяч. «Без нарощування сировинної бази про українське вино годі й казати», — зазначає заступник голови правління концерну «Укрсадвинпром» Володимир Воєводін. І така робота вже здійснюється — за останні шість років посаджено понад 20 тис. гектарів виноградників. Але все одно зламу в тенденції до скорочення площ не сталося. За словами Воєводіна, відновлення виноградників є складним і дорогим процесом. Комплекс робіт на одному гектарі, починаючи від садіння до кінцевого результату, обходиться в 50 тисяч гривень. «Одновідсотковий збір на виноградарство — це не ті кошти, які допоможуть зрушити проблему з місця, — вважає голова правління Одеського коньячного заводу Роберт Гулієв. — Єдине, що могло б допомогти, — це земельна реформа. Якщо її здійснити, і земля продаватиметься, то і інші економічні проблеми буде розв’язано».

Не може не хвилювати виноробів і те, що галузь щорічно втрачає невеликі виноробні компанії, а отже — згасає конкуренція. Це, за словами Воєводіна, відбувається через непродуману ліцензійну і акцизну державну політику. Вартість ліцензій для цих підприємств дуже велика, тому їм доводиться згортати свою діяльність. Але, втрачаючи виробників, країна збіднює виноробний спектр: вино, як жоден інший продукт, прив’язане до місцевості — тільки так досягається його найвища якість. Україна має п’ять природно-кліматичних зон, в яких вирощується виноград, і в кожній зоні, зазначає президент СОВАТ В’ячеслав Сокерчак, вино має специфічний смак.

Тим часом входження України до СОТ, на думку виноробів, таїть у собі чималі ризики для вітчизняного виноробства. «Треба готуватися до того, що до нас прийдуть кращі вина Європи. Прийдуть, щоб безжалісно витіснити нас iз ринку», — попереджає генеральний директор корпорації «Укрвинпром» Олександр Мацко. На жаль, галузь, на думку Шамотія, «не має конкурентних переваг, які дозволили б їй успішно розвиватися на глобальному ринку». При цьому він посилається на досвід інших країн, де надавався перехідний період для адаптації до правил СОТ. Наприклад, у Болгарії діяла спеціальна семирічна програма адаптації виноробної галузі. У її рамках ЄС відшкодував усім виноробам до 70% витрат на модернізацію виробництва. Українським же виноробам при входженні країни до СОТ, мабуть, доведеться розраховувати на власні сили.

Щоб українське вино було конкурентоспроможним, потрібно всіляко підвищувати його якість. В Україні, як вважає Гулієв, контроль за якістю вина, якщо порівнювати з міжнародною практикою, практично не здійснюється. За кордоном функції контролю покладено на незалежні експертні комісії. Таким шляхом, на думку Гулієва, треба йти і нам. Підриває довіру до українського вина також і використання гібрида. Цей дикий сорт винограду, шкідливий для здоров’я, заборонено у виноробному процесі скрізь, крім України.

Українські винороби одностайні в оцінці того, що зараз відбувається з грузинськими і молдавськими винами на російському ринку: тут менше за все політики, це — спосіб захисту від неякісного вина. У Воєводіна навіть є побоювання, що в зв’язку із забороною на ввезення до Росії, молдавське вино може ринути в Україну, а це додасть турбот щодо виявлення фальсифікату. Експерти оцінюють нелегальну частину внутрішнього ринку вина приблизно в 30%.

Програму «Українське вино» розраховано на тривалий період. За умов слабкої державної підтримки українські винороби роблять ставку на головного інвестора галузі — вітчизняного споживача. Проте належна підтримка уряду могла б прискорити досягання поставленої мети. Винороби мають намір також налагодити співпрацю з новим складом Верховної Ради. Адже закон «Про виноград і виноградне вино» потребує одночасно і виконання, і подальшого вдосконалення.

Ініціатори програми заявляють, що її метою є ствердження і популяризація низки нових для країни цінностей: «Україна — розвинена виноробна держава. Українське вино — невід’ємна частина культури української нації. Українське вино — корисний для здоров’я харчовий продукт». «Виноробство має стати перлиною України. Інтеграція України в Європу, залучення до європейських цінностей неможливі без того, щоб в наш побут і культуру в більшій мірі, ніж досі ввійшло вино. Виробництво і споживання вина — це відображення культури суспільства», — обгрунтовує позицію виноробів Шамотій. На жаль, визнає він, нинішній попит на вино не має позитивної динаміки. На думку Воєводіна, великі виноробні компанії розрізнені, вони працюють за своїми маркетинговими планами, «розкручуючи» ту або іншу марку вина. Сьогодні цього недостатньо: треба об’єднаними зусиллями «розкрутити» українське вино і зробити його національним брендом.

На думку ветерана галузі, директора з питань стратегічного розвитку Інкерманського заводу марочних вин Анатолія Філіппова, Україна, безумовно, стане виноградно-виноробною державою. Рік у рік, звертає увагу винороб, вона дедалі більше залучається до європейської культури споживання вина. Це наочно видно на прикладі Інкерманського заводу, який раніше виробляв переважно міцні десертні вина. Нині завод виробляє 90% натуральних столових вин, які в усьому світі вважаються продуктом високої харчової і біологічної цінності.