«Страшилка» чи природний процес?

Одна з тем, що сьогодні постійно обговорюється українцями, — ситуація з національною грошовою одиницею. Але якщо валютні коливання вже стали звичними для пересічного громадянина, то можлива емісія гривні (в намаганні утворення якої сьогодні звинувачують одна одну провідні політичні сили) й досі його лякає. Занадто суперечливі й різнопланові асоціації виникають при згадці про цей термін... Тож можливі економічні результати додаткового грошового випуску (емісії) «День» обговорив із президентом Центру антикризових досліджень Ярославом ЖАЛІЛОМ.

— Як ви вважаєте, наскільки реальним мотивом звільнення нинішнього голови НБУ є бажання увімкнути друкарський станок для емісії гривні, щоб вирішити проблему з наповненням бюджету?

— Емісія гривні відбувається постійно. Вона потрібна для задоволення потреб національної економіки у грошовій масі. Сьогодні з емісії зробили таку собі «страшилку», але насправді — це природний процес. Головне питання полягає у тому, які її обсяги та канали надходження грошей в обіг. Одне з принципових завдань Національного банку — контроль за емісією гривні відповідно до міркувань економічної стабільності. Не виключаю, що, оскільки сьогодні існує проблема із наповненням бюджету, в уряду може виникнути бажання додрукувати грошей більше, аніж це припустимо, вкинути їх у обіг і отримати тимчасове полегшення. Хоча у довгостроковій перспективі таке полегшення відіб’ється інфляційним сплеском.

— Якою буде економічна ціна такого сценарію покриття бюджетного дефіциту?

— Однозначно важко дати відповідь на це запитання. Повторюю, все залежить від обсягів емісії та від шляхів надходження гривні в обіг. Припускаю два варіанти розвитку подій. Перший: гривня надходитиме за рахунок прямого кредитування уряду з боку Національного банку. НБУ купує цінні папери в уряду (облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) чи якісь інші види паперів) і надає під них уряду гривню. Нехай уряд витрачає ці гроші на фінансування поточних видатків бюджету, тобто роздає зарплати бюджетникам та пенсії. Ці гроші надходять на споживчий ринок, підвищуючи споживчий попит. Завдання Нацбанку після емісії — вилучити надлишок грошової маси з ринку (який формується за рахунок емісії. — Авт.) для збалансування національної економіки, бо на ці гроші ще немає реально випущеного економікою продукту. Тому наступний крок Нацбанку — стерилізація грошової маси в країні (вилучення її надлишку). Що ж далі робить Нацбанк? У нього на руках урядові зобов’язання. Він розміщує їх, наприклад, у комерційних банках. Продавши банкам цінні папери, НБУ фактично забирає у них частину фінансів. Тобто у комерційних банків стає менше гривні. Значить, дорожчають кредити для населення, підвищується дефіцитність грошей — у цьому й полягає гальмівний ефект для економіки. З одного боку, до людей потрапляють гроші, а з другого — Нацбанк проводить обмежувальну політику, щоб урівноважити грошову масу на ринку, і таким чином гальмує здатність національної економіки самостійно реагувати на цей попит.

— Але в такому випадку зростає інфляція...

— Правильно. Людина приходить на ринок з додатковою сотнею гривень і хоче, наприклад, купити ковбаси більше, ніж звичайно. Для того, щоб їй продали додаткову ковбасу, підприємство-виробник цього продукту повинно взяти кредит у банку, закупити сировину, найняти працівників, виготовити ковбасу, торговельне підприємство має взяти кредит, придбати товар, привезти його в магазин, продати. А зробити це буде важче, адже кредити, за рахунок яких більшість підприємств працюють, подорожчали або й узагалі стали для декого недоступними. Підприємець не може так само швидко, як надходять додаткові гроші на ринок, розширювати своє виробництво. В даному випадку — це прямий шлях до інфляції. Інфляція ще більше спонукає до стиснення грошової пропозиції — ефект гальмування наростає. Я описав перший можливий варіант, так званий кризовий, антиактивний сценарій.

Але емісія гривні — не завжди зло для економіки. Може бути інший розвиток подій. Гроші надходять на ринок і пожвавлюють внутрішній попит. В Україні, згідно зі статистикою, в останньому кварталі 2008 року різко збільшилися запаси продукції на внутрішньому ринку. Тому для збільшення задоволення внутрішнього попиту не завжди треба щось довиробляти. Деякі товари сьогодні просто лежать на складах. Якщо уряд отримані від Нацбанку гроші спрямує на пожвавлення внутрішнього попиту, і цей попит зустріне адекватну пропозицію, то навпаки, емісія матиме стимулюючий ефект, і економіка почне працювати. Такий сценарій — проактивний. При ньому НБУ не зосереджується на обов’язковій стерилізації грошової маси, а ставить за мету належне забезпечення економіки грошима — проводить проактивну монетарну політику. У такому випадку потрібно регулювати, на які саме цілі спрямовуються емісійні ресурси, слід чітко координувати діяльність Мінфіну щодо здійснення бюджетних видатків, а також і Нацбанку. Зрозуміло, без певних інфляційних процесів тут теж не обійтися, але така регульована інфляція — «змащування» для економічного зростання.

Отже, результатом емісії гривні для кредитування бюджетних потреб не завжди буде інфляційний вибух. В умовах кризи, економічної депресії, коли активність падає, ринки звужуються — вона може, навпаки, стати одним із активних антидепресивних заходів. Підтвердження цих слів бачимо на прикладі багатьох розвинутих країн світу. Вони послаблюють монетарну політику, «вкидають» гроші в економіку, стимулюють споживчий попит. Проводити м’яку монетарну політику в кризовий період рекомендує й МВФ.

— Виходячи з нинішньої економічної ситуації, який із описаних вами сценаріїв оптимальний для України?

— Для України сьогодні задача номер один — відновити економічну активність, переорієнтувати частину попиту із зовнішніх ринків на внутрішні. Наприклад, металурги скоротили виробництво продукції через падіння попиту за кордоном. Але на внутрішньому ринку існує колосальний потенційний попит на метал. Україні потрібно провести реконструкцію багатьох доріг, інфраструктурних об’єктів. І в цьому плані якнайкраще нам підходить реалізація інвестпроектів під Євро-2012. Якщо виділені урядом гроші на Євро-2012 використають за призначенням — це матиме хороший стимулюючий ефект. В України є зручний інвестиційний привід. І ним потрібно скористатися. Але тут важливі не просто гроші, а дієздатність економічної політики, її послідовність, відсутність переважання політичної конкуренції над економічною логікою.

— На думку багатьох економістів, інфляційна складова гривні поступово збільшується. Чи не вважаєте ви, що це наближає країну до дефолту?

— Сьогодні немає підстав говорити про ймовірність суверенного (державного) дефолту України. Державний зовнішній борг не настільки великий, і уряд може його обслуговувати без жодних проблем. Я думаю, що розмови про дефолт мають здебільшого політичне підѓрунтя. Звичайно, не слід виключати можливість корпоративних дефолтів. Можливий і варіант трансформації корпоративного дефолту в суверенний. Це може виникати, коли якийсь банк оголошує дефолт перед зовнішніми кредиторами й до зовнішнього кредитора переходять його активи, серед яких і цінні папери держави. Новий власник у такому випадку має підстави звернення до уряду з вимогою розрахуватися за цими паперами. Це й буде трансформацією дефолту. Однак сьогодні підстав для такого явища нема. У разі реалізації першого сценарію емісії (коли серед банків розміщуються державні облігації під кредитування бюджетних потреб) вірогідність такого сценарію збільшується.

— Які ще засоби, окрім емісії, сьогодні може реально застосувати уряд для наповнення бюджету?

— Зовнішні запозичення нині важко зробити. Адже розповіді про дефолт виникли не на пустому місці, вони дуже знижують рейтинг нашої країни за кордоном. Відтак знижується й довіра до неї у міжнародних кредиторів. Проте викреслювати цей канал зовсім не варто. Зрештою, залишаються кредити міжнародних організацій або кредитуванні під те ж Євро-2012. З іншого боку, можна отримати кошти всередині країни через розміщення цінних паперів на внутрішньому ринку. Сьогодні банки мають певні ресурси і бояться надавати їх у вигляді кредитів людям. А держава для банків — надійніший платник, який міг би заплатити вищий відсоток. Утім, і тут треба пам’ятати про ризики, на яких я вже наголошував. Запозичити можна й не лише в банків. Зараз на руках у людей — чималі кошти, вилучені з банківських депозитів. Вони лежать «мертвим вантажем», не працюючи на економіку.

Залишається відкритим питання фінансування бюджету за рахунок раціоналізації податкової системи. Зараз деякі сфери слабо оподатковуються, наприклад, нерухомість. Полегшити бюджетні проблеми можна і з допомогою відновлення прогресивної шкали оподаткування громадян. Сьогоднішня система оподаткування призводить до того, що у малозабезпечених забирають багато грошей, а в багатих — замало.

Крім того, важливо не просто зібрати додаткові доходи, а й розумно їх використати. Якщо вдасться знайти ресурси і влада кине їх на поточне споживання, то варто пам’ятати, що їх потрібно буде повертати. Тому обов’язково значну частину бюджетних видатків треба спрямовувати на інфраструктурні видатки, на розвиток об’єктів із залученням інвестицій, на створення робочих місць — на проекти, які генерують доходи, з яких потім можна буде запозичені кошти повертати й отримувати нові надходження до бюджету.

— Сьогодні багато говорять про те, що МВФ може не надати другий транш «стенд-бай» і вимагати дострокового повернення першого траншу. Чи вдасться втримати економічну рівновагу за умов реалізації такого сценарію?

— Не бачачи угоди, не можу говорити про те, чи передбачено можливість дострокового повернення першого траншу. А от вірогідність неотримання наступного траншу досить велика. Україна відійшла від певних вимог меморандуму з МВФ: не здійснено радикального скорочення бюджетних видатків з метою збалансування бюджету, Нацбанк не дотримується принципів лібералізації валютного ринку. Меморандум передбачає низку заходів, які мають відверто гальмівний ефект для української економіки. Ці заходи забезпечують її платоспроможність у короткий період, а подальша доля країни нікого не цікавить. Цими заходами ми «вбиваємо» перспективи для економічного зростання, гальмуємо економічну динаміку: по суті, економіка залишатиметься в кризовому стані на тривалий період.

Тому мушу повторити думку, яку висловлював іще восени: мені здається, що для України найкращий варіант — відмовитися від отримання другого траншу МВФ і почати проводити не таку політику, яку вимагає МВФ, а власну — послідовну, направлену на економічне зростання, керованість економіки, нормалізацію соціальної ситуації. Тільки так можна вийти з економічної кризи переможцями.