Емансипація як рушій... модернізації

Чи стане імплементація «гендерних» директив Євросоюзу одним з рушіїв модернізації України? Це питання порушено в нещодавньому дослідженні Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПІ). У ньому, зокрема, наголошується, що темпи цього процесу незадовільні, а заходи, що вживаються, часто-густо мають «обгортковий» характер. При цьому назвам відповідних заходів не відповідають запропоновані заходи або вони не ведуть до досягнення поставлених цілей. Під час імплементації в Україні все ще планується застосування «захисного чи заборонного принципів», констатується в дослідженні МЦПІ.

БІЛЯ ВІКНА... МОЖЛИВОСТЕЙ

Є й інші серйозні проблеми. Статистика свідчить, що частка компаній, власниками яких є жінки, в Україні не перевищує 31%. Частка жінок топ-менеджерів ще менша — не більш як 19%. Ці цифри навів, виступаючи на Форумі ділових і професійних жінок України, що відбувся в Чернігові, керівник проекту ПРООН в Україні Андрій Заїка. За його словами, це дуже низькі показники, що, водночас, відкриває перед Україною вікно можливостей для розвитку підприємництва. Такі бізнес-асоціації, як Ліга ділових і професійних жінок (на її майданчику проводився форум), на думку Заїки, можуть успішно розв’язувати ці проблеми.

Отже, авторам дослідження, що його проводив МЦПД, слід було б побувати і на форумі в Чернігові, де наприкінці минулого тижня за підтримки Програми розвитку ООН і уряду Швейцарії зібралися жінки-підприємці. Форум засвідчив, що українські жінки загалом і не дуже чекають імплементації відповідних законів ЄС — вони сміливо беруть відповідальність за свою долю і життя, за добробут своїх сімей у власні руки і домагаються рівних умов з чоловіками, часто-густо навіть випереджаючи чоловіка в кар’єрному зростанні та соціальному статусі. І дуже шкода, що тим представникам сильної статі, хто ще не усвідомив, що жінки загалом і українські зокрема — це краща частина людства, не змогли приїхати на цей форум. А не завадило б.

Своїми думками про розвиток жіночого бізнесу в країнах ЄС і в Україні з учасницями форуму поділилася словацький підприємець і експерт у цій сфері Марта Турк. Вона переконана, що жінки цілком здатні успішно поєднувати родинне життя, виховання дітей з кар’єрою і бізнесом. І хоча в європейських країнах жінок, як і в Україні, більше, ніж чоловіків, серед підприємців Європи чоловіки також становлять більшість. Але в невеличких підприємствах, де від 10 до 50 працівників, співвідношення між керівниками чоловіками і жінками 6:5. А на середніх підприємствах воно вже гірше — 2:1. Одна з причин цього, на думку пані Турк, полягає в тому, що жінкам доводиться поєднувати інтереси бізнесу і родини. Загалом у ЄС жінки становлять 52% населення. Але жінок серед підприємців лише 34,4%. Тобто, жіночий потенціал і креативність використовуються і в Європі недостатньо, наголошує експерт.

У ПОШУКУ КРЕАТИВУ

Українським жінкам креативу не бракує. Підприємець Ганна Острицька займається реставрацією подушок і перин у Чернігові. Вона стала родоначальником цього виду послуг у місті. «Послуга стала запитаною, — каже вона «Дню», — і в цьому бізнесі я вже десять років. Щоправда, останнім часом стало важче із кредитуванням. Але ми все одно справляємося. Що заважає? Хотілося б спертися на державну програму підтримки малого і середнього бізнесу. Але поки що в нас про це лише розмови. Немає пільгового кредитування, яке нам обіцяли. Та все ж ми сподіваємося на нове керівництво країни — адже ми забезпечуємо роботою не лише себе, а й створюємо робочі місця для інших людей — у мене їх п’ять, і всі для жінок. Ми сплачуємо податки, стежимо за тим, щоб не завдавати шкоди екології. Наприклад, зовсім не використовуємо воду й хімікати. Чистимо за допомогою потужної кварцевої лампи та іншого обладнання українського виробництва».

Молоденька чернігівка Олена Костицька, зовні на вигляд зовсім школярка — власник дизайнерської студії, в якій сім робочих місць. «Ми в пошуку, — каже вона, — в пошуку однодумців, які люблять таку роботу, хочуть у ній реалізуватися і вдосконалюватися. У нас багато клієнтів і, відповідно, замовлень. Але вмілих рук бракує: майстрів-закрійниць і швачок. Мені потрібні мислячі креативні люди, які зможуть забезпечити високу якість, і щоб саме вона, разом із заробітком, була їхньою мотивацією. Ми не лише шиємо, а й плетемо, декоруємо одяг, виготовляємо оригінальні головні убори. Від держави хочемо лише розуміння. Ну чому вона не готує людей нашої професії?».

Тетяна Глєбова надає послуги в салоні краси, а водночас сама готує кадри в навчальному центрі компанії «Вікторія». «Навчаємо майбутніх майстрів нашої справи. Я задоволена — у мене не просто робота, а улюблений бізнес», — сказала вона «Дню».

КУДИ ДІВАЮТЬСЯ ЖІНКИ?

У складі «чоловічої фракції» на форумі був представник Українського жіночого фонду Микола Ябченко. Він слушно зауважує, що не можна нехтувати потенціалом половини населення країни. Проблеми гендерного рівноправ’я, на його думку, це не лише проблеми жінок. Вони, за його словами, такою ж мірою і проблеми чоловіків. «Куди діваються жінки, яких у наших вишах більше? Чому їх немає при владі, чому їх менше у бізнесі? — запитує він і висуває власну версію відповіді на це запитання: — У родині серйозно відповідають на всі запитання сина, а коли донька запитує, наприклад, як влаштований комп’ютер чи якийсь інший прилад, про те, як можна його полагодити, то у відповідь частенько чує: це тобі чоловік розповість, це тобі чоловік зробить. Отже, у нашому суспільстві жінок не заохочують робити кар’єру, займатися бізнесом — заохочують більше до того, щоб вони були домогосподарками — реалізовувалися на кухні».

Утім, історії успіху багатьох жінок, які виступали на форумі, цю думку спростовували. Наприклад, Ольга Швець створила не лише салон весільної моди «Вінея», що спеціалізується на пошитті весільних суконь, а й лінію одягу «Вінея-Кідс». Зараз підприємець і мати трьох синів налагоджує експорт своєї продукції. «Сьогодні саме жінки рухають Україну вперед», — переконана вона.

«ВСЕ У НАШИХ РУКАХ»

Засновник і директор компанії «Варго Ін» Інга Несмирна створила потужну структуру, що монтує зовнішню світлову рекламу для провідних торговельних мереж країни. «Як ви думаєте, що зазвичай лежить в моїй сумочці? Правильно, викрутка. А ще там часто можна виявити і шурупокрут. Я була на дахах половини всіх будівель, де монтувалася наша реклама», — розповідає вона учасницям форуму і чує по-жіночому уїдливе запитання із залу: у такій же вишуканій сукні, як сьогодні? Його вона ніби пропускає повз вуха. Проте на запитання «Дня», як їй вдається керувати явно чоловічим колективом, відповідає дуже детально. А сухий залишок її розповіді такий: допомагає професіоналізм — все ж таки інженер, закінчила фізмат. Але, певно, спрацьовує ще й по-жіночому принциповий характер. Вона стверджує: «Хоч би як розвивалася економіка держави, врешті-решт все в наших руках».

Ніна Радченко, переселенка з Донецька, а тепер хазяйка і визнаний чоловіком лідер бізнесу, створила райський куточок у своєму садовому центрі «Олександрівський», де «Дню» випало якось побувати. Відтоді минуло не так вже й багато часу, але на слайдах, які вона показала на форумі, багато нового. А головне, що про працьовиту родину і її помічників дізналися люди, які й за скрутних часів зберігають любов до прекрасного.

Власниця приватної компанії «Агроімпекс» Варвара Рябоконь також живе на землі. У неї племінне стадо індиків, свій інкубатор. «Чи не боїтеся нових тарифів на електроенергію?» — запитав у неї «День». «Авжеж. Стане важко, — відповідає, — але ми вже готуємося, висиджуватимемо індичат на дров’яному опаленні».

УКРАЇНСЬКУ ЕТНІЧНІСТЬ — СВІТОВІ

Відкриттям і, не побоюся стверджувати, окрасою форуму стала полтавчанка із села Опішня — хазяйка етно- і екосадиби сільського зеленого туризму «Лялина Світлиця» кандидат історичних наук Олена Щербань. У розмові з «Днем» вона визнала, що її бізнес поки що не рентабельний, але буде — сказала твердо.

«Жінка хатину за три кути тримає, а чоловік — тільки за один. Можна займатися і птахівництвом, і тваринництвом. Але я досліджую традиційну українську культуру, і тому популяризую її у своїй садибі. Вже маю партнерів по всій Україні. У цій сфері працюють переважно жінки, і ми одна одній допомагаємо. На Полтавщині нас восьмеро. Показую своїм своє і для своїх. Приїздять до нас також іноземці. Але й для них говорю українською, варю українські страви, співаю українські пісні й танцюю по-українськи. Тішу, няньчу й розважаю гостей, а також і тваринок, з якими вони приїздять. Одна пані з нашого Кременчука, яка мені відвідала, під рукою мала курку, на ній був очіпок і такі ж рюшечки на курці. Мусила няньчитись і з панею, і з куркою.

Мушу реконструювати нашу Україну. Бо ми багато що вже забули. Тож влаштовую в себе і в інших місцях, і в регіонах етнофестивалі. Зараз час весіль. А вони ж у нас і по-чернігівськи і по-полтавськи — аби ж тільки осилити ті традиції. Потім буде грудень. А там і Катерини, й Андрія, і конопель, і волочу — заміж хочу. Там піде Миколая — напечу пряників, потім різдвяні дідухи. І все це наше. А треба ж його показати у світі. І з цим їду за кордон. Була цього року в Польщі, Чехії, Угорщині, Італії. І везла у валізі миску, бо в ній кашу качала полтавську, і два глиняні горщики, бо там борщики варю. Нас там дуже класно сприймають, бо веземо в глобалізований світ українську етнічність.

Наступного року проведу міжнародний гастрономічний фестиваль-квест «Борщ у глиняному горщику». Рекламуватиму українську органічну продукцію. Я — за любов, за матір, за бабусю, за пісню. Але, як мовиться, розумна жона, коли бочка пшона. А за кожною успішною жінкою стоїть не менш успішний чоловік. Тож мій чоловік, поки я готую вісім різновидів борщиків, — із грушками, з полуницями, з коржиками, з карасиками тощо читає замість мене в Харківській академії культури, де я викладаю. Інакше дуже важко, адже я працюю одна, літаю до Харкова, наче на мітлі, хоча маю десять робітників — п’ять на лівій руці і п’ять — на правій (показує — зал аплодує). Тож готую свою команду, виховую усіх. Бо та жіночка, яка вміє готувати (зітхає) — не вміє подавати. А якщо вміє подавати, то не вміє готувати. А до гостя ж треба як медом розпластатися, зустріти його в гарному вбранні, люб’язно, посмішкою, словом і ділом. Моя справа ще не бізнес, але скоро стане великим бізнесом. І всіх запрошую в гості».

А героїнею форуму стала президент Ліги ділових і професійних жінок (Ліга з чернігівської вже стала всеукраїнською) Ірина Дорожкіна — мудра і мужня жінка, що зуміла, долаючи хворобу, вивести свою жіночу лігу на міжнародний рівень, — розпочати партнерство з міжнародною жіночою федерацією (BPW International). На форумі Дорожкіна підписала меморандум про співпрацю  із шістьма українськими бізнес-об’єднаннями — партнерами ПРООН, що зобов’язалися забезпечувати однакові можливості для своїх працівників — і жінок, і чоловіків.