Леся Українка житиме в Придніпров’ї
У Дніпрі встановили перший у місті пам’ятник великій письменниці
Урочисте відкриття монумента відбулося на території школи № 129, яка розташована на житловому масиві Придніпровський. Це одна з найкращих робіт відомого скульптора із Тернополя Дмитра Малярчука. Пам’ятник виготовлено зі спеціального «антивандального» сплаву, який зовні нагадує бронзу. Як розповіла директор школи Наталія ШИРЯЄВА, пам’ятник поетесі встановлено з ініціативи самих мешканців району на кошти з бюджету Самарської районної ради і меценатів. «Це підтримують всі — і школярі, і їхні батьки, і вчительська спільнота. Коли одного дня вранці ми прийшли до школи і нас зустріла Леся Українка — це був справді чудовий ранок», — зазначила керівник школи. Голова Самарської райради Юрій Федько каже, що виготовлення бюста обійшлося майже в 50 тисяч гривень. Це не перший пам’ятник діячам української культури, встановлений на житловому масиві Придніпровський. До цього було відновлено пам’ятник Тарасові Шевченку в парку на березі Дніпра.
У школі хочуть, щоб їхній навчальний заклад мав ім’я Лесі Українки. «Творчість Лесі Українки ми почали вивчати ще в початкових класах. Нам багато розповідали про неї. Це видатна поетеса українського народу, вона завжди боролася за незалежність. Мій улюблений вірш Лесі Українки «Хотіла би піснею стати...» — каже восьмикласниця Марія Тютюнник.
Місцеві краєзнавці розповідають, що Леся Українка бувала в Катеринославі, нинішньому Дніпрі, під час подорожі до Криму. Відомий історик і перший директор Дніпропетровського історичного музею, академік Дмитро Яворницький упродовж усього життя підтримував дружні взаємини з родичами поетеси. Він листувався з її матір’ю, письменницею Оленою Пчілкою. Пізніше Д. Яворницький клопотав про влаштування на службу молодшої доньки Олени Пчілки — Ольги Косач-Кривинюк. Своє життя сестра Лесі Українки пов’язала з Катеринославом на цілих десять років — тут вона мешкала з чоловіком і маленьким сином. Будучи лікарем, займалася амбулаторним прийомом хворих і влаштовувала долю дітей-сиріт. Водночас вона вела активну громадську роботу, спрямовану на відродження української культури, була зберігачем архіву творів сестри, а згодом стала її біографом. Наша газета розповідала про це в одній із публікацій («День» №135 від 2 серпня 2013 р.)
