Чому робота є, а захисту — немає

Сьогодні в Україні 35% працівників не мають гарантій дотримання роботодавцем трудового законодавства протягом дії карантину. Причина — неофіційне працевлаштування. Так стверджують дані національного опитування компанії Info Sapiens, яке було проведено завдяки фінансовій підтримці уряду Великобританії в лютому 2020 року.

Загалом серед проблем трудових відносин найбільше українців турбує недостатній розмір заробітної плати — 9,8 балів із 10; на другому місці — відсутність гарантії оплачуваних лікарняних (9,4); потім — недостатня захищеність від звільнення (9,2); недостатня тривалість оплачуваної відпустки — 9,1; проблематичність знайти роботу в разі звільнення — 9,0; відсутність офіційного оформлення — 8,8 тощо.

Також, за відомостями соціологів, серед працевлаштованих українців 63% працюють офіційно, ще 11% частину доходу отримують офіційно, частину — неофіційно, 24% — повністю неофіційно. Про особливості трудової захищеності українців під час карантину «День» розпитав заступницю директора Info Sapiens Інну ВОЛОСЕВИЧ.

— Інно, щодо 35%, які соціально не захищені. Хто ці люди — молоді чи старшого віку? Це їхня основна робота, де немає гарантій, чи підробітки?

— Це переважно молоді люди — мабуть, тому, що вони менше думають про пенсію. Частіше чоловіки, ніж жінки, мабуть, через гендерні стереотипи про те, що чоловік має заробляти гроші, а жінка — виконувати всю домашню роботу і доглядати за дітьми. Відтак жінки більше орієнтовані на офіційну роботу з оплачуваними лікарняними та декретом, а чоловіки — на будь-яку роботу, аби платили.

— Чому погоджуються на роботу неофіційно? Чи можна вплинути на роботодавця, щоб захистити свої права і не втратити роботу, адже у нас «незамінних людей не буває»?

— Що мене найбільше вразило, то це те, що неофіційно працевлаштовані значно бідніші за офіційно працевлаштованих. Судячи зі свого кола спілкування, я б висунула таку гіпотезу, що неофіційно працевлаштовані хоч і програють у соціальних гарантіях, але отримують вищі зарплати, бо не платять податків. Виявляється, це не так, і українці частіше погоджуються на неофіційну зайнятість через бідність та безвихідь, аніж через прагнення заробляти більше.

На мою думку, вплинути на роботодавця можна тільки в державному чи комунальному секторі через скарги, суди тощо. У приватному секторі дуже важко працювати, вступивши в конфлікт з роботодавцем: ви, звісно, можете йому помститись за порушення ваших прав, але нормально працювати після такого неможливо. Можна тільки вести переговори з роботодавцем, наводячи аргументи щодо результатів вашої роботи, але не погрожуючи йому.

— Сьогодні в суспільстві багато говорять про примус до понаднормової праці та дискримінацію. Що мається на увазі — не можуть відмовити роботодавцю, бо звільнить?

— Тут можуть бути дві ситуації. Перша: людина займається в робочий час бозна-чим або працює неефективно й не встигає виконати якусь норму роботи за встановлений час і тому вимушена працювати понаднормово. Друга: людина працює ефективно, але роботодавець економить на персоналі або на нього несподівано звалюється великий обсяг замовлень, і він просто не встигає набирати нових людей, відтак на людину звалюється додаткова робота. Звісно, якщо ви в таких випадках відмовите роботодавцю, він буде схильний вас звільнити, а оплачувати цю роботу не поспішає.

Але на захист роботодавців хочу сказати, що у нас дуже недосконале законодавство із цього приводу. Згідно із законом вони мусять платити подвійну ставку за понаднормову роботу — така вимога може з’їсти увесь прибуток від навали замовлень. А що, коли людина сама хоче працювати більше, щоб підзаробити? Згідно із законом роботодавець не може їй платити звичайну ставку, а тільки подвійну, і це невигідно. Є професії, представникам яких закон дозволяє встановити «ненормований робочий день», і тоді понаднормова робота компенсується лише подовженою відпусткою. Але якщо ваша професія до них не належить — роботодавець мусить платити вдвічі більше, а це нікому не вигідно. Потрібне нове трудове законодавство, яке передбачало б можливість домовитися з працівником про умови понаднормової праці в окремому трудовому договорі.

— У дослідженні є відомості про трудову дискримінацію. Про що саме йдеться?

— У цьому дослідженні ми не заглиблювались у види дискримінації, але, за даними іншого дослідження Info Sapiens на замовлення телеканала «1+1», найчастіше українці стикалися з дискримінацією за віком, а на другому місці виявлялася дискримінація за статтю. На жаль, українське суспільство просякнуте ейджизмом (після 50 років людина ні на що не здатна) і сексизмом (чоловіки мають заробляти гроші, а жінки — займатися домом та дітьми).

— Чи розповідав хтось із респондентів про позитивний приклад захисту своїх трудових прав — домігся підписання договору, виплати лікарняних, відпускних?

— Ми запитували тільки про досвід захисту своїх прав за допомогою профспілок. Загалом лише 2% українців мають такий досвід за останні п’ять років.