За плечима «Пісні» – десятки успішних операцій

Два роки війни, два роки батальйону ім. Сергія Кульчицького. Звичайні слюсарі, приватні підприємці, медики навчилися тримати оборону навіть при мізерному фінансуванні. Нині у багатьох в батальйоні ротація. І не випадково. Адже нещодавно бійці відзначали на Майдані другу річницю від свого заснування. Всі вони добре пам’ятають час, коли ще стояли намети, і вперше оголосили набір до лав Національної гвардії. Володимир Пастушок із позивним «Пісня», очолював тоді 35-ту сотню самооборони, витягував поранених під час розстрілів на Інститутській. А потім одним із перших пішов захищати країну. Вірить, що народився в сорочці. Каже, снайперські кулі як тоді минали, так і нині – на війні пролітають мимо. А ще впевнений, що і не без молитов рідних: «Дружина мене розуміє. Вона знає, що одружилася з козаком. Я сам нащадок Івана Мазепи. І тому буду захищати країну до Перемоги», - гордо відповідає боєць.

Цікавлюся: «А чому «Пісня»?» З усмішкою відповідає: «Я ще до війни виконував повстанські пісні. Сам пишу тексти та музику. Ця справа допомагає переконати бійців, що варто любити Україну. В мене постійно з собою гітара. Звісно, не завжди серед ворожих пострілів є час для пісень, але інколи співаю, щоб підняти бойовий дух».

Володимир ніколи не скаржився, що погано годують, мало дають грошей. Волонтери постійно підтримували. За його плечима десятки успішних бойових операцій, десятки врятованих життів побратимів. На карті показує міста, які доводилось визволяти. Серед них Слов’янськ на Донеччині, Щастя та інші містечка Луганської області. Тримав оборону на Савур-Могилі. На запитання, а що змінилося за два роки, Володимир недовго думаючи відповідає: «Нас стали краще одягати, забезпечувати. Навіть уже не потрібна волонтерська допомога. Мені соромно в когось про щось просити. Головне зараз – моральна підтримка». Після закінчення війни нацгвардієць мріє зайнятися військовим туризмом: «Я з краю, де народилася Українська повстанська армія. Сам займався перепохованнями. Хочу надалі проводити патріотичне вихованням молоді».

А тим часом старший лейтенант Ярослав Черненко жалкує, що половина бійців таки піде на демобілізацію. «Прийде багато новачків. І більшість з них мають лише матеріальну мотивацію. Гадаю, 7000 гривень непогана зарплата. І як з них дійсно виплекати патріотів – це велика проблема і для керівництва батальйону, і для управління по підбору кадрів Національної гвардії. Наш батальйон носить звання командира Сергія Кульчицького і за два роки ми його не зганьбили. Хочеться, щоб так і було надалі».