ОПIВНIЧНИЙ «ЕГОЇСТ»
Наш «L’OFFICIEL» виявився дуже красивою, стильною та гармонійною штучкою. У тому сенсі, що матеріали, підготовлені українською командою, і фотографії, і тексти, взяті із французького і трохи з російського варіантів (співвідношення поки що 40 до 60 відсотків), сприймаються цілком органічно. І це свідчить не лише про майстерність наших фотографів і журналістів, але й, що особливо приємно, свідчить про те, що наша мода й наші модні персонажі (Олена Франчук, Марина Осика, Оксана Хапт, Михайло Дідик) цілком відповідають, як заведено казати, світовим стандартам. Щоправда, я поцікавилась у Сергія, чи упевнений він, що достатньою кількістю цікавих імен, осіб, новин вдасться наситити й усі подальші номери без проблем. Іншими словами, чи упевнений він у якості і кількості нашого модного життя. Признатися, Бизов здивував не надто властивим йому оптимізмом. «Ти поглянь, що у нас відбувається, — майже запально казав він, — у нас просто ненормальна кількість дизайнерів, бутики відкриваються, люкс-послуги зростають, наче снігова куля. Наш ринок виявився ласим шматком для зарубіжного бізнесу. Здавалося б, не можна сказати, що в нас досить високий рівень життя людей, але при цьому Україна розглядається як перспективний ринок».
Мені довелося нагадати Бизову, що він був досить песимістично налаштований щодо розвитку вітчизняної моди і, головне, щодо попиту на неї. «Якийсь прогрес є», — філософічно зазначив Сергій, який, утім, ніколи не був обділений увагою клієнтів. І хоч їхнє коло, можна сказати, вузьке, але це коло Бизова, що саме по собі сприймалося як знак якісної, респектабельної і загалом консервативної марки. Але зміни відбулися не тільки в нашому житті, як твердить дизайнер, але, думається, і з ним самим. «У мене дуже омолодилися клієнти, — розповідав він. — Це ті люди, яких я так давно чекав. З незаангажованими мізками, щасливі тим, що живуть у цій країні, при цьому почуваючи себе абсолютними європейцями. Для мене було відкриттям, що в нас з’явилася цікава молодь. Вони не бідні, але не користуються грошима батьків, а заробляють самі, своїми мізками й талантами (це переважно творчі люди). Вони вміють не лише заробляти, але й відпочивати зі смаком. Занурившись у цю атмосферу неформального нічного життя, клубної естетики, я багато які радощі для себе відкрив. Наприклад, зміг реалізувати давню, майже дитячу мрію: злітав на три дні в Париж на концерт Мадонни, яка завжди мала величезний вплив на людей, які займаються модою. Я сидів серед глядачів і розумів, що це безглуздо, що це «попса», а по щоках текли сльози. Саме тому, що зумів утілити свої дитячі фантазії, і тому, що можу бути самим собою. Усе це так чи інакше відбилося й на моїй новій колекції, вона — своєрідний компроміс між мною вчорашнім і сьогоднішнім. Колекція складається на 50 відсотків із чоловічих моделей, чого раніше я ніколи не робив. До того ж від усіх інших вона відрізняється тим, що її цілком можна носити, це прет-а- порте — не на сто, а на всі триста відсотків. Нарешті, всі аксесуари і взуття цього разу я робив тільки в Україні. Головне ж — це мій особистий погляд на моду, на одяг, вона адаптована до мене і до того кола людей, яких я одягаю. Принаймні я б хотів, щоб вони одягалися й виглядали саме так».
Учора свою нову колекцію Сергій Бизов показував у Москві після дуже великої перерви. У понеділок у ресторані «Егоїст» представить її київській публіці. Цього дня йому виповниться 33 роки. «Безглуздий вік, оскільки переступити цю дату дуже важко», — признається Бизов. Але це не заважає нам його поздоровити й побажати... Що ж йому побажати? «Я в останній рік перестав іти на якісь компроміси із самим собою, якщо мені щось не подобається, то я це взагалі не роблю», — сказав Сергій. Щаслива людина, подумала я. То, може, варто побажати Сергієві Бизову й надалі залишатися егоїстом. Інакше він перестане нас дивувати.
