Коли залишилися лише сподівання

Дружина героя Тетяна ЗАВАДА витратила чимало сил та часу на пошуки свого чоловіка. В її серці залишається відкрита рана глибокої втрати, яка ніяк не може загоїтись. Щодня в душі Тетяни жевріє надія, а раптом живий. Але сила розуму і здорового глузду перемагає, запевняючи, що ні. Богдан активно брав участь у подіях Революції Гідності.

«Після того я його рідко бачила вдома. Він військовий. Все життя присвятив цій справі. Був на Арабатській стрілці, де передавали техніку з окупованого Криму. Далі поїхав у зону АТО. Довго не розголошував, де він воював. Все заспокоював нас і казав, що в Бердянську. Пам’ятаю, Богдан приїхав до Запоріжжя на деякий час. А 26 червня йому мало виповнитися 35 років. Я просила його не повертатися на війну, а відсвяткувати вдома, але він сказав: «Я поїду, там мої хлопці», — зі сльозами на очах розповідає вдова героя Тетяна Завада.

Богдан загинув 16 липня 2014 року в районі села Маринівка Шахтарського району Донецької області. Того дня був запеклий бій. Він прикрив особовий склад і особисто вів вогонь з протитанкового гранатомета. І цим допоміг перегрупуватися бійцям, давши їм шанс вижити.

ДОВГИЙ РІК ПОШУКІВ

Тетяна Завада докладала всіх зусиль, щоби віднайти тіло загиблого чоловіка. Зверталась до комендантів у село Маринівка, яке нині перебуває під окупацією терористами. Вона писала листи в СБУ. Та поки що не має жодного результату. Вдова переконана: її чоловіка поховано у братській могилі в селі Маринівка. «Телефоную щомісяця в СБУ, вони постійно кажуть одне й те саме: «Ми шукаємо». А в мене душа досі не на місці. Десь жевріє маленька надія, а раптом він живий. Однак минуло чотири роки. Я мрію, що колись війна закінчиться, нам вдасться повернути Донбас, і тоді я зможу відшукати тіло свого чоловіка й нарешті поплакати над його могилкою», — говорить дружина героя.

Загибель Богдана Завади довелося підтверджувати судом. Тетяна витратила, крім часу та сил, чимало коштів на його пошуки і переконує, що далі це їй не під силу. Тому звернулась до Феміди, щоби її чоловіка визнали загиблим у війні на сході.

«Щороку 16 червня бойові товариші Богдана, родини загиблих збираються, щоби пом’янути всіх, хто того дня загинув у боях під Маринівкою. Ми йдемо до могили майора Івана Якушина, котрий помер від численних поранень наступного дня після того страшного бою», — додає Тетяна Завада.

На честь Богдана Завади в Запоріжжі перейменовано вулицю.

З ГОРДІСТЮ У ВІЙСЬКОВУ ЧАСТИНУ

Цього року Тетяна Завада підписала контракт із військовою частиною № 3029 міста Запоріжжя. Саме тут все своє життя працював її чоловік. «У цій частині спокійно. Я отримала посаду на речовому складі. Моя професія пов’язана з торгівлею, тому довелося ще проходити додаткове навчання в Золочеві. Незабаром отримаю звання молодшого сержанта. Робота в мене неважка: укладаю контракт із хлопцями, які приходять у частину служити, видаю їм необхідні речі, виконую відповідні накази командира, пильную за тим, щоб на складі було спокійно. Командири та весь персонал мені допомагають. Ставлення у цій військовій частині до мене як до рідної. Крім того, я сюди з сином завжди приходила на дні відкритих дверей чи різні свята. Тому дуже звикла до цього закладу. І хочу, щоб мої діти гордились мною і брали приклад», — говорить дружина Героя України.

До війни на сході жінка працювала приватним підприємцем. Зараз вона одна виховує двох дітей. Старший син, Олексій, навчається в ліцеї «Захисник». І теж подумує про службу за контрактом в уже рідній військовій частині.

«Син спочатку дуже не хотів іти до ліцею. Адже в школі, де він навчався, до нього було дуже поблажливе ставлення. Я вирішила, що в ліцеї йому буде ліпше», — говорить Тетяна.

ДОПОМАГАЮТЬ, ЯКЩО НАГАДУВАТИ

Тетяна Завада також очолює ГО «Запорізьке міське об’єднання сімей загиблих воїнів АТО». Переконує, що як і влада, так і власники заводів та фабрик міста не відмовляють у допомозі. Однак все-таки доводиться інколи зайвим словом про себе нагадати чи написати листи. «Попереду Новий рік та Різдво, і зараз пишемо листи на підприємства, щоб приготувати подарунки дітям. У міру можливостей наша організація вирішує питання з пільгами на комунальні послуги. Ми хочемо, щоб міська влада ухвалила окрему програму, яка стосуватиметься саме родин загиблих в ООС. Подібні програми вже існують у Харкові, Дніпрі та Києві. У нас поки що є лише комплексна програма, куди входять багато категорій пільговиків, не лише родини загиблих воїнів. Сподіваюся, ми цього доб’ємося», — переконує Тетяна Завада.