Урок стойкости
Цитаты из «Моей жизни» Голды Меир
Естественно, приводить изречения знаменитой Голды Меир – одного из величайших деятелей ХХ века, одной из основательниц государства Израиль – банальность, однако в эти дни и вечера, когда эмоциональные качели порой неизбежно летят вниз, подняться им помогают именно такие книги. «Моя жизнь» Голды Меир (оригинальное издание увидело свет в Лондоне в 1975 году) – пример настойчивости, упорства и неутомимости как самой героини автобиографического рассказа (который действительно, как анонсировалось в аннотации, «читается, как увлекательный роман»), так и еврейского народа в построении и утверждении собственного государства. Думаю, не все параллели уместны, но речь идет скорее не об исторических перекличках (в которых я профан), а именно о трезвости и силе духа, который может и должен сейчас укреплять каждый из нас.
Итак, просто несколько цитат из книги, вышедшей в переводе с английского Ярославы Стрихи в 2021 году в издательстве «Наш формат» (и приобретена, между прочим, за ту самую «ковидную тысячу», жаркие споры фб-сообщества о которой сейчас выглядят воспоминанием о давно минувшей жизни):
«…З іншого боку, припускаю, є тільки дві відповіді на випробування національного масштабу. Можна здатися, скласти руки і сказати: «Це неможливо». А можна зціпити зуби й боротися на стількох фронтах, на скількох потрібно, стільки, скільки потрібно, – саме так вчинили ми, і саме це робимо сьогодні» (розділ «Ми будемо боротися проти Гітлера», стор. 135)
***
«Тоді ми зрозуміли те, про що багато хто підозрював уже давно: наші муки не болять жодному іноземному уряду так, як нам, і жоден іноземний уряд не цінує життя євреїв, як ми. Це не дуже складний урок, і ми вже навряд чи його колись забудемо, але приголомшує те, що решта світу (за дуже малими винятками), здається, вже викинула його з голови» (розділ «Боротьба проти британців», стор. 150)
***
«Жоден рух не протриває довго, якщо в нього кепський провід, а за мету він ставить винятково шантаж і кровопролиття, навіть якщо в нього при цьому багато грошей, і його підживлює політика умиротворення (а зараз світ знову вдається до тієї самої політики умиротворення, яка зроду не приносила нічого, крім катастроф)» (розділ «Боротьба проти британців», стор. 160)
***
«Друзі, у нас війна. У Палестині не знайдеться жодного єврея, який не поділяє віри в нашу перемогу. Такий дух нашої країни… Але самим звитяжним духом не здолати рушниць і кулеметів. Рушниці й кулемети без духу небагато варті, але дух без зброї можна зламати разом із тілом.
Наша проблема – час… Річ у тому, що можемо добути негайно. І коли я кажу «негайно», йдеться не про наступний місяць. Не про два місяці. Йдеться саме про «негайно»…» (розділ «Ми здобуваємо свою державу», стор. 196-197, цитата із першого виступу перед американським єврейством 21 січня 1948 року)
***
«Отже, тепер ми стали доконаним фактом. Залишалося єдине питання (хоч як дивно, актуальне до сьогодні): як нам вижити. Не «чи вдасться нам вижити», а саме «як». Уже вранці 15 травня почався збройний наступ єгиптян із півдня, сирійців і ліванців з півночі й північного сходу, йорданців та іракців зі сходу. Араби вихвалялися, що зітруть Ізраїль з лиця землі вже за десять днів, і, суто теоретично, того тижня ці заяви могли здатися небезпідставними…
…Але ми не могли дозволити собі таку розкіш, як песимізм тож рахували за іншою формулою: нас 650 тисяч, і ніхто за кордоном навіть не розуміє, яка в нас сильна мотивація залишитися живими. Отже, якщо ми не хочемо, щоб нас відтіснили в море, інших варіантів нема: у війні треба перемогти. Ось ми й перемогли. Але це було нелегко, нешвидко й недешево» (розділ «Ми здобуваємо свою державу», стор. 213-215)
***
«Не можу сказати, що ми стали близькими друзями, проте, побачивши його (очільника Ефіопії Хайле Селассіє – авт.) в палаці і згадуючи самотнього вигнанця в Єрусалимі 1930-х, я відчула, наче хоч цього разу запанувала справедливість, і дуже засмутилася, коли навіть він – попри весь його досвід замирення – нас не підтримав. Це ще раз довело (хоча мені на той час і не треба було жодних доказів), що в цьому світі можна покладатися тільки на себе» (розділ «Африканці й інші друзі», стор. 314)
***
«Уже за кілька днів виявилося, що ставка тут – наше життя. Ми лишилися самі – у найбуквальнішому значенні цих страшних слів. Ми завжди вважали себе частиною західного світу, а той нас вислухав, почув, що ми перебуваємо у страшній небезпеці, і відмовився допомагати, хоча прості люди й дипломати однаково нам співчували. Ми почали готувалися до неминучої війни» (розділ «Ми покинуті напризволяще», стор. 329)
***
«Проте навіть у найгірші моменти тих перших днів, коли ми вже знали, які втрати несемо, я не втрачала віри в наших солдатів і офіцерів. У силу духу Армії оборони Ізраїлю і їхню здатність ставити чоло будь-якому виклику. Я не втрачала віри в нашу перемогу, адже знала, що рано чи пізно ми переможемо. Та в мене серце краялося від повідомлень про те, яку ціну ми за це заплатимо людськими життями. Ніколи не забуду дня, коли я почула найпесимістичніший прогноз.
…У ті дні стояло руба питання, чи варто казати народові, як усе насправді погано, – я була переконана, що варто почекати. Не розголошувати всієї правди ще кілька днів – це найменше, що ми можемо зробити для наших солдатів і їхніх родин» (розділ «Війна Судного дня», стор. 393).
***
И последняя фраза книги: «Мені хочеться лише одного: ніколи не втрачати відчуття вдячності за все, що було дано мені, відколи я вперше почула про сіонізм у маленькій кімнатці в Російській імперії й аж до сьогодні. після п’ятдесяти років на цій землі, де п’ятеро моїх внуків виросло вільними євреями у своїй країні. Хай ніхто не сумнівається: наші діти і діти наших дітей ніколи не погодяться на менше» (розділ «Кінець шляху», стор. 422).
***
Очень горький и болезненный путь, но преодоленный. Его прошли граждане Израиля, верю, что свой путь пройдут и граждане Украины. А сейчас мы благодарны за ту борьбу, которую ведут наши защитники и все граждане, помогающие Украине выстоять.
Кстати, на днях, говоря о возможном посредничестве в переговорах между Украиной и Россией, Президент Украины назвал Израиль возможным местом для встречи. «Что касается Израиля и посредничества премьер-министра Беннета. Мы в целом положительно относимся…. В первую очередь потому, что Израиль важная страна. В ней много истории и параллелей. В ней большая миграция евреев из Украины, России... Я думаю, что исторически – очень неплохо иметь такое посредничество» – цитировало Владимира Зеленского информагентство Интерфакс-Украина.
