«Планую повернутися на схід»

Вадим не любить, коли його називають героєм. Вважає, інакше вчинити не міг. Доброволець батальйону імені генерала Кульчицького все життя мріяв стати військовим. Шлях від інженера до військового дався хлопцеві нелегко, але він ні на мить не жалкує про свій вибір.

Київ, мирне життя — ще рік тому Вадим не знав, чи зможе побачити все це. Його життя, як і багатьох добровольців, змінила зима 2013—2014 років. Переживши події революції, хлопець остаточно для себе вирішив — відступати нікуди, далі — тільки на фронт. 29-річний боєць у мирному житті працював інженером в аеропорту «Бориспіль». Сам родом із Рівного. В столицю приїхав навчатися. Закінчив Національний авіаційний університет. Вадим розповідає, що час від часу думав, яку користь може принести батьківщині. І раптом — революція. Він одним із перших пішов на Майдан, а потім — на війну. Вперше на схід Вадим потрапив 29 травня в складі Нацгвардії. За своїм призначенням бійці здебільшого несли службу на блокпостах. Вадим згадує своє перше бойове завдання: «Тоді було не на жарт страшно. Блокпост розгромили вщент. Це була перша танкова атака сепаратистів за історію проведення АТО, здійснена під час перемир’я. Тоді в нас загинуло восьмеро бійців. У нас ще не було такого бойового досвіду, як у противника. Нам тоді довелося відступити, я вижив дивом. Зараз на цьому блокпості розміщена меморіальна дошка усім загиблим»

Боєць згадує, що спочатку хлопців відправляли на війну майже без нічого. Не було нормального обмундирування, касок. «Забезпечення тоді було дуже поганим. Одна із основних причин, чому я пішов у цей батальйон, — що тут хоча б гарантовано давали зброю. Ми були забезпечені як легкий стрілецький підрозділ, бронетехніки в нашому батальйоні не було, максимум — кулемети, гранатомети. Бронежилети і каски видали волонтери. Пощастило лише з продуктами та водою, — розповідає боєць.

Про місцевих мешканців на Донбасі розповідає так: «Було багато фактів, які вказували, що деякі з них залишаються лояльними до сепаратистів. Буквально з сусіднього села, ми бачили, як постійно запускали безпілотник, який ми спостерігали і доповідали відповідним структурам. Але за всю мою ротацію той безполітник постійно літав. У нас не було можливості по ньому стріляти, адже там був населений пункт. Це означає, що хтось там, у тому селі, постійно здійснював за нами розвідку». Вадим не вірить у жодне перемир’я, каже — єдине, в чому можна передбачити противника, це його характерна особливість — не дотримуватися жодних угод.

Вадим Яценюк мріє залишитися у збройних силах і відвоювати країну, а ще — створити родину. Поки ж хлопець має намір повернутися на схід.