ЗМI перетворюють особистість на атом?

— Звичайно, журналістам дуже хочеться усвідомлювати високу міру своєї важливості та значущості. Вони думають, що якщо людина дванадцять годин на добу встромлена в телевізор, радіо чи газету — то це що-небудь означає. Це означає тільки одне — що її, як людини, вже немає. Що засоби аудіовізуального впливу розчинили її. І звертайся до неї, не звертайся — результат один. Їй важливий лиш сам процес: аби був шум, аби щось миготіло перед очима, ну й ефект — ще не забутий, хоча не фіксований свідомістю — технічного дива, тобто ангажованості сучасністю. Що художніший фільм, що глибша стаття — то менше в них буде глядачів і читачів; і тим вони не вигідніші для тих, хто займається засобами масової інформації. Ні в Давньому Єгипті, де поклонялися фараону, як Богу, ні в Римі, ні за царя, ні за Сталіна, ні за Мао людина не була такою нікчемно жалюгідною та дрібною, якою вона є, дивлячись «Санта-Барбару», «Марію» чи яку там ще соту серію. Невже ви не помічаєте, що радіо, телебачення щодня говорять і пишуть одне й те саме? Однак із властивою кожному з них інтонацією. Ось ця інтонація і є найістотнішим — тобто тим самим сигналом, за яким орієнтується споживач. Утворюється і загальний поліфонічний сигнал, який означає мелодію країни. Наша мелодія, звичайно, не для вишуканого слуху, більшість, натрапивши на неї, зразу ж поспішає відвернутися або переключитися на іншу хвилю, проте, в силу як внутрішньої, так і зовнішньої обумовленості, вона може бути тільки такою.

Так, ваша газета краща, але краща вона не тому, що підтримує одного й не підтримує іншого, а тому, що тонша, глибша. Однак тираж у вас усього 50 тис., в той час як регіональна львівська «Високий замок» має 200 тис., і якщо людина — та, кого ми раніше презирливо називали міщанин, — підходить до кіоску — то в неї одне на вустах: «Високий замок». Гіпноз? Ні, внутрішня пустота. Яку спільно створюють усі засоби масової iнформацiї, в тому числі й ваша шанована газета. Нема у газети й телебачення шляху вгору чи вглиб, у них тільки один шлях — у ширину. Те ж саме і в сучасних політиків. Не може демократичний політик, як людина, бути глибоким, якщо він повинен задовольняти сподівання мільйонів. Засоби масової інформації — не важливо, яку позицію вони відстоюють — є інструментом вбивання особистості, перетворення її на механізм, на атом, для політичного об’єднання — на єдине ціле. І чим вони сильнішi — тим слабкіша й безпорадніша людина, тим вона штучніша, нікчемніша. Ось що важливо, а не те, хто кому служить і чи можлива об’єктивність.

З повагою Анатолій ГУДОВ, м.Львів

Коментар експертiв «Дня»

Сергій МАКЄЄВ, доктор соціологічних наук:

— Що ж до усереднення свідомості й поведінки — то, думаю, в цьому полі діють могутніші, ніж ЗМІ, й кваліфікованіші гравці. Це, передусім, середня й вища школа, інші соціальні інститути, армія, наприклад. У сучасних ЗМІ сьогодні є цікавіша й перспективніша «забавка». А саме: маніпуляція зі змістом і формами власних повідомлень. І мета тут полягає не в маніпуляції самій по собі, а в зачаруванні, спокушуванні аудиторії, в іронізуванні тощо.

Внаслідок цих нових функцій політична заангажованість сьогодні не є визначальною щодо ЗМІ. Тим паче, що «гру» з аудиторією можна конвертувати у фінансовий успіх.

Анатолій БОРСЮК,

ведучий телепрограми «Монологи» («1+1»):

— Так, останнім часом вiдбулася люмпенізація, усереднення інформації, що подається ЗМІ. Це дуже сумно, але вибір у тих, хто віддає перевагу серйозній аналітичній пресі й ТБ-програмам демократичної спрямованості, сьогодні невеликий. Мені ж ніколи не хотілося брати участі в чомусь масовому, окрім отримання зарплати.

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, художник, режисер:

— Чи відчуваєте ви свою залежність від тих установок, стилів життя, цінностей, стандартів споживання, які поширюють ЗМІ?

— Найчастіше від цього я відчуваю роздратування. Нині ЗМІ реалізують в основному дві функції: колишню ідеологічну в зміненому вигляді й лікнеп населення з приводу іншого, західного штибу життя. Більшість ЗМІ вганяють людину в стан побутової істерії. Переважання негативу розхитує психіку. Причому, на відміну від доброго мистецтва, таке розгойдування не приводить до позитивного результату.

— ЗМІ багато в чому відображають те, що є насправді.

— І так, і ні. І відображають, і привчають. Про що пишеться і що показується, те й подобається аудиторії. Але справа навіть не в цьому. Привчити можна й до поганого, й до хорошого. Але тепер багато які газети й телеканали грають на пониження, потураючи аудиторії. Зрозуміло, до цього змушує конкуренція: не підеш на «поступки смакам» ти, це зробить інший канал або газета. Як із того вибратися? Сподіватися можна тільки на внутрішні сили людини.

Іван ГАВРИЛЮК, актор:

— Чи доводилося вам шкодувати про час, витрачений на читання газет або перегляд телепередач?

— Я намагаюся не читати й не дивитися того, що не подобається. Навпаки, читання різних газет корисне. Жаль і розчарування я відчуваю тільки від зіткнення з непрофесіоналізмом, неосвіченістю, непричесаністю — у прямому й переносному значенні. Особливо цього вистачає на нашому ТБ. Раніше за це карали, а ось тепер — ні.

Підготував Олег ІВАНЦОВ, «День»

№229 28.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»